Глава 4

Професор став між Мірою та її батьком, інстинктивно закривши собою людину. Жінка стояла, як вкопана. Вона довіряла новому знайомому, але не знала, чому він так відреагував на її батька. Останній, в свою чергу, стояв у порозі і посміхався.

Здавалось, що між Професором і батьком Міри йде запекла боротьба, яку вона не в силах побачити. Жінка підійшла ближче до свого захисника, але він зупинив її рукою. Міра обурилась:

— Дай мені відвести батька у кімнату, він не здоровий.

— Це не твій батько, — промовив Професор, не відриваючи погляд від чоловіка.

— Та що ти таке кажеш? — медсестра сумнівалась у чому завгодно, але не у власному батьку.

Професор поглянув у Затінок одразу, як чоловік з’явився на порозі кухні. А його підозри зародились ще на кілька хвилин раніше. Незважаючи на навалу упирів в будинку жили двоє людей, що навіть не намагались сховатись від нечисті. Остання просто обходила їх стороною.

І на те була своя причина. Перед Професором стояв блідий згорблений стариган, що захопив тіло батька Міри. Цього демона звали Ве́рчет. Переказів про нього залишилось мало.

Професор знав небагато, але й цього вистачило, щоб упізнати демона. Верчет любив красти тіла людей, а їхні душі на цей час поринали у глибокий сон.

Демон мав звичайні людські слабкості: любив попоїсти, випити, буянив зі знанням діла та був знатним розпусником. Задля розваги Верчет наговорював людей один проти одного, а потім спостерігав за чварами і бійками.

Він був єдиним демоном, що міг виступати в ролі посла між Затінком і Вирієм. Напряму його дії не вбивали людей, але частіш за все жертви Верчета сходили з розуму одразу, як тільки тіло поверталось під їхній контроль. Адже навіть за невеликий проміжок часу демон встигав накапостити людині так сильно, що навіть рідні не могли із таким миритись.

Верчет був більш небезпечним, ніж усілякі упирі, песиголовці та інша нечиста сила. Його жарти, наклепи і підбурювання інколи призводили до воєн.

Саме через нього упирі обходили будинок Міри. Демон, вищий за рангом, відлякував мілку нечисть. Професор не міг збагнути лише одного: що він тут забув?

Міра завмерла і чекала відповіді на своє питання. Десь в глибині душі вона знала – Професор має рацію. Батько завжди був людиною честі, допомагав іншим і любив єдину доньку понад усе.

Останні місяці Міра думала, що він потроху втрачає здоровий глузд.  Його поведінка ставала дедалі гіршою, а перед нашестям упирів односельчани навіть перестали з ним вітатись. Батько встиг накоїти проблем.

Помітивши, що Професор не збирається їй відповідати, жінка спробувала підійти до демона. Хтось сьогодні мав їй усе пояснити, але  вони обидва, здається, не збирались цього робити. Міра не витерпіла:

— Тату, скажи, що з тобою коїться?

— Твій батько мирно спить, — відповів Верчет.

— Професоре, про що він говорить?

— Це не твій батько. В його тіло вселився демон – Верчет. Тому вас і не вбили упирі, — Професор не відводив погляду від супротивника.

— Я тут тільки заради тебе, — підморгнув йому демон.

— Ах ти паскудо! — Міра кинулась до демона, але Професор вчасно схопив її за руку.

— Нічого не роби, твій батько десь всередині. Не можна шкодити тілу.

Верчет продовжував обдаровувати своєю посмішкою присутніх, поки Професор розповідав Мірі про демона. Отримані відомості підкосили жінку й вона знесилено впала на стілець.

Професор намагався її заспокоїти, але зараз на першому місці був Верчет. Здавалось дивним, що демон не нападає на нього і не поривається  втекти. Тож він вирішив запитати прямо:

— Чого ти хочеш?

— Взаємовигідної співпраці.

— Котись до своїх хазяїв!

— У них тисячі імен і вони старіші за обидва наших світи. Тож май трохи поваги, — посмішка Верчета стала натягнутою.

— Мені співпраця з вашим братом не потрібна, — Професор не втрачав пильності, слова демона несли у собі таку ж небезпеку, як і дії.

— Ми вимушено опинились по одну сторону.

— По яку?

— По ту сторону, де кожен із нас хоче зберегти свій світ. Ти знаєш, що відбуваються дивні речі. Повинен знати.

— Припустимо. Але я й слова не скажу, поки ти усе не поясниш, — Професор вирішив вислухати демона, бо розібратись в останніх подіях без допомоги здавалось неможливим.

Виявилось, що у Затінку вже давно назрівали проблеми. Купці вищих демонів набридло навідуватись у світ людей лише в гості. І почався таємний бунт проти володарів пітьми, котрі виступали за збереження порядку.

Головним бунтівником став демон Астарт – права рука князів темряви. Він заручився підтримкою більшості. Разом вони планували стерти межу між світами людей і демонів. Астарт вважав несправедливим те, що людський світ захищений богами.

Його ненависть і зневага до всього живого штовхала демона до завоювання слабких і нікчемних людей. Віками зберігався порядок, який усіх влаштовував. Тепер же у Затінку було небезпечно. Верчет промовив: