6 Глава За що?

***Ремі*** 
Після походу в кафе, ми з Моллі заходимо до університету.
-Наскільки я знаю, наш куратор чекає нас в №18 кабінеті аби познайомитись. В групі всьо 27 чоловік з нами, 19 хлопчиків та 8 дівчаток. -наче невзначай говорить Моллі
-Звідки ти це все знаєш? 
-все просто, на офіційному сайті універу знайшла ссилку в групу всіх студентів та вчителів. Відправила заявку, її прийняв декан університету. Пізніше й тобі відправлю ссилку. 
-Дякую. Ти йди, а я потім прийду. Займи для нас місце, я за зошитами. Повернусь швидко
-Добре, не запізнюйся, адже через пів години перша пара
Швидко піднявшись на третій поверх, де знаходилась моя кімната, відчиняю вдері та заходжу до неї. Беру зошити, телефон, ручки. Все це складаю в маленький чорний ранець. Кинувши останній погляд на своє відображення в дзеркалі, виходжу. Хочу зачинити двері але... «гарно співаєш...» читаю я та оглядаюсь навколо. Нікого. Дістаю з ранця ручку та на іншій стороні пишу «Дякую» та чіпляю на 98 кімнату. Швидко піднявшись на четвертий поверх шукаю очима кабінет №18, знайшовши, відчиняю двері та заходжу. Моллі махає мені рукою аби я помітила її. Сівши поруч, кажу: 
-Через 5 хвилин пара, а всі вже тут. Де сам куратор? 
-Має прийти з хвилини на хвилину. Познайомиться з нами, та дасть розклад пар на наступні дні. 
-Чудово. -ще трохи почекавши, пролунав дзвінок і наш куратор заходить в кабінет. 
Високий, молодий хлопець, карі очі та стильний діловий костюм темно-синього кольору. Блондин моєї мрії! Звідки знаю такі подробиці? Моллі зайняла нам місце на другій парті, тому можу добре роздивитись його
-Доброго дня, мої шановні студенти. Радий вас вітати у нашому університеті. Я, та інші викладачі прикладемо не малих зусиль, аби навчити вас усьому, що знаємо самі. Я-ваш куратор, містер Чек. -радісно проговорив він. -як ви вже зрозуміли, я надто молодий аби вести за собою групу студентів, визнаю, але ви моя перша група. Це не означає що ми з вами друзі і ви можете вести себе як заманеться, але й боятись мене також не потрібно. На цьому особисто все. Зараз ми проведемо «перекличку» аби дізнатись, чи всі в зборі. Після цього я продиктую вам розклад пар. Починаймо! - дві години містер Чек проводив недо-знайомство, недо-пару. Спочатку він зачитував ім‘я студента, той мав трішки розказати про себе. І так 27 чоловік! Це зайняло багато часу, тому розклад написали ми швидко-за 10 хвилин. Коли пара закінчилась наш куратор пояснив де їдальня і ми всі попрямували туди. Високі, дивовижні двері в їдальню зустріли нас відчиненими. Але те, що я побачила, не дуже радувало. Фол сидів з лівого боку разом з двома дівчатами та ще двома хлопцями. Я спіймала його погляд на мені, але швидко оговтавшись попрямувала до буфету з солодощами на іншою їжею. 
-Яка краса! -вигукнула Моллі. Тут і справді було красиво. З правого і лівого боку стояли квадратні столики, за якими могло вміститись 6 чоловік. А прямо по центру дліннючий стіл з їжею та буфети з солодощами. 
-Згодна. Давай швидше перекусимо й підемо в кімнату, у мене дуже болить голова. - ліниво сказала я. 
Взявши сирну запіканку й апельсиновий сік я почала шукати поглядом вільний столик. Але нічого крім столика біля компанії Фола та Найла не було. Я напривалась туди, й сіла. Моллі також. Взявшись за їжу ми обоє задумались. Наприклад я, про те, чому Фол дивиться на мене? І чому худорлява дівчина направляється до нашого столику? 
