Розділ 2

 Уже добряче стомившись, Еріка втратила надію навіть на те, що зможе побачити хоча б якийсь населений пункт. Ледве тримаючись на ногах, вона вирішила пройти ще буквально декілька кроків і нарешті натрапила на самотню хатину.

 Своїм виглядом вона добряче насторожувала. Вікна й стіни заросли плющем, ховаючи хатину від цікавого ока. Залишилися лише двері, що були самотньо прочиненими, немов запрошуючи подорожніх.

 Еріка ніколи не любила подібних місць. Так, блукати рідним містом вона просто обожнювала, але уникала безлюдних місцевостей та покинутих хатинок. Віра у містику робила з мужньої та самовпевненої Еріки, маленьку лякливу дівчинку, що ховалася від всього підозрілого.

 Але тепер вибору у дівчини не було. Втома настільки виснажувала Еріку, що вона була готова впасти просто на місці. Лише боязнь, що тут на неї можуть напасти якісь звірі, змушувала дівчину просуватися далі.

 Еріка ступила крок, за ним ще один й раптом спіткнулася об невеличкий пагорб. Скільки було видно, це невеличке земне підвищення, неначе колом оточувало цю місцину. Але дівчині не здалося це взагалі підозрілим і вона, хоча й на тремтячих від втоми ногах, але все ж переступила цей невеликий горбок.

 Поглянувши на будиночок ще раз, вона побачила в ньому світло й здивувалася. Ще буквально п’ять секунд тому його не було. Та й засохлий плющ раптом кудись зник, відкривши очам красивий розпис на будинку, який абсолютно не був схожим на розвалюху.

 Дівчина на мить спинилася, розгубившись, але якась невидима сила немов підштовхнула її йти вперед. А радісне дитяче щебетання, що доносилося з будинку, збадьорило Еріку. Ну не могло місце, де були діти, злякати її. Дівчина їх просто обожнювала й завжди вважала, що вони приносять лише щастя та добро.

 Як тільки Еріка підійшла до самотнього будиночка, миттю стемніло. Було таке відчуття, що за ці секунди пройшли цілі години. Але дівчина лише відмахнулася від настирливих думок.

- От наче ні з ким такого не було, що вони, прямуючи кудись і зосередившись на цьому, не помічали нічого довкола,- буркотіла дівчина, стукаючи у двері.

 Шуму в будинку вже не було чути й Еріка почала сумніватися в тому, що це їй взагалі не здалося. Але раптом почулися кроки й двері відчинила красива дівчина, на кілька років старша за Еріку. Привітна посмішка миттю осяяла її лице.

- Доброго вечора,- привіталася дівчина, чомусь схиливши голову в поклоні. Неначе щось мимоволі контролювало її тіло й змушувало поводитися так, як йому хотілося.- Вибачте, що потурбувала вас так пізно, але я заблукала й ніяк не можу знайти виходу звідси.

 Проте дівчина не відповідала, лише продовжувала посміхатися, привітно киваючи та немов запрошуючи всередину. Я дуже здивувалася, чому вона мовчить, адже щойно чула сміх та веселі розмови. Але вже незабаром збагнула, що й так би нічого не зрозуміла, адже приїхала сюди, навіть не завчивши хоча б кількох стандартних фраз рідною мовою коханого.

 Пройшовши всередину, відчула невимовне тепло й прямо аж впала на диван, через брак сил. Сон прийшов миттєво, незважаючи на тривогу, що з кожною секундою сковувала від страху її тіло все більше й більше.