Розділ 6. Нащадок

Розділ 6. Нащадок

— Бабо Катя, дякую за обід, усе дуже смачно. - чемно дякував Богдан.

— Так, ба, дякую.

— На здоров’я. Коли всі ситі можна продовжувати. Не просто так я їздила по знайомих ці кілька днів. Я знайшла дуже цікавий ритуал, щоби призвати демона та утримати його на певний час. Але це, може, бути досить небезпечно.

— Ба, а є в тебе закляття, щоби перевірити родовід Богдана. Мене це бентежить, що в моїх снах вони дуже схожі. — задумалася Ольга, та пристально дивилася на Богдана.

— Може, він тобі подобається, а сни дуже підступна річ. — висловила думку баба.

— О цей варіант мені подобається. — усміхнувся Богдан.

— Але якщо ти наполягаєш, то я зараз принесу книгу. — баба пішла та лишила молодь на самоті.

— Богдане, якщо підтвердиться, що ти нащадок мстивого інквізитора… У вас у дома є якась річ, яка передається з покоління в покоління? — одразу до допиту приступила відьма.

— Є. Але можна зустрічне запитання? — Ольга кивнула. — Я тобі подобаюся як людина, як чоловік?

— Богдане, ти дорослий мужик, а поводишся як підліток. Зараз є важливіші справи. — буркотіла відьма.

Тут баба прокригтіла із чималою книжкою:

— А ну молодь, розступися. Богдан давай свою руку. Не хвилюйся, це безпечно. Мені треба, лише крапля твоєї крові.

Чоловік простягнув руку без зайвих запитань, йому було цікаве дане дійство. Уперше він стане свідком справжньої магії. крапля крові капнула на чистий лист аркуша й розтікалося, як гілля дерева, малюючи імена предків. Серед десятки зображеного вони знайшли те, що шукали.

— І що далі? — поцікавився чоловік.

Ольга хотіла щось сказати, але не встигла, страшний біль повернувся і змусив її замовчати. У будинку миготіли лампочки, люстри розгойдувалися, меблі почали рухатися, а підлога — скрипіти. Богдан перелякався, жарти скінчилися, коли посуд почала вилітати з кухонних шафок, ножі та виделки летіли на жінок. Чоловік кинувся до Ольги та притягнув до себе, холодна зброя увійшла в стіну. Баба Катя щось кричала — це було закляття. Коли привідкрила свої повіки, помітила у дверях кухні демона. Він сміявся та щось говорив, але вона не зрозуміла. Богдан з Ольгою помітили, що від цього закляття на ланцюгах демона з’являються нові кільця, він стає ще агресивнішим.

Демон розметав ланцюги, та кричав на весь дім. За вікном мела метелиця, глушила всі звуки, щоби не чули сусіди. Але шибки не витримали та скло розлетілося по кухні. Його страшне лице не видавало емоцій, крім жаху. Дрібні скалки впивалися в руки та поранили обличчя.

— Ба, закляття утримання не діє. — намагалася докричатися Ольга до баби, яка ховалася в кутку кухні між плитою та тумбою з книгою в руках. — Чому він прийшов, якщо його не звали?

— Через нього! — вказала на Богдана баба Катя. — Він захищає його від нас.

— Ну Богдане, вгамуй свого родича. Бач який вірний пес, через каплю крові всіх погубить! — підштовхуючи його до демона говорила Оля.

— Ну не я ж його на багаття відправив, зрадив, а ваша пра… бабця. — відмовлявся Богдан вилазити з безпечного місця.

— Ба, як нам його вгамувати. Обереги вже вичерпують свою всю манну. — кричала знову до баби Оля.

— Я не знаю. — відповіла баба й почала молитися в голос. — «Отче наш…»

— А баба в тебе те, що треба. Якщо це кінець, то я скажу… Оля, ти мені подобаєшся й біля тебе я себе веду, як малолітній хлопчисько й хотілося б щоби наше знайомство не закінчувалося на цьому. Якщо ми якимось дивом виживемо, ти будеш зі мною зустрічатися?

— Я подумаю… — Оля була шокована, це не те слово. Тут демон розносить їхній будинок, банші кричить в усі шпарини, а він про любов? Серйозно?

— Думай швидше, бо часу в нас обмаль… — чоловік розглядав по сторонах у пошуках якогось порятунку. Банші так кричала, що аж вуха позакладало. — Вона, напевно глуха, що не чує як голосно кричить. Від такого крику можна вже давно схопити серцевий напад. За демона всю чорну роботу зробить.

— Богдан не заважай думати! — м’яла папір із кров’ю Богдана й намагалася запалити.

— Ти вирішила їм допомогти й нас спалити. Ну так, горить хата, то хай і горить сарай? Чи точніше ми. — панікував чоловік, адже помирати нікому не хотілося. — Почекай…

— Ну що знову? — злилася Оля.

Богдан нахилився та міцно поцілував відьму в губи. Гарячий вогонь розлився по тілу. Він тримав своєю рукою її за потилицю та продовжив цілувати жадібно та ніжно водночас. Адреналін прискорив серце биття, та тихий смішок вирвався з вуст Ольги. Вони дивилися один на одного не помічаючи, що довкола все стихло.

Демон стояв не рухомо, ніби чогось чекав. Баба Катя підбігла до столу та гукнула до молоді:

— Вилазьте негайно, ви маєте це бачити.

Спочатку виліз Богдан, а за ним Ольга, вони трималися за руки. Демон дивився на них та шумно дихав. Потім він потягнувся своєю рукою за пазуху витягнув нитку, на якій нічого не було. Чоловік зрозумів, що мав на увазі демон. Богдан дістав із за пазухи ланцюжок, на якій висіла каблучка.