Глава 2

Почулися швидкі кроки, грюкнули двері і ось вже по коридору нам на зустріч, судячи з вигляду, мчить наглядач замку. Молодий чоловік виглядав розгублено і навіть злегка злякано, немов ми помилилися адресою, і вони про нас і знати нічого не знають.

- Прошу вибачення, але ми чекали на вас лише до ранку, - заторохтів він.

- І що ж накажете нам до ранку на стайні перечекати або під сосною відсидітися? - уїдливо проказала я, бо Алісія схоже проковтнула язика.

- Ні, чому ж, - наглядач тут же уважно та оцінююче зиркнув у мій бік. - Ясміна, я правильно розумію?

- Ага, - я в свою чергу теж нагородила його підозрілим поглядом. - Ми дуже втомилися з дороги і не проти перекусити.

Цей не зрозумій хто відвів очі і якось дивно посміхнувся собі під ніс:

- Вже дуже пізно, тому вас проводять до ваших кімнат. У нас не подають їжу після заходу сонця. Але обіцяю, вранці на вас чекає ситний сніданок та знайомство з його сіятельством, графом Орламом. Пані, - тут він з належною повагою звернувся до застиглої Алісії, - Ясміна допоможе вам одягнутися і спуститися до столу завтра вранці. Слуг у нас небагато, а жінок і того менше. Як я зрозумів, Ясміна прибула сюди разом з вами у якості служниці.

- Я їй не служниця, бовдуре! - не давши Алісії і рота розкрити, обурилася я. - Я її кузина, і швидше за все компаньйонка!

- Правда? - і знову ця дурнувата посмішка. - Але в будь-якому разі вам доведеться виконувати цю роль по відношенню до вашої кузини, тим більше, пані вам довіряє, і хто, як не ви знаєте про всі її звички. Речі пані Алісії залиште тут, їх піднімуть слідом. Прошу за мною!

Алісія попрямувала за наглядачем, який так і не назвав свого імені, ніби дерев'яна, переставляючи ноги немов ходулі. Я ж пасла задніх, героїчно тягнучи свою сумку самотужки. 

На другому поверсі, відчинивши двері, прикрашені різьбою, молодик продемонстрував нам покої майбутньої господині цього замку. І незважаючи на втому, ця заплакана гуска охнула від захоплення. Ще б пак, вони ніби знали, чим її підкупити, Алісія обожнювала ліжка з балдахіном, вітражні вікна і оксамитові гобелени на стінах. Її покої складалися з трьох кімнат: вітальня, спальня та гардеробна. У вітальні затишно горів камін, перед яким лежала смугаста шкура, посередині стояв милий столик і два диванчика з розкиданими строкатими подушечками.

- Відпочивайте, пані, - наглядач тримався з Алісією нудотно-люб'язно. Мені ж він відчайдушно не сподобався з першого погляду. - Вам потрібна допомога Ясміни, щоб приготуватися до сну?

Алісія, щоб її качка копнула, невпевнено кивнула у відповідь. - Тоді я покажу Ясміні її місце для ночівлі, і вона спуститься до вас через декілька хвилин, - розкланявся він.

- Як твоє ім'я? - в темних коридорах замку я намагалася не відставати від зарозумілого наглядача. Все моє життя мед мені по губах не розмазували, тому зачепити мене було не так вже й легко, я звикла до подібного ставлення. Деяким простолюдинам з чорною душею інколи навіть подобалося втоптувати у бруд «благородних з колишніх».

- Людо, - знехотя відповів він.

- Хм, Людо? Хто так називає своїх дітей? - пробурмотіла я собі під ніс. У якийсь момент мені здалося, що у темряві суміжного коридору застигла чиясь фігура. І я прискорила крок, мало не наскакуючи на п'яти Людо.

- Тобі не подобається моє ім'я? - треба ж, у нього ще й слух як у сови. - А мені не подобається твій характер!

- Але ти мене зовсім не знаєш!

- Досить того, що я побачив.

- Тільки плакати не починай, мій бідненький Людо, я тут ненадовго, я тебе не з'їм ти мені не до смаку.

   Ми піднялися на самісіньке горище. Ну звичайно, де ж ще в цьому величезному замку мені могли виділити кімнатку? Людо прочинив двері, з підлим виразом обличчя пропускаючи мене вперед.

- Алісія чекає на тебе, так що не затримуйся, - в його голосі я чітко почула іронію. Негідник немов насміхався наді мною, - сказав, і десь розчинився за рогом. Мені довелося спускатися мало не в цілковитій темряві, по пам'яті, спотикаючись і ледве дихаючи, з твердою впевненістю, що в цих темних коридорах за мною хтось спостерігає, а стіни шепочуться та рухаються.

- Ти ж не настільки безпорадна, що тобі навіть роздягнутися складно самій? - і тільки зачинивши за собою двері щільніше, я змогла спокійно видихнути у спальні кузини. - Думаєш, мені весело вештатися по нічному замку? - мої пальці швидко розшнурували її корсет.

- Не хочу залишатися сама. Ти бачила який він? Цей замок темний і зловісний, - прошепотіла Алісія, боязко озираючись. - Залишся зі мною на ніч, прошу тебе, Ясю!

- Ні, ти вже велика дівчинка. Ти голосно сопеш, я з тобою спати не буду. Замок темний, тому що зараз ніч, і він не зловісний, а старий, видно його побудували ще в давнину, за часів заснування нашого королівства. Лягай і міцно спи, нічого не трапиться! Повір мені. Він же не зовсім божевільний, щоб вбивати нас у першу ж ніч.

- О, ти вмієш заспокоювати, - більшого докору у її погляді навіть не помістилося б.

Назад я йшла вже не поспішаючи і з гідністю. Навіть якщо хтось і переховувався у цій темряві, я не подам їм виду, що мене так легко налякати або посміятися з мене.