Промінчик сонця в холодне серце

5 Глава Спільна пісня

***Ремі*** 
-Вставай! Ереміно, негайно! -починає сердитись Моллі. - ти запізнишся, якщо не встанеш зараз же! 
-Моллі, зараз всього 6 годин ранку, а перша пара на 10. Дай хоча б трішки поспати. - жалібно розтягую кожне слово я й ховаю голову за білою подушкою. 
-Ні, не дам. У 8 годин ми їдемо в крутезне кафе «Хартфорд» Я чула що там дуже гарно. 
-Моллліііі, аби потрапити хоч в якесь кафе нам потрібно виїхати з території університету, потім пів години проїжджати ці всі ліси навколо! Це займе дуже багато часу! 
-Ремі, ти взагалі читала куди вступила? 
-Так! 
-Тоді ти повинна знати не лише де знаходиться який кабінет, а й те, що за університетом є маленький центр, у якому можна купити одяг, продукти, де є ресторани з кафе, та чуууудооова штучна річка! -почувши усе це хапаю телефон та звіряю усю цю інформацію з інтернетом. Дійсно, 5 років тому тут побудували магазини, кафе, ресторани, та навіть дали життя річці, аби студентам не довелось часто покидати територію університету. 
-Справді, я навіть не цікавилась цим, адже вважала що і так знаю цей університет. - трохи сумно відповідаю я
-Університет ти звичайно знаєш, а ось що знаходиться біля нього-ні! Тому збирайся, у тебе година. -попереджає Моллі та виходить з кімнати. 
 Відчуваю, що сьогодні станеться щось погане, але відганяю усі ці думки на другий план. Зараз я повинна думати про перший день в університеті, яким він буде? Відчиняю двері до ванної кімнати та заходжу туди.  Набираю воду у ванну, доки вона набирається швидко чищу зуби на роблю маску з чорної глини. Вимикаю воду, кидаю дві полуничних бомбочки у ванну та беру телефон. Заходжу в музику та вмикаю сумну пісню. Навіть не знаю чому, але я по справжньому можу розслабитись лише у теплій воді та під час прослухування сумної пісні. 
Повільно лягаю у воду, відчуваю як тіло розслабляється, настрій підіймається, а голос так і проситься підспівувати своїй улюбленій пісні. З самого дитинства мене вчили співати, тому виходить у мене не погано, та й голос не такий вже поганий. Піддавшись серцю починаю співати: 
Сердце на осколки вновь 
В них сохраню нашу любовь
Но потеряв один другой 
Я на пути на пути домой 
Сложно быть самим собой 
Словно я в стране другой  
Звон в ушах затем покой 
Верни меня лишь меня домой...  

Знаю я знаю я 
полюбив тебя проиграю я

Раптом чую ритмічний стук по стінці в такт мелодії. Моллі? Та ні, її кімната з іншого боку. Починаю посміхатись та у відповідь повторюю мелодію пісні легенькими стуками по стінці. Потім встаю та одягаю рушник на все ще мокре тіло. Змиваю маску та посміхаюсь своєму відображенню в зеркалі. Висушую волосся феном та вимикаю музику.
Підійшовши до шафи зупиняюсь на чорних шкіряних штанах, які ідеально облягають мої стрункі ніжки. Я вдячна Ною за жагу до відновлення себе та своєї фігури. Але це не змінить того, що я кожного дня буду боятись засинати лише через те, що сни будуть приходити з кожним днем все гірші. Одягнувши короткий, вільний, білий светр з пухнастої тканини беру такі ж білосніжні кросівки, одягаю їх та наношу легкий макіяж. Вирівнюю тон шкіри за допомогою світлого тонального крема. Малюю маленькі стрілочки чорною підводкою та фарбую губи матовою бежевою помадою. «Яка ж ти гарна!»
-Якщо вірити тобі, то ти це я, а це значить-що з самооцінкою в мене все добре. -знову починаю розмовляти зі своїм внутрішнім голосом. «Ти сама й так все знаєш» 
-Не більше ніж ти. - закінчую на цьому нашу розмову та виходжу з кімнати. Помічаю кімнату №98 з якої хтось створював мелодію під мій спів. Відразу з‘являється бажання дізнатись хто там, тому підходжу до дверей та стукаю. Ніхто не віповідає. Чекаю хвилину стукаю ще раз. Чекаю ще одну хвилинку. Ні звуку. Зачинивши свою кімнату розвертаюсь та виходжу на вулицю. Моллі вже робила селфі з смішними гноками з каменю, та побачивши мене відразу відклала свій телефон.

***Фол*** 
Прокидаюсь о сьомій годині ранку. До пари ще три години, тому можу ще поспати. Вставши, аби попити води, чую чарівні співи які доносяться з 99 кімнати. Сідаю на ліжко та притуляюсь вухом до стіни:

Твою руку не удержал
Вся любовь это лише обман
Я увлёкся позабыв о сне
Знаю я знаю я 
Полюбив тебя проиграю я

Несвідомо для самого себе починаю стукати кістями пальців по стіні, таким чином відтворюючи мелодію. Раптом дівчина перестала співати, розумію що вона чула ці стуки. Через декілька секунд чую тихе  набивання мелодії у відповідь. Посміхнувшись йду в душ, чищу зуби та думаю, що б це зробити з Ремі? Я не повинен так просто залишати усю цю ситуацію. Вона не мала права зі мною так розмовляти. У цю мить в мою голову залітає геніальна ідея. Я знаю як попередити її, що краще мене не злити. Та чи справді вона мене злить? Ні... я просто хочу так зробити і все. Якби я слухав своє серце, а не здоровий глузд, подумав би, що хочу привернути до себе її увагу. Довго збиравшись я взуваю кросівки з чорним спортивним костюмом та встаю з ліжка. На годиннику 09:38, відчиняю двері, та саме в цей момент зачиняються двері №99 кімнати, я не встиг побачити хто це, тому заходжу в кімнату, вириваю листок з блокнота та пишу «гарно співаєш...» відриваю шматок клейкої стрічки, яку взяв з шухляди стола, прикріплюю лист до дверей. Зачиняю двері та ховаюсь за поворотом в інші кімнати. Чекаю декілька хвилин і двері відчиняються. Знову! Знову я бачу її! Ремі... 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше