Прокляття замку Блекхоук

Розділ 17

Хуртовина не вщухала кілька днів, і Джиліан розумів, що шанси на порятунок підданих Мордока танули з кожним днем. Як тільки з'явилася така можливість, він одразу ж відправився із загоном на їхні пошуки, але, звісно ж, всі старання були марними. Саме тому він прийняв рішення негайно приїхати до Блекхоука й повідомити новому лордові про трагічну втрату.

- Вітаю, Ліонеле, тобто... - начальник варти Хенкока трохи сторопів, але Мордок махнув рукою, щоб той не звертав уваги на помилку.

- Вітаю, Джиліане. Я радий тебе тут бачити - як дісталася моя сестра?

- З нею все добре, хоча, звичайно, останні події сильно її засмутили.

- Сподіваюся, лорд Хенкок був добрий до неї?

- Так, звісно. Однак про весілля поки не може бути й мови - дівчина занадто пригнічена. Смерть батька стала для неї важким ударом, але є дещо ще ... - чоловік зам'явся, не знаючи, як повідомити погану звістку.

- Що сталося? - відчувши недобре, запитав Ліонель.

- Як вам відомо, в той день, коли ми зустріли ваш загін, була сильна заметіль. Вона збила з пантелику всіх моїх людей, але, як виявилося, вовки теж ніби оскаженіли й напали на нас. Кілька людей було поранено, а коней загризли. На жаль, це були не всі втрати - в метушні Найт і Фелкон зникли. Я не мав права ризикувати життями інших людей і прийняв рішення продовжити шлях. Сьогодні ж особисто оглянув все навколо, але не зміг знайти жодних слідів їхньої присутності.

- Ти впевнений?

- В таку погоду вони навряд чи змогли б вижити в лісі, особливо серед голодних вовків. Можливо, варто запитати у жителів ближніх сіл.

Ліонель відвернувся від Джиліана - в очах потемніло. Невже все те, про що говорив священник - правда? Йому дуже не хотілося вірити в це, але... Дідько!

- Оуене! - гукнув Мордок. Командир з'явився відразу ж, ніби стояв за дверима. - Прочесати ліс - Джиліан розповість тобі, де варто шукати Найт і Фелкона. Незабаром я приєднаюся до вас. Ну, чого стоїш?!

- Пане, можливо, це варто зробити вранці? - Начальник варти з сумнівом глянув на сутінки за вікном.

Ліонель ледь чутно вилаявся та схилив голову – останніми днями він майже не спав і це впливало на його свідомість.

- Твоя правда. На світанку виступаємо! - тон лорда став різким - через сильні емоції він мислив плутано і піддаючись миттєвим поривам. Чоловік сам це чудово розумів, але нічого вдіяти не міг. - Джиліан, ви й ваші люди залишитеся з нами на ніч?

- Так, буду вдячний, - командир Хенкока був збентежений поведінкою Ліонеля, але вдав, що нічого не помітив.

Пізно вночі, коли вже всі спали, знову почалася завірюха і вилазку, звісно ж довелося відкласти - завдяки цьому Найт виграла трохи часу.

 

У каміні вже давно згас вогонь, і в кімнаті стало прохолодно. Найт тихо сопіла у Фелкона на грудях, і він засмутився, що йому треба залишити її, щоб знову розпалити багаття. Він акуратно підняв голову дівчини й вислизнув з-під ковдри, намагаючись не потривожити її сон. За лічені хвилини кімнату знову освітило м'яким світлом полум'я. Фелкона обернувся і з подивом побачив, що Найт вже прокинулася.

- Вибач, я розбудив тебе? - запитав він, сідаючи поруч.

- Мені просто стало самотньо без тебе, - дівчина поклала голову йому на плече, а він ніжно торкнувся її волосся.

- Я ж тобі вже сказав, що нікуди від тебе не подінуся, а я вмію тримати слово.

- Так, я це вже зрозуміла.

- Давай краще знову заліземо під ковдру, і ти мені розкажеш що-небудь про себе, добре?

- Тобі розповісти про Подібних?

- Ні. Я ж люблю тебе, а не всіх їх.

Дівчина здивувалася його словам - її вперше просили про таке.

- Ну... Я навіть не знаю, що тобі говорити.

- Добре. Скільки тобі років?

Найт дзвінко засміялася.

- Мені здається, тобі не сподобається моя відповідь.

- І все ж?

- Можна я відповім дуже коротко?

- Спробуй, - Фелкон обійняв її й притягнув до себе.

- Це тризначна цифра, - він здивовано присвиснув.

- І, я так розумію, перша цифра не 1?

- Ні, і навіть не 2, і не 3 ...

- Ніколи не думав, що мені сподобається «жіночка у віці». Ну що ж, тоді я маю повне право називати тебе своєю улюбленою бабусею, чи не так? - Чоловік хитро подивився на Найт, а вона обурено вдарила його своїм кулачком.

- Тільки спробуй!

- І спробую. Обов'язково, навіть не сумнівайся, - він зловив її руку й поцілував. - Отже, ти майже все життя провела в Мон-ши-ра? А росла вже в замку Хенкока?

- Так. Хоча, навіть не знаю, чи можна це так називати - адже всі мої думки практично повністю сформувалися ще в тому світі. Тут же я провела зовсім небагато - близько 15 років.

- Якою було твоє життя в тому світі?

- Ну, мені він не здавався чимось дивним - іншого я ніколи не бачила. Загалом, мені здавалося, що це цілком нормальний світ. Єдине, що мене дивувало так це незмінність батька, хоча я і помічала, що мама поступово старішала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше