Проект "Метелик"

Розділ 16

Ніка повісила слухавку на столик біля ліжка і востаннє із вдячністю оглянула відстійний готельний номер. Перекошене дзеркало, подекуди злущена фарба на стінах, замусолене, давно не мите вікно, вицвіла від частого прання постіль, скрипуча стара шафа. Але тут вона, принаймні, змогла поспати вперше за кілька нескінченних діб, витрачених на дорогу. 

Міжміським автобусом вона доїхала до Купресу, вже без перуки, бо все ж лишалася примарна вірогідність, що Хелен Рут оголосять у розшук після того, що сталося у поліцейському відділку. 

У Купресі вона завбачливо винайняла апартаменти на тиждень вперед за онлайн реєстрацією, по одній із численних банківських карток із фальшивими паспортними даними. Там, у найближчій дешевій перукарні, Ніка обрізала своє чудове, довге волосся у каре із чубчиком, і змінила колір з вугільно-чорного на золотисто-каштановий. 

Автостопом вона дісталася Лівно, де й змогла заночувати і зв'язатися з Алексом. А далі дорога закінчувалася, треба було пересуватися пішки, через гірську місцевість, густо встелену лісом. 

Із важкою сумкою, повною зброї, за плечима Ніка впевнено пробиралася крізь хащі, ні на хвилину не зупиняючись, аби дати ногам хоч трохи перепочити. Рішучості після розмови з дядьком додалося встократ, боялася, що розгубить. І вже під покровом ночі їй вдалося дістатися заданих у фітнес-годиннику координатів. 

- Чорт, от тепловізор зараз би не завадив, - ледь чутно вилаялася Ніка, такого обладнання у звичайному поліцейському відділку було не дістати. - Що ж, спробуємо зачерпнути силушки супергеройської. Зосередитися і заспокоїтися. Зосередитися і заспокоїтися. 

Вмостившись якомога зручніше на сирій, закиданій листям та гіллям дерев землі, вона повторювала про себе цю мантру, опановувала дихання, відпускала напруження з кожної клітини тіла. Закривала очі і намагалася вловити свій фототаксис. Відчувала, як навколишній світ зникає і з'являється в її голові чіткою, структурованою картинкою. Вона вловлювала кожен далекий звук, спинним мозком відчувала кожен порух, кожен шелест. І, нарешті, ясно побачила огороджену територію. 

Суцільний паркан із щільної металевої сітки, заввишки добрих два з половиною метра, відчинявся лише в одному місці. По периметру територію охороняли четверо озброєних автоматами вояків, ще двоє спостерігали з висотних пунктів, забезпечені снайперськими гвинтівками та тепловізорами. Ззовні розташовувався лише невеликий бункер, розрахований максимум на два піхотних автомобіля, та вертолітний майданчик, обладнаний нині вимкненими ліхтарями. Решта бази була схована у підніжжі гори і могла простягатися на тисячі квадратних метрів. Тож розгледіти, що там усередині, не допомагало навіть чуття метелика. 

- Що ж, Ніко, залишається тільки дочекатися офіційного запрошення, - посміхнулася сама до себе. - Та спершу як слід привітаємося. 

Повністю довірившись своїм інстинктам, Ніка дістала з сумки два пістолети, які закріпила у набедреній кобурі, запхала ніж до спеціального чохла над стопою, прихопила парочку гранат і заряджений автомат. Де підказувало чуття, лягала на землю, повзла, або ж ховалася в густій рослинності, поки не підкралася впритул до паркану. 

Подумки порахувала до 3, вихопила чеку зі світлошумової гранати і закинула на територію, щільно прикриваючи вуха. Слідом за гучним вибухом та відблиском, Ніка, подібно паркурівцям, у дві секунди перестрибнула через паркан, вчасно ухиляючись від цілого залпу хаотичних пострілів - дизорієнтація супротивників подіяла на відмінно. 

У стрибку схопила одного з охоронців і, закриваючись ним від куль, змогла дістатися бункеру. Кинувши мертвого солдата біля виступу, вона дістала цього разу бойову гранату і закинула її в бік інших охоронців, що саме наближалися до її сховку, а після, чіткими рухами висунулася з-за стіни і "зняла" автоматом спершу одного снайпера, потім, змінивши кут обстрілу, й іншого. Перезарядила обойму і під всеосяжний вій сирени увірвалася в головний вхід схованої у скелі бази. 

Один. Ще один. І ще... - навсебіч розліталися застрелені охоронці. Натомість, лише одна з випущених ворожих куль змогла поцілити в саму Ніку, пройшла навиліт через плече, та вона не зупинилася, поки не прочистила собі дорогу до великого центрального холу, куди збіглися, мабуть, усі, хто в момент нападу перебував на базі. І якось одночасно, ніби за командою, якої не було чутно за автоматною чергою і криками поранених, постріли припинилися. У натовпі Ніка очікувано запримітила вже відому їй ЦРУшницю. 

- Я тут вирішила залетіли до вас на вогник, - вишкірилася до старої знайомої, кидаючи зброю на підлогу. - Та й, думаю, привітаюся. 

- Take her to the laboratory isolator (прим. ред. - Відведіть її до лабораторного ізолятора), - сухо скомандувала жінка, злісно роздуваючи ніздрі та стискаючи, і без того тонкі, губи. - And you have to search her carefully. Take away anything that can be used as a weapon, even a belt and hairpins (прим. ред. - І ретельно обшукайте її. Заберіть все, що можна використати, як зброю. Навіть пояс і шпильки у волоссі). 

А коли двоє чоловіків затисли Ніці руки за спиною, хоч вона більше не збиралася пручатися, ЦРУшниця, що було сил, вдарила її точно у щелепу, від чого аж почувся хрускіт. 

- Твоє щастя, що ти потрібна нам живою, - смикнувши Ніку за волосся, просичала жінка. 

- Як ви там колись казали?, - розпливлася у посмішці Ніка, випльовуючи кров прямо в обличчя своїй візаві. - Це не щастя, а чистий прорахунок. 

І за своє нахабство отримала ще один болючий удар, цього разу в живіт.












 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше