15

   У цей момент мою увагу привернув лорд Готфрі. Він так засопів, що, мабуть, його почули навіть воргени у торговому кварталі. Я кинула швидкий погляд на чоловіка і переконалася — він був розгніваним. Це помітив і король, але вдав, що нічого такого не відбувається і невдоволення одного з аристократів його зовсім не турбує.                                                                                                             

   — Хай там як, зараз нам потрібна така людина, як Краулі, — продовжив Сивогрив. — Проникни в Кам'яну в'язницю і дізнайся у капітана Бродеріка, де утримується Краулі. Я послав би одного зі своїх людей, але, боюся, наші старі чвари можуть перешкодити переговорам. Сподіваюся, що ти зможеш його переконати.                                                                                                                                             

   Я підвела голову і зустрілася з Генном Сивогривом поглядом. Його сині очі на тлі блідого обличчя та навколишнього оточення чомусь вселяли довіру та надію.                                                                        

   — Помилування? — уточнила я. Треба було знати, чим мотивувати гордого бунтівника.                        

   Лише одне могло переконати Дарія стати на бік захисників Гілнеаса та об'єднатися із силами короля. І любов до батьківщини, яка, безперечно, була властива лорду Краулі.                                                   

   — Помилування, — погодився Генн.                                                                                                           

   Що ж, це завдання мені під силу.                                                                                                                 

   — Якщо ризикуєш своїм життям, щоб виконати королівський наказ, — почула я голос лорда Готфрі, — то використовуй свої навички на всіх воргенах, яких зустрінеш на своєму шляху. Це ж не складно? — хмикнув він. — Для найманого вбивці.                                                                                                            

   — Зроблю все, що зможу, — відповіла я і вклонилася.                                                                             

   Королю, звісно. Не Готфрі. Цей пихатий аристократ ніколи мені не подобався. Хоч і казали, що він багатьом пожертвував заради королівства, однаково я не могла сприймати його як гідну людину. Він вважав себе вищим за інших і визнавав лише слово Генна Сивогрива. І чомусь я була абсолютно впевненою у тому, що якби йому випала можливість усунути короля з трону, він неодмінно нею скористається.                                                                                                                                                   

   Я попрямувала у бік в'язниці. Звідти долинали звуки битви, скрегіт металу та звірячі гаркання. Іноді чулося скиглення. Мене не лякали ці звуки тепер, коли я знала, хто наш ворог. Тут усе було просто: люди свої, воргени чужі. Людей оминати, воргенів вбивати. Завдання якраз для Крістіани Вотс.