Проєкт "Вітам"

Розділ 6. Новий рівень проєкту

Я прокинулася від звуку, що розколював мою голову на частини.

- Що сталося? - перше, що зірвалося у мене, різко відкривши очі піднімаючи голову з подушки, але відповіді не послідувало.

Всі навколо швидко піднімалися зі своїх ліжок і також на ходу одягалися, намагаючись ще швидше привести себе в порядок після міцного сну.

Тепер, остаточно прокинувшись, через звуки сирени, що все ще розривала простір на частини, я почула чоловічий голос, що інформував про термінове загальне шикування в головному тренувальному залі. Мені нічого не залишилося робити, як з небажанням встати з ліжка, швидко одягнувшись, умившись і на ходу зібравши свої довгі коси в недбалий пучок, слідувати за всіма вказівкам чоловічого голосу, відправившись у вказане місце.

Прибувши в точку збору, на вході в головний, і, за своїми розмірами, найбільший тренувальний зал, я побачила добре організовану групу людей, в яку входили наші вчителі, тренери і наглядачі. Всі вони урочисто посміхалися один одному та з чимось вітали. Так само, на самому вході у зал був виставлений охоронний пост, через який проходив кожний прибулий з підлітків. Всі вони, проходячи через нього, називали своє ім'я, що й зробила я, коли прийшла моя черга.

- Ім'я, - запитав охоронець, беземоційним голосом, немов робот.

- Єва 564, - відповіла я.

- Червоний сектор, - промовив він, показуючи на двері, - проходь далі.

“Нічого незрозуміло”, - подумала я про себе, але все ж пішла туди, куди показав охоронець жестом.

Переступивши поріг тренувального залу, я побачила добре відоме мені раніше приміщення з деякими змінами, як і з боку його декорування, так і самими прибулими. На моє здивування на цю стройову були скликані не тільки дівчата, але і особи протилежної статі, що було дуже дивно. До цього моменту всі стройові і різноманітні оповіщення проводилися тільки окремо, але сьогодні, напевно, був особливий випадок.

Зробивши декілька кроків вперед, я бігала очима по сторонах, намагаючись зрозуміти, що ж робити далі. На щастя, на мій невпевнений заклик про допомогу відгукнулася одна з наших лекторів яка викладає науку тваринного світу. Вона підійшла до мене і спокійно запитала:

- Який у тебе сектор?

- Червоний, - відповіла я невпевнено.

- Подивися вгору, - вказала рукою вона під саму стелю приміщення, - над кожним сектором висвічується голографічний прапор з його кольором. Іди туди і шикуйся з усіма іншими. Далі вам все розкажуть.

Я кивнула у відповідь так, немов вичавила з себе слово “дякую”, і попрямувала у відведене для мене місце.

Всередині щось переверталося і стискалося одночасно, ніби попереджаючи про щось погане. Поки закінчувалося шикування в моїй голові пролітала купа різних думок, всіляких припущень про мету цього заходу. Все так заплуталося, що щось передбачити було абсолютно неможливим, але розуміння і усвідомлення того, що це саме та буря, яку я чекала з того самого моменту спілкування з незнайомою для мене жінкою з проєкту в медичному секторі, скувало мене, і тут я вже нічого не можу вдіяти.

Мої переживання перервав своєрідний звук, що сповіщає про повне шикування і про те, що зараз почнеться щось надзвичайно важливе і що вести себе треба тихо.

Я стояла в другій шерензі нашого сектора, але і це не завадило мені гарненько розгледіти, як на лівий від мене бік, до заздалегідь виставленої трибуні по центру залу, вийшла жінка.

З того моменту як тільки я її побачила, моє хвилювання збільшилося принаймні вдвічі, серцебиття прискорилося в шаленому темпі і я мимоволі стиснула кулаки при цьому прикусивши собі губу. Її вихід віщував щось невідомо лякливе, принаймні, для мене, адже це була та сама жінка після розмови з якої, я почуваю себе надзвичайно вразливою. І виявилося, що всі мої побоювання підтвердилися відразу ж після того як вона почала свою промову.

- Сьогодні Вас всіх зібрали з особливого приводу. Я з великим задоволенням мушу Вам доповісти, що черговий етап у проекті “Вітам” закінчено з більш ніж задовольняючими показниками, що привели нас до єдиного головного висновку. Кожен з вас присутніх насправді є обраним для великої мети – відродження всього людства....

“Які показники? Про що вона взагалі говорить!” – почала я обдумувати кожне вимовлене нею слово обурюючись про себе, приховуючи неймовірний страх перед невідомим. Але мої очі, що хаотично бігали по сторонам, знову привели мене до жінки, що стояла на трибуні, тільки на цей раз я її побачила прямо перед собою, на голографічних екранах, що транслювали цю подію.

- ...Ми славно потрудилися, - продовжувала жінка, - Не можу не відзначити той факт, що проєкт здійснюється вже довгі роки, але зараз, ми як ніколи близькі до його завершального і найголовнішого етапу, від якого нас відмежовує лише місяць. І, з сьогоднішнього ранку, наш проєкт переходить в особливий режим із зміною деяких правил. Відтепер, всі Адами і Єви будуть розподілені на пари ретельно підібрані один одному, з максимальною точкою збігу для блага і майбутнього нашого виду. Цілий місяць кожна з пар буде проходити підготовку разом, а нові завдання і випробування попарно покажуть, хто є кращим з числа присутніх та гідних права першопрохідців.

“Ось це новина, - подумала я, про себе, витріщивши очі і відкривши рот, - цього я зовсім не очікувала”.

Моя реакція була цілком природною, до того ж на обличчях інших проявлялися емоції і цікавіше. Ця новина змусила змінитися в особі навіть найстійкіших, що дало зрозуміти про несподіванку сьогоднішньої заяви. Навіщо потрібно було спочатку розділяти хлопців від дівчат, щоб потім з'єднати попарно? Це питання цікавило, напевно, кожного в цьому залі, в якому луною пробіглася хвиля всіляких зітхань.



Олександра Спаська

Відредаговано: 17.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись