29

   — Зовсім ні, — я похитала головою, трохи вклонившись, виявляючи повагу.                                          

   — І що ж від мене треба королю? — спитав лорд, так само дивлячись убік.                                           

   У його словах не було зневаги чи ненависті, тільки вкладався ледь помітний інтерес.                           

   — Генн Сивогрив пропонує укласти перемир'я. Думаю, ви вже встигли помітити, — я жестом вказала на пораненого чоловіка, — що у нас з вами спільний ворог, якому байдуже, законослухняні ми громадяни чи злочинці.                                                                                                                                    

   Я вирішила перейти одразу до суті, оскільки ми не на світському рауті й часу човгати тут один перед одним ніжками банально немає.                                                                                                                      

   Лорд Дарій Краулі хмикнув й обдарував мене допитливим поглядом. Тінь втоми пробіг по його обличчю, але миттєво зник, ховаючись під непроникною маскою.                                                              

   — Сивогрив має рацію, — кивнув Лорд — цим тваринам начхати на наші політичні чвари, — він зітхнув. — Гілнеас має об'єднатися.                                                                                                               

   Я насупилась. Аж надто швидко він погодився. Мені навіть про помилування не довелося говорити. І це було надто дивним для того, хто намагався повалити короля. А я вкотре взяла на замітку, що далеко не все, про що нам говорять, є істиною.                                                                                                       

   Ну, як я і передбачала, моя місія ще не була завершеною. Дарій знову заговорив:                                  

   — Одне з цих вошивих щенят добряче зачепив Демпсі, і його не можна переносити, поки кровотеча не зупиниться.                                                                                                                                                 

   На мить чоловік зупинив свою промову і подивився на мене, як мені здалося, з надією.                

   — Нам треба втримати позицію всього на кілька хвилин, — він проковтнув і попросив. — Допоможи нам дати відсіч цим чудовиськам!                                                                                                                 

   Я не стала ставити зайвих питань і взагалі гаяти час на розмови. Просто мовчки кивнула і стала поруч із лордом, оголивши свої мечі. Їхній звичний тягар нагадав мені, хто я є. І про те, що я не повинна в жодному разі піддаватися страху.