Розділ 6

Наша морська подорож тривала лише тиждень, а я вже встигла пізнати багато труднощів життя на кораблі. І якщо до некомфортних умов можна було якось звикнути, то от запаси харчів, що просто тали на очах, були вкрай серйозною проблемою.

Єдиним варіантом її рішення була риболовля. Деян щодня займався цією справою, але, на превеликий жаль, не завжди успішно. Крім того, юнак мусив невпинно слідкувати за тим, щоб корабель рухався за правильним курсом. Я ж повністю взяла на себе підтримання порядку та чистоти, бо дуже добре вміла робити це.

Спостерігаючи за старанністю, працьовитістю та цілеспрямованістю Деяна, я щоразу відчувала захоплення. Але крім цього мені не залишало в спокої питання про те, від якого ж усе-таки прокляття потерпає цей хлопець. Мабуть, воно дуже серйозне, якщо заради цього він наважився на подорож до незвіданих земель…

Про все це я думала під час щоденної ранкової прогулянки палубою. І я настільки поринула у власні розмірковування, що не помітила, як перечепилась через мотузку, так що точно впала б у воду, якби Деян не опинився поруч і спритно не впіймав мене. Міцні руки притиснули мене до м’язистого тіла юнака, і я не поспішала відступати від нього, дивлячись у зелені очі та все ще важко дихаючись від того, що щойно відбулося.

— Тобі варто бути обережнішою, якщо не хочеш стати трапезою для морських хижих тварин або ж русалок, — врешті промовив Деян, відпустивши мене та зробивши кілька кроків назад.

— Русалок? — здивовано перепитала я, адже до цього вважала цих істот міфом. — Хіба вони реальні?

— Ще б пак, — підтвердив Деян, провівши рукою по своїм рудим кучерям.

— А ти сам стикався з ними? — не змогла стримати своєї допитливості я, про що майже одразу ж пошкодувала, побачивши, як скривилося від цього запитання обличчя хлопця.

— На превеликий жаль, так. Лише один раз, але й цього для мене виявилось достатньо, щоб збагнути, наскільки ці потвори є жахливими, — його голос звучав глухо, а погляд був дуже далеким. Очевидно, Деян подумки повернувся в день своєї зустрічі з русалками. — Здавалося б, це мав бути абсолютно звичайний день плавання. Я тоді ще був частиною команди Рема, нас усього було одинадцять, включно з його маленьким сином Джеком. До обіду все справді було спокійно, а тоді несподівано з’явились ті страшні темні хмари, які з неприродною швидкістю заполонили собою небо. Повіяв крижаний вітер, а тоді з води виринули вони. Зізнаюсь, ще ніколи мені не доводилося бачити настільки красивих істот. Варто було їм лише махнути рукою, як ми були готові стрибнути у воду, повністю втративши інстинкт самозбереження. Ми б усі точно загинули, якби тоді на кораблі не знаходилася дружина Рема. Як відомо, жінки не піддаються чарам русалок, тож Берта не втратила голови та змогла привести нас до тями. Правда, не всіх. Юнга на ім’я Сол, мій одноліток і добрий приятель, все-таки стрибнув у воду. Ніколи не забуду, як голодні русалки накинулися на нього, хижо роздираючи на шматки, щоб вгамувати свій апетит.

Я здригнулась, уявляючи собі цю страшну картину, і опустила погляд, ледве стримуючи сльози жалю до Деяна. Сумніваюсь, чи змогла б сама пережити щось подібне, тож тепер дивилась на цього хлопця абсолютно по-новому…

— Ти маєш ельфійське коріння? — несподівано поцікавився Деян, різко змінивши тему.

Я підняла на юнака здивований погляд.

— З чого таке питання?

— Твоє волосся фактично можна назвати білим, а такий колір притаманний саме цьому виду, — пояснив Деян, а тоді повторив своє запитання: — То серед твоїх родичів є ельфи?

Я замислилась над тим, що мені взагалі було відомо про своїх предків, і досить скоро зрозуміла, що фактично нічого не знаю про них.

— Не знаю, але це можливо, — врешті-решт була змушена визнати я. — Стосовно свого роду з маминого боку, то я знаю лишень, що прокляття походить саме звідти і що я єдина його жива представниця. А про те, ким був мій тато, мені взагалі нічогісінько не відомо, окрім того, що він загинув незадовго до мого дня народження.

— Мені шкода.

Тепер ми з Деяном знали найболючіші моменти з життя одне одного. І, варто було визнати, це зробило нас ближчими.

Ми ще якийсь час мовчки пліч-о-пліч постояли на палубі, спостерігаючи за слабкими хвилями та безкрайньою морською далечінню, а тоді зайнялись нашими рутинними справами.