Глава перша.

                                                   Київ, травень 2014 р.

Льолька третю годину поспіль змагалася з рекламним текстом, який їй кров з носа потрібно було відправити завтра вранці замовнику. Доки в нерівній боротьбі перемагав текст.

Потрібні слова, які видавав її мозок, пролітали не затримуючись, немов потяг у метро на перегоні. Після слів, як й після освітлених вагонів в темних підземних тунелях, в голові у Льольки залишалася різнобарвна бігуча стрічка уявних образів, яка зникала за крутим поворотом. Слова не затримувалися, прямуючи невідомо куди. «Напевно, прямо до більш щасливого копірайтера», — вирішила дівчина.

Їй стало прикро, що вона витратила першу половину дня на дві сторінки тексту, які мали викликати в покупця непереборне бажання придбати дорогущий наворочений пилосос. Той, хіба що не вмів розмовляти і варити каву. Судячи з технічної документації, наданої сумлінним клієнтом, у цієї суперсучасної моделі домашнього монстра з усім іншим все було гаразд. Він навіть мав зв'язок з мережею, через яку повідомляв своїй господині про обсяг виконаної роботи, доки пані або мадам наводила красу в престижному салоні. Саме цей факт, на думку клієнта, й повинен був бити по мізках дружин бізнесменів та бізнес-вумен, змусивши їх не роздумуючи викласти півтори тисячі американських доларів за чудо-машину.

Льолька уявила це диво сучасної техніки в своїй двокімнатній «хрущовці» й розсміялася. Прибирання займало у неї годину або півтори один раз на тиждень. Допомагав їй в цьому добротний старенький пилосос на коліщатках з гофрованим шлангом, в декількох місцях замотаним скотчем та синьою ізоляційною стрічкою, подарований років десять тому Маргошею.

Маргоша, яка доводилася Льольці двоюрідною тіткою, не раз збагрювала їй стару немодну «побутовку», яка, тим не менш, довгий час вірою та правдою служила «Попелюшці». Ще серед помічників вона мала китайську швабру, віник та суперсерветки, які витирали пил, не залишаючи слідів. Якщо посеред тижня в її житлі не влаштовувалися посиденьки з пивом, чипсами та креветками, то особливо прибирати було нічого. Зате вже після посиденьок - у-у-у-у-у-у! Але все одно, як Льолька не зважувала, застосування чуду імпортної техніки в її затишній оселі не знаходилося.

Квартира перейшла в повне Льольчине розпорядження три роки тому. Сталося так, що її матуся після раптової смерті свого рідного брата, отримавши в спадок добротний будинок в Полтавській області, з радістю перебралася туди. Крім будинку мамці дісталося домашнє господарство у вигляді двох корів, курей, гусей, качок та собаки Гільзи й кота Рикошета.

Небіжчик дядько Льоня за життя був кадровим військовим, артилеристом, тому й прізвиська у його домашніх улюбленців були відповідні. Тепер матуся кілька разів на рік, приїжджала до єдиної дочки з гостинцями, затягуючи на третій поверх непідйомні картаті сумки «мрія окупанта», набиті пиріжками, обпатраними птахами, бутлями з консервацією та салом.

Через спогади про пиріжки у Льольки ображено й голосно обізвався шлунок. Вона згадала, що почавши змагання з нездоланним текстом, за весь цей час напоїла себе трьома чашками кави й «нагодувала» нікотином, викуривши штук п'ять цигарок.

— Завтра, завтра – не сьогодні, — пробурмотіла дівчина.

Зберігши рядки, що викликали лише роздратування, вона закрила текстовий документ, а слідом за ним папку «Робочі матеріали». Простягнувши руку, додала гучності на радіоприймачі, налаштованому, як зазвичай, на улюблену станцію «Хіт FM».

Льолька вислизнула зі зручного шкіряного крісла з анатомічною спинкою, теж подарованого Маргошею, й потягнулася до хрускоту в суглобах. Від її потягування улюблена сіра розтягнута майка із зображеним на ній вилинялим довговухим зайцем піднялася вгору, оголивши витончені стегна, які плавними лініями переходили в тонку талію й плаский живіт, на який тут же вирячилися очі безсоромного зайця. Льолька покрутила головою, розминаючи затерплі м'язи шиї. Підійшла до закріпленого в кутку кімнати гімнастичного приладу й, підстрибнувши, вхопилась за перекладину. Звично виконала комплекс вправ, що складався з «куточка», «велосипеда» та підтягувань. Закінчивши обов'язкову під час її сидячої праці розминку, вона зістрибнула на підлогу й попрямувала на кухню.

Відкривши холодильник, Льолька швидко зібрала собі на сніданок, а вірніше – вже на обід, залишки вареної курки, що складалися з частини грудки та двох крил, додавши до них відвареного рису. Засунувши тарілку до мікрохвильовки, ввімкнула таймер і, мугикаючи під ніс невигадливу мелодію, приготувала салат. Влаштувавшись за столом-стійкою на високому стільці, вона не поспішаючи поїла, без цікавості дивлячись у вікно, яке виконувало функцію телевізора.

За вікном місцеві горобці як завжди влаштували бійку зі шпаками за право володіння шпаківнею, закріпленою невідомо ким та коли на товстому стовбурі розлогої берези якраз врівень з вікнами четвертого поверху. Горобці, опинившись у більшості, взяли верх. Шпакам довелося ганебно тікати під переможне цвірінькання супротивника та нахабне каркання ворон, які спостерігали за бійкою з виглядом футбольних фанатів на стадіоні.

Промокнувши салатну рідину шматочком сірого хліба, що залишився, Льолька із задоволенням його доїла. Помивши посуд, вона все прибрала і повернулася до кімнати.

Через прочинене вікно тепле весняне повітря наповнювало спальню, яка служила ще й кабінетом, ароматом квітучих каштанів. Льолька знову сіла в крісло, закурила й закрила очі. Працювати їй не хотілося. Натомість на думку спав запітнілий кухоль пива з підсмаженими в олії креветками разом із подругою Дариною та пустими балачками на додачу.