Промінчик сонця в холодне серце

9 Глава МОЯ ОБРАНА

***Фол***

Я сиджу у кабінеті дідуся, який тим часом сидить й думає що зі мною робити. Через те, що я побив Вільяма, дідусь повинен мене покарати. Раптом містер Джи каже: 
-Через два місяці у нас змагання з іншим університетом по бойовому мистецтву. -не даю йому закінчити і перебиваю
-Хочеш аби я як і минулих два роки виграв? Без питань, піду готуватись!-кажу я та встаю
-Стояти! -сідаю так само різко як і встав. - твоє покарання: ти повинен будеш навчити будь яку дівчину, на свій вибір, з першого курсу бойовому мистецтву за два місяці. Та не просто навчити, а навчити так, щоб та виграла на змаганнях. І не забувай: за той університет буде змагатись одна дівчина та два хлопця. Через шість неділь вона повинна буде продемонструвати усе, чому ти її навчиш. Якщо твоя обрана не виграє наших студентів-я тебе вижену з університету. Якщо ж виграє наших студентів, то буде змагатись проти реальних суперників. Якщо виграє їх-я в замовіті залишу цей університет тобі, якщо ж ні-будеш після навчання тут довічно працювати прибиральником. Зрозуміло? -слухав його й не перебивав не через те, що було цікаво, а через те, що мову у мене в прямому сенсі цього слова—відняло! 
-Ти жартуєш? За два місяця? З першого курсу не навчене теля? Та ще й дівчину! Та якщо вона й уложить наших студентів-тих, нізащо! Навіть мені важко впоратись з ними. 
-Якщо відмовишся то останні мої слова почнуть набирати свою силу прямо зараз. 
Бути прибиральником мені не дуже кортіло, тому я погоджуюсь. 
-От і добре. -відповідає тепер не мій дідусь, бо з цього моменту я відмовляюсь від нього. -підійди й подивись на камеру відео-спостереження. У першого курсу зараз якраз бойове мистецтво.
-так, містере Джи. -очі його в раз спохмурніли, а брови звелись в одну. Проігнорувавши мою репліку він ввімкнув мені «пряму трансляцію» спорт-залу. Перше що помічаю-Ремі. Вона стоїть у бежевому костюмі, який прекрасно виділяє її серед інших прекрасною фігурою. Якби не її характер-то подумав би що закохався в місс Прекрасність. Вона б‘є по животі якогось хлопця, він відлітає від неї, вона ж щось питає у Тіма. Цей хлопець, нахмуривши обличчя грізно стиснув губи в тонку лінію, щось сказав та почав наближатись до маленької, крихітної Ремі. Вона, аби захиститись хоче вдарити його. Та цей придурок скориставшись її слабістю валить з ніг. Ніяких матів не було, тому вона падає на підлогу, її личико починає кривитись в смішній, але болючій гримасі. Їй боляче? Клянусь, я вріжу цьому придурку! Тім почав читати йому якійсь нотації, які я не чув. Дейв (мій дідусь) запитав у мене: 
-Я знаю на кого ти дивишся, адже й мене також вона зачепила. Та все ж запитаю, кого вибираєш? -не довго думавши кажу, так і не відвівши погляду від екрану:
-Її. 
-Впевнений? 
Ремі хоче вдарити його рукою, він ловить, потім іншою, теж ловить, та ця дівчина б‘є його з ноги в пах. Оооуууу... тепер розумію в кого Моллі пішла. Здається, Ремі вдарила набагато сильніше, адже хлопець почав синіти та скручуватись. 
-Так. -кажу я й починаю посміхатись. Вона дивовижна! Й не така безнадійна як я думав. 
-Ну, тоді йди до них. Тепер кожного разу будеш ходити з нею на цю пару, якщо хочеш-можеш займатись з нею після пар. Адже два місяці не так вже й багато. 
Нічого не сказавши спускаюсь на четвертий поверх й помічаю того самого ДЕБІЛА який добряче телепнув Ереміною об землю. Підходжу та хапаю за шию. Він, забувши про свій біль, починає відбиватись, але марно. З кожним його рухом зжимаю горлянку все сильніше. Чому я захищаю її? Не знаю, просто мені подобається захищати її от і все. Коли бачу що він от-от перестане дихати, відпускаю. 
-Значить так, Ереміну, будь ласка, не кривдь. Якшо дівчина тебе б‘є-це не значить що можна відповісти їй тим самим. -важко дихаючи хлопець все ж таки підняв свій погляд на мене. -Ім‘я? 
-Ча... -почав кашляти. -Чарлі
-Так от, Чарлі, знову побачу що кривдиш її-руку більше не заберу. Зрозуміло? 
Він всього лиш почав махати головою, все ще задихаючись. Я розвертаюсь та йду в спорт-зал. 
-Я займусь нею! - бачу здивовані очі снудентів, злий погляд Тіма та, як завжди, незадоволений вираз обличчя Ремі. 
-З якого це дива, Фол? -говорить Тім
-А з такого, що тебе не стосується. Є питання-йди до містера Джи. 
Тім, вагаючись, сказав:
-Продовжуйте тренування! Ремі, побачимось ввечері? 
-Так, звичайно Т... містере Чек. -почала грайливо посміхатись вона. Що це було? Вони вже перейшли на ти? І чому вони повинні зустрітись ввечері?

 

***Ремі*** 


Коли Тім вийшов, Фол здивовано подивився на мене. Я не збираюсь йому нічого пояснювати-а от він повиненен. 
-Навіщо прийшов? -мовчить. -Йди геть. - мовчить. -Я кажу геть йди! -мовчить. -Я кохаю тебе! 
-Що? -він підійшов і схопив за зап‘ястя. 
-Повтори. -наказує він
-Я сказала, щоб ти йшов геть. -кажу я та починаю сміятись. Фол закочує очі та закидає мене на плече. Якби не його реакція на мої слова, я б почала вириватись, але замість цього я голосно сміялась. Коли ми опинились в в схожому приміщенні він поставив мене на ноги. 
-Не жартуй зі мною так. Ніколи! -розлючено каже він. 
-Добре. Тоді ти вчись слухати.-теж не відстаю у хамстві я. Я лягаю на підлогу ногами до стінки. Фол лягає з протилежного боку-головою до стінки. Я повертаю голову в бік та зустрічаюсь з його очима... Він почав розповідати те, що Тім-син декана, Фол-його внук. Батьки його зараз у  Нью-Йорку, але через дві неділі прилетять. Також розповів про покарання. Сказав, що я його обрана. Сказав, що через чотирнадцять днів у нас будуть канікули протягом 2 тижнів. Виявилось, що ми живемо в одному місті. Сказав, що