Сівши біля нас, почала посміхатись. Дівчина здалась мені дуже милою. 
-Привіт, ти напевно Ремі? 
-Привіт, так, а ти? - мовила я. Моллі здивовано звела брівки й надула губи як мала дитина. Всім своїм видом демонструючи незадоволення. Адже вона прекрасно знала що ця дівчина з компанії Фола
-Я Олівія. І я була б не проти з вами познайомитись - дівчина так мило та наївно посміхалась, що я просто не змогла стримати посмішки
-Здравствуй, Олівія. Я Ремі, це моя подруга Моллі. 
-Приємно познайомитись. Дівчата, якщо вам Фол зробив щось погане, не зважайте на нього. Він не такий вже й злий як здається. Якщо вам щось буде потрібно, звертайтесь. № 63-це моя кімната. Якщо щось буде потрібно, звертайтесь.
-Дякую тобі. - вже веселіше промовила Моллі. - Я чомусь думала що всі за тим столиком в вашого Фола пішли, але ти-ні. Ти теж приходь до нас, моя кімната під №100. Ремі- №99
Олівія чомусь вирячилась на нас, ніби-то вперше побачила
-Щось не так? - запитую я
-Ні,ні! Все добре. Бувайте- знову весело промовила дівчина
-Мила, правда? - з захопленням запитує Моллі
-Ага, навіть якось дивно що вона з ними в компанії. 
-Можливо там всі нормальні. Лише Фол і Найл-придурки! 
-Не думаю. Ще одна дівчина поруч з ними косо дивиться на нас. Тому впевнено можу сказати що з Олівією ми подружимось. З іншою дівчиною-ні. Можливо ще з тим широкоплечим хлопцем який зараз нам посміхається. Але точно не з Найлом, Фолом та ось тією бестією. 
-Добре, пішли вже! - важко зітхнувши протягнула Моллі
Ми пішли по своїм кімнатам. Відчинивши двері до своєї кімнати на мене виливається червона рідина. Від жаху починаю кричати. Моллі, яка попрощавшись зі мною заходила до своєї кімнати тихо мовила: 
-Боже, Ремі... як так? - коли з сусідніх кімнат повідчинялися двері, Моллі гучніше вигукнула: - Хто це в біса зробив? Відповідайте, негайно! 
Я сиджу на порозі кімнати, червона фарба стікає по мені, по моєму улюбленому білому светрові, а я... Я просто не можу навіть стримати сліз. 
-На що вирячились? Геть! - після крику Моллі майже всі зайшли до своїх кімнат, лише самі допитливі залишись дивитись на все це видовище. Хто? Хто міг так зі мною вчинити? Що я такого зробила? Сльози градом стікають по моїм щокам, помічаю що один хлопець знімає все на відео. 
-Ремі, сонечко, ходімо. -благає мене Моллі. Вириваю її руки та кажу: 
-За що? Хто міг так вчинити зі мною? Хто? -гірко зітхаю я. 
-Ремі, будь ласка. Ходімо. -подруга допомогла мені піднятись на завела у кімнату. Доки я була в душі, вона домовилась з прибиральницею, щоб та прийшла й відмила всю ту гидоту. Коли я вийшла з душу, Моллі різко встала та підійшла до мене. Вже через секунду я була в її обіймах. 
-Ремі, не переймайся. Все буде добре. Ми знайдемо того, хто це зробив, я сама все зроблю, ти не хвилюйся. Зосередься на навчанні. Добре? 
Я похитала головою з знак згоди, але сльози підступно почали зраджувати мене. Мені дуже неприємно що в перший день навчання у всіх вже й так склалась про мене «шикарна» думка. 
-Моллі, пробач. Я хочу спати. 
-Так, звичайно, я піду. Ти лягай. - ще раз обійнявши мене Моллі вийшла. 
Проплакавши ще пів години я заснула.