Проект "Метелик"

Розділ 11

Навіть у солідному потоці спорткарів, кожен з яких був крутішим за інший, та попри нестримні емоції ошалілого від видовища натовпу, Ден одразу упізнав Нісан Ніки, і лише злегка, мимоволі, напружив м'язи обличчя, від чого кутики його суворих губ сіпнулися догори. 

Ще б пак! Хіба ж не вона має їхати першою? Хіба ж не вигризатиме зубами (чи то викатуватиме шинами) перемогу? Завжди і в усьому. Вона. Хіба ж не він сам тренувався пліч-о-пліч з нею, завжди поступаючись? Умисне, щоб ганебно не програти, а вона вдавано злилася, і жартома лоскотала його, поки у нього сльози на очах не з'являться від сміху. А зараз її погляд, сповнений здивування і лише трохи - страху, пропалював діру десь на рівні його сонячного сплетіння. 

На кілька довгих секунд Ніка ніби приросла до асфальту, ретельно зважаючи, тікати їй, чи прибити його прямо на місці, на очах у сотні людей. Вже й Лєра занепокоїлася, помітивши відверто шоковий стан подруги: 

- У тебе теж, як і в мене, мозок тільки наздоганяє після такої поїздочки? Чого зависла? Чуєш мене взагалі? Нік? 

Ніка лише слабо кивнула на знак згоди, але це допомогло вийти зі ступора, і рішуче попрямувати до Дена, залишивши подругу без відповіді. 

- Що ти, в біса, тут робиш?, - прогарчала йому. - Тебе Полонський прислав? 

- Я теж дуже радий тебе бачити, - щиро посміхнувся Ден через той емоційний вихор, що налетів на нього, подібно потужному винищувачу, але був значно симпатичнішим. - Ти ж, здається, каву мені винна. А я, знаєш, без кави не можу заснути. 

- Дивна у тебе форма безсоння, - заспокоїла свої інстинкти Ніка, поступаючись куди глибшим за них почуттям, - Тобі б у Каті обстежитися. Але, так вже й бути, врятую тебе сьогодні. Поїхали? 

- Ем, а ти нічого не забула?, - поцікавився Ден, вказуючи очима на Лєру, яка лишалася стояти біля машини і починала сильно нервувати через повне нерозуміння ситуації. 

Зовсім неохоче, ніби боялася, що Ден виявиться якимось маревом, чи глюком її постраждалого від експериментів мозку, і розвіється, щойно вона випустить його з поля зору, Ніка повернулася до подруги. 

- Призові гроші твої, - віддала вона згорнуту в жмені пачку зелених купюр, не даючи навіть можливості відкрити рота для заперечень,- Ображуся, якщо не візьмеш! 

- У мене зараз таке недвозначне відчуття, що я геть зовсім тебе не знаю, - сумно всміхнулася Лєра. - Крута машина, такі водійські навички, наче у Стетхема у всім відомому фільмі, ще й з хуліганами розправляєшся, не гірше за нього, від грошей відмовляєшся і, бляха муха, знаєш таких красунчиків, що атас! Хто ти, Вероніко Головчак? 

- Я твоя подруга, просто студентка, - поспішила виправдатися Ніка, на всяк випадок скорчивши котячі очі. - Хіба цього замало? 

Лєра недовірливо зіщулилася, не відволікаючись навіть на раптово гучні звуки, якими пронизували ніч вихлопи машин, що вже почали роз'їжджатися із парковки. 

- Якщо ти таким чином вирішила справити на мене враження, зовсім не варто було старатися, - винесла вона свій дружній вердикт. - Я і так полюбила тебе ще з першого погляду. 

- Гаразд, визнаю, - вхопилася за ідею подруги, як за рятівний жилет, Ніка, - Думала здобути твою прихильність, щоб допомогла підмазатися до викладача ботаніки, у тебе ж на нього особливий вплив. 

Лєра вдавано набула губи від образи, але довго не витримала - розсміялася, надто, коли помітила, як і Ніка заледве стримується. 

- Все, годі цих люб'язностей, а то так ніколи не розійдемося, а у мене ще плани на найближчі кілька годин, - недвозначно мугикнула Ніка в сторону Дена. 

- Нічогенькі такі плани, - схвалила подруга. - Не забудь потім розказати у всіх подробицях. А я вже викликаю таксі, не буду вам заважати. 

- Слухай, - зам'ялася Ніка, сама не вірячи в те, що збирається сказати, - А ти не могла б поїхати на моїй машині? Бо якось не зручно буде нам з двома транспортами. 

І коли Лєра, ледь не стрибаючи від щастя, вмостилася на водійське крісло, додала: 

- Пошкрябаєш, не врятує навіть те, що ти - моя найкраща подруга! І ще, як поставиш на сигналку, краще не торкайся до машини, якщо не хочеш кілька днів провалятися у відключці. 

Навіть Дену здалеку відчувалося, наскільки щасливою поряд із подругою була Ніка, та це ні в яке порівняння не годилося до її сяючого вигляду, коли поверталася до нього. 

- Ця дівчина настільки тобі дорога?, - поцікавився, з останніх сил стримуючи себе, щоб не обійняти Ніку, яка здавалася зараз неймовірно милою, заправляючи за вухо пасмо волосся. 

- Це так помітно?, - зніяковіла, не дуже хотілося, щоб Ден знав про її інше життя, без агенції та завдань. 

- Ну, ти без катувань віддала їй свою машину. Добровільно. Не пам'ятаю, щоб комусь ще випадала така честь.

 

***
 

Вогні нічного міста захоплювали погляд. Вітер куйовдив волосся, що вибивалося з-під шолома. Шалена швидкість розганяла пульс до межі. Хоча, можливо, справа далеко не у цифрі, яку показував спідометр байка.

Ніка притулилася до Дена і всіма своїми фібрами вловлювала, як розширюється його грудна клітина від кожного подиху, як під байкерською шкірянкою б'ється його серце, прискорено, в такт із її власним, де просто пожежа палала від такої, хай і викликаної міркуваннями безпеки, близькості. Тож, коли байк зупинився біля цілодобового закладу громадського харчування, ледь змусила себе випустити Дена з обіймів.

- І все-таки, що ти робив на перегонах?, - поцікавилася Ніка, коли вони зручно примостилися на не надто теплому для осені парапеті, хоч звідти і відкривався чудовий краєвид на Дніпро. - Як ти взагалі мене знайшов?

- Ти забула про обережність, - Ден не зміг приховати наставницього тону в голосі, важко зраджувати більше, ніж десятирічній звичці. - Система даних "Аркану", якою ти скористалася для пошуку інформації про гонки, дуже жорстко моніториться і контролюється. Так що тобі дуже пощастило, що я першим помітив твій запит, і зміг вчасно його стерти, поки не побачили, сама знаєш, хто.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше