Розділ 6

- Отже, метелики, або лускокрилі, - записав на дошці професор і повернувся до аудиторії, де як завжди, панував звичний студентський хаос із перешіптуваннями та смішками. - Щи ми про них знаємо? Кравцова?

Дівчина, увага якої була повністю поглинута смартфоном та соціальними мережами, ліниво підвела голову лише після того, як сусідка по парті штрикнула її ліктем. Повільно, поки погляди аудиторії (особливо - чоловічої статі) були спрямовані лише на неї, закинула за плече довге золотисте волосся, пускаючи більше світла на виточене, ніби з мармуру, обличчя. Темні, майже чорні очі, із неприхованою нудьгою втупилися у ще молодого, але вже із сивиною, професора, ніби намагалися загіпнотизувати його наївністю, в той час, коли вправні пальці наосліп шукали потрібну інформацію в Гуглі.

- Це ряд комах із повним метаморфозом, який виник, вірогідно, у середині мезозою, - непомітно кидаючи погляд на екран свого безцінного помічника, тараторила білявка. - Надзвичайна різноманітність форм метеликів є їхньою вражаючою особливістю.

- А ваша вражаюча особливість, я так розумію, досконалий сліпий набір у Вікіпедії, - під схвальні смішки класу підмітив професор. - Ще б розуміли, хоча б, що таке метаморфоз, але навіщо воно вашій прекрасній голівці.

- Це життєвий цикл комах, - ображено, вже без допомоги смартфону відповіла дівчина.

Ніка сиділа в останньому ряду і вражено спостерігала за всім, що відбувається в аудиторії. Для неї все було так по-новому. І шум, який не стихав ні на секунду, і неуважність студентів до лекції, і відверто хамська манера поведінки професора. І хоч не збиралася привертати до себе увагу одразу ж на першій у своєму житті парі, не втрималася та підняла руку.

- Метелики, окрім найбільш поширеного в природі різноманіття видів, вирізняються тим, що мають найдосконалішу центральну нервову систему, що дозволяє їм безпомилково, за лічені секунди оцінювати місцевість та передчувати небезпеку. Завдяки своїй метаморфічності вони є невразливими до незначних пошкоджень та швидко відновлюються, - Ніка розповідала легко, таким буденним тоном, ніби переказувала сюжет улюбленого фільму. - Поширена теорія про те, що метелики дурні, тому що лелять на електричне світло, або фототаксис, як це називається, є лише свідченням більш розвиненого, порівняно з людським, зору, оскільки метелики сприймають кольорову гаму ширше, і можуть бачити переходи між поглинаючою і відбиваючою лініями світла. Тобто, вони не летять на загибель, а навпаки - рятуються у перехідних смугах, невидимих для людського ока. Так що, ця теорія є ні чим іншим, як людська вигадка, аби самоствердитися. Точно так, як і ваші патріархальні погляди на те, що гарна дівчина, апріорі повинна бути тупою. На вашому місці, я б вибачилася.

Аудиторія потонула у мертвій тиші. Студентка Кравцова, за яку вступилася Ніка, із відкритим ротом дивилися то на неї, то на професора, який в моменті зробився бордовішим за його власну краватку на шиї. А по тому жесту, яким він послабив вузол на ній, було не важко здогадатися, міг би - придушив за те, що йому роблять зауваження на його ж лекції.

- Як вас звуть, шановна?, - здувши язика до нормальних розмірів після нападу обурення, нарешті спромігся спитати професор. - Щось я вас тут раніше не бачив.

- Вероніка Головчак, - представилася своїм вигаданим ім'ям, -  новенька, перевелася з іншого університету.

- А, то ви й сама з метеликів?, - єхидно посміхнувся професор.

- Так, мої далекі предки, - навіть без тіні на жарти відповіла Ніка, розуміючи, що професор мав на увазі тільки прізвище, що було назвою одного з підвидів лускокрилих.

- Що ж, сподіваюся на ваш відмінний фототаксис у мене на іспиті. І зайдіть по завершенню пар до мого кабінету.

***
- Чого від тебе хотів цей старий упир?, - налетіла на Ніку біля універу дівчина, за яку вона вступилася на лекції.

- Хотів, щоб я писала у нього дипломну роботу, - тримаючись за голову, чесно відповіла Ніка. - І трошки пожурив, що забагато собі дозволила, але я б сказала, що була ще дуже м'якою з ним.

Голова у Ніки боліла нестерпно. Занадто багато нової інформації, надто багато емоцій, ще й кожен невинний жарт студентів відбивався глибоку у мозку сигналом небезпеки - спорбуй розбери, чи то хтось має зі сходів навернутися, чи просто кидаються папірцями. Світ перед очима почав загрозливо хитатися, і вона вже геть нічого не бачила, коли раптом опинилася обличчям у траві, а поряд, відхекуючись, впала її нова випадкова знайома - лише за кілька секунд аналізу ситуації Ніка зрозуміла, що її врятували від необережного авто, що семе виїжджало з парковки.

- Дякую, - вражено подивилася на свою рятівницю, підводячись на ноги.

- Я - Лєра, - представилася дівчина. - І так само вдячна тобі, що ти заступилася за мене перед Бойчуком. Він постійно до мене липне. Може, тепер попуститься. Не хочеш сьогодні приєднатися до нашої компанії на вечірці?

Ніка щиро посміхнулася у відповідь. Власне, заради цього вона і зламувала базу даних університету, і ризикує тепер викриттям, немилістю Полонського, злістю Алекса, усе, аби бути серед нормальних, звичайних людей.

Та щойно вона переступила поріг нічного клубу, де вечірка була вже у повному розпалі, зрозуміла, наскільки поганою ідеєю це було. Ранкове запаморочення від надлишку емоцій, що вдарило по її чутливому мозку в університеті, було просто незначним недомаганням, порівняно з тим, що Ніка відчула тут.

Очі пекли від світломузики, у вухах бахкали баси з потроєною силою, швідкі та не надто синхронні рухи людей на танцполі відбивалися у свідомості вповільненою мукою. Вона вже не чула, як Лєра представляла своїх друзів, бо виокремити саме ці слова з-поміж гамірності цього місця, було вкрай важко.

- Ти що, вже загасилась чимось, мала?, - насмішливо крикнув їй у саме вухо якийсь хлопець із компанії, суючи в руки склянку.

Ніка надпила без вагань, лише з другого ковтка зрозумівши, що це алкоголь обпікає її нутрощі. "Чорт!, - промайнуло в голові, - Алекс мене вб'є!"