Проект "Метелик"

Розділ 19

- Додому, - вказав водію, розслаблено вмостившись на задньому сидінні Лексуса бізнес-класу.

Якщо Володимир Полонський щось і любив у цьому житті, так це відчуття комфорту. І такі моменти, коли їхав після важкого дня у свій розкішний маєток на крутій тачці з особистим водієм, як тільки можна вдало вписувались у це поняття.

- Слухаю, - відповів на телефонний дзвінок, запинаючись. - Так, пане міністре! Звісно, все на найвищому рівні, це ж наш найкращий агент, ви ж знаєте. Ні, вона ще не повернулася, але мені вже звітували, що кордон перетнула. Ні, ну що ви, як ці писаки можуть щось пронюхати? У нас все засекречено, все під контролем. Упевнений, що в НАТО ламають голови, як вони пролетіли. Щойно вона з'явитися, одразу ж відзвітую, узгодимо, що робити з Ікс 4. Вам не варто навіть хвилюватися.

Міністр відключив слухавку, залишивши Полонського у найкращому настрої за останній час.

- Хто б міг подумати, що ця мала вискочка зробить все так швидко, - зловтішався він, звертаючись, скоріше до самого себе, ніж до водія. - А я ще сподівався, що її завалять там, менше б клопоту було.

Решту дороги він їхав, не проронивши ні слова. Тільки час від часу розпливався задоволеною міною, що його імпульсивні рішення дали такий вдалий результат. Бакай під ковпаком, а мала, хай і жива, зате склала чудову послугу - принесла похвалу від міністра. Тепер, коли Ікс 4 передадуть у вищі органи, можна буде ще й вибити додаткове фінансування. І йому, фактично, навіть не довелося палець об палець вдарити. 

"Хіба що Бакая вдарив разок", - задоволено втішався сам із себе.

Вдома, послабивши краватку на шиї, Полонський одразу пошкандибав до свого кабінету. Наспівуючи якусь безлику, але веселу мелодію, дістав із шафки першокласний віскі і змішав його з колою. Ніколи не любив чистий - надто міцно для нього.

- Пити наодинці - це перша ознака алкоголізму, - почув голос з-за повернутого спинкою до нього стільця, і з переляку впустив склянку. - Не бережеш ти себе, Вовчику, так же і спитися недалеко.

Із цими словами Ніка повернулася до Полонського обличчям. Таким вона його ще ніколи не бачила. Здавалося, він зменшився ще на десяток сантиметрів. І без того маленька шия взагалі ніби зникла, схована у спину, а сам зробився біліший за свою ж сорочку. Він не знаходив, що сказати, тільки булькав губами, як риба:

- Але ж... Ти ж... Як же ж...

- Ти про твою печерну сигналізацію, яка відключається за дві хвилини? - зловтішалася Ніка.

- Тут були... Я ж просив...

- Лазери? Серйозно?, - не переставала глумитися з боса. - Та перестань, я такі ще в першому класі навчилася обходити.

- Шокер в ручках...

- Дитячі забавки, - задоволено підмітила дівчина, явно кайфуючи від цієї гри в одні ворота.

- А паралітичний газ?, - вже з цікавістю, але все ще трохи налякано поцікавився Полонський.

- О, хороший був задум! Зізнаюся, тут довелося трохи повозитися, - посміхнулася Ніка, підвелася з крісла і обійшла стола, скорочуючи відстань між нею та босом. - Але, якщо ти забув раптом, то нагадаю - я щойно вирвалася із найбільш захищеної бази Північного альянсу. Невже ти думаєш, мене б зупинили кілька фокусів нашого техніка Коваля, якого я знаю, як облупленого?

Полонський нервово сковтнув:

- Що ж, вітаю зі ще однією вдало проведеною місією. Впевнений, все пройшло блискуче.

- О, дякую, - Ніка говорила спокійно, але в голосі явно відчувалася перевага над співрозмовником. - А ти ж, мабуть, сподівався, що зможеш позбутися мене чужими руками. Правда?

- Та ні, я був переконаний, що ти впораєшся!, - поспішив запевнити Полонський, витираючи з лоба нервовий піт. - Ми з Алексом так хвилювалися...

- Тільки от Алекса сюди не вплутуй!, - гупнула кулаком по столу Ніка, бо починала вже втрачати терпіння.

- Добре, як скажеш!, - виставив попереду себе руку, мовляв, і справді прислухався до неї. - То що ти хочеш? Відпустку? Премію? Звісно, нова зірочка на погони тобі вже й так забезпечена...

Ніка в один крок підійшла впритул до Полонського. До людини, якої вона вже своє життя боялася, як вогню. До того, від чийого холодного, слизького погляду раніше кров холола в жилах. Але зараз бачила перед собою лише гидкого, боязкого, пітливого слимака, роздавити б якого, і не поглянути навіть.

- Засунь собі в сраку свої зірочки!, - гнівно випалила просто йому в обличчя.

- Ти пепеходиш всі дозволені межі, малявко!, - аж побагровів зі злості Полонський. - Моє терпіння не безмежне!

- Серйозно?, - перепитала Ніка, засміявшись. - І що ж ти мені зробиш? Звільниш? Ну, давай, я тільки цього і чекаю! Покараєш? Так нагадаю тобі, що я не така слухняна, як Ден, покірно сидіти під замком не буду. Накажеш мене вбити, бо сам же руки не захочеш бруднити? Так ти ж знаєш, що у полюванні мені не було рівних. Спробуєш прибрати мене, я вистрелю перша.

Ніка повернулася до боса спиною, щоб налити собі випивки, а він тільки цього й чекав - схопив свою палицю і щосили замахнувся в сторону її потилиці. Але дівчина завчасно відчула траєкторію удару і рукою, навіть не повертаючись, вихопила палицю, притисла Полонського до стіни та розлючено випалила:

- Востаннє я тобі таке дозволила, коли мені було 10. Не думай, що зможеш ще колись мене вдарити безкарно.

- Ти розумієш, що зараз підписуєш собі смертний вирок?, - нервово облизуючи губи, ледь чутно прохрипів Полонський.

- Тільки спробуй! Якщо зі мною щось станеться, всі твої махінації стануть відомі міністру і президенту, а про "Аркан" дізнається преса, - пригрозила Ніка, і врешті відпустила його. - Повір, я підстрахувалася.

Полонський потер рукою сліди, які лишила на грудях палиця, підійшов до столу і налив чистого віскі у дві склянки. Опанував себе і передав напій дівчині. Відчайдушно перебирав у голові всі можливі варіанти. Якщо вона не бреше, а вона навряд чи буде блефувати, то він, Володимир Полонський, директор "Аркану", загнаний у глухий кут.

"Глухіше просто нікуди", - констатував подумки і вже вголос додав:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше