Розділ 15

Оповита мороком ночі підвальна кімната виглядала, ніби після навали особливо навіжених злодіїв. Вся підлога була всипана розкиданими паперами та фотографіми, частину з яких нещадно розірвали на дрібні клаптики. Друзки розбитих скляних пляшок розлетілися навсебіч від стін, на яких мокрими плямами все ще стікали залишки смердючої алкогольної рідини, яка там містилася. Ті ж, що були досі напівповними, просто не дочекалися своєї черги, бо винуватець розгардіяжу звалився без свідомості, так і не знищивши все, до чого дотягувалася рука. Зате він повністю знищив себе. Принаймні, намагався.

Алекс вже давно почувався мертвим зсередини, і тепер його зовнішній вигляд, як тільки можна вдало, передавав те, що коїлося у нього всередині. Глибокі зморщки на обличчі вкрилися занедбаною щетиною, колись гарні блакитні очі сховалися за опухлими від ведмежих доз алкоголю повіками, давно не стрижене, майже сиве, волосся сплуталося засаленими пасмами, а на губах виблискували залишки блювотиння, яким рясно був заляпаний і весь одяг. І ніщо не могло завадити йому вдосталь насолодитися цим ганебнем самознищенням. Ніщо, крім...

- Алексе?, - почув десь згори стурбований голос, від чого прокинувся і заледве поворушився. - Алексе, ти вдома?

Двері до підвалу відчинилися, і весь жах скоєного господарем дому за дві доби відкрився перед очима переляканої Каті.

- Господи, Алексе!, - кинулася вона до п'яного тіла, тримаючись із останніх сил, аби не знепритомніти від гнилого, затхлого смороду. - Що ти з собою зробив?

- Те, на що заслуговую, - ледь рухаючи язиком, спромігся видавити із себе він.

Усією силою, на яку тільки була спроможна, Катя допомогла йому встати з підлоги і почала підштовхувати, поки вони, врешті, не вийшли по сходах до ванної. Там вона відкрила кран із холодною водою і не шкодуючи запихнула Алекса головою під потік. Кілька секунд шоку змінилися на таке бажане полегшення, він остаточно прийшов до тями. Катя дала йому час, аби привести себе до ладу, поки сама заварювала на кухні міцну каву. А коли він повернувся, чистий і вже майже тверезий, заліпила йому смачного ляпаса.

- Це було боляче, - чесно зізнався Алекс, потираючи постраждалу щоку, поки мозок повертався у звичне положення після такого неочікуваного струсу.

- Боляче було бачити тебе у такому стані, - Катя заледве стримувала сльози. - Ти геть втратив совість? Хоч на секунду подумав про мене, коли доводив себе до цього жахіття? Чи, може про Ніку подумав? От вона б зраділа, якби дізналася!

- Катю, будь ласка..., - намагався стримати її від істерики Алекс.

- Що "будь ласка"?!, - ще більше розійшлася вона. - Та я ледь з розуму не зійшла! Ти два дні не виходив на зв'язок, в агентстві ніхто не знає, куди ти подівся. І ти просто кажеш мені "будь ласка"?!

- Я не можу собі пробачити, що не вберіг її, - тихим, майже потойбічним голосом зізнався Алекс.

Помітивши, як він картає себе і з останніх сил намагається приховати відчай, Катя нарешті заспокоїлася і подала йому чашку з гарячою кавою:

- Ти зарано її ховаєш. Май хоч трохи віри.

- Катю, від неї вже четверту добу немає жодної звістки.

- Жодної, - не здавалася Катя, - А це означає, що й поганих теж немає. Невже ти думаєш, про її провал не розтрубили б з кожної праски? Тому прошу тебе ще раз, май хоч трохи віри.

Алекс хотів заперичити, що вірить у неї, вірить, як ніхто, але не встиг. Стаціонарний телефон, що висів на стіні у коридорі, перервав його напівслові.

- Слухаю, - боязко відповів на дзвінок.

- Піцу з доставкою замовляли?, - почув у слухавці пароль, і вперше за останній час полегшено зітхнув.

- Папероні і подвійний сир, - відповів із задоволеною посмішкою. - Я дуже радий тебе чути, дівчинко моя.

- Вибач, не могла раніше зв'язатися, - виправдалася на тому боці дроту Ніка. - Замітала деякі хвости, щоб на мене не вийшли. Я майже біля цілі. За моїм планом, впораюся за два-три дні. Так що повідом Полонському, щоб не святкував завчасно мого провалу. Ти у порядку?

- Так-так, звісно, - поспішив заспокоїти небогу Алекс, і попри скептичний погляд Каті додав: - Ні на секунду в тобі не сумнівався.

- Ти нічого не чув про Дена?, - стурбовано запитала Ніка.

- Його відсторонили від роботи і замкнули в ізоляторі, - чесно зізнався Алекс. - Так що, можна сказати, відбувся легким переляком. Ти б за себе більше переживала.

- Зі мною все буде добре, - запевнила дядька. - Приглянь за ним, будь ласка. І себе бережи. Я люблю тебе.

Ніка поклала слухавку, перш ніж Алекс встиг відповісти, що теж любить її. Любить, як рідну доньку. Любить більше за власне життя.

Та чи пробачить вона йому, коли дізнається, як він своїми брудними руками вліз у її долю, зруйнував усе її дитинство, а можливо, і майбутнє? Правда обов'язково відкриється. Вже завтра, скоріше за все, вона зрозуміє, що він, її рідний дядько, її опікун та наставник, врешті-решт, брехав їй вже її життя.

- Ти чого?, - здивувалася Катя різкій зміні настрою Алекса. - Вона ж сказала, що все добре. Причин для хвилювання немає.

- Немає, - збрехав Алекс, тому що позбутися хвилювання не міг.

Щойно Ніка довідається, кого переховує НАТО під засекреченою назвою "Ікс 4", йому не сховатися від відвертої розмови. І він не буде більше нічого приховувати. Доведеться розповісти все. Навіть, якщо вона ніколи йому не пробачить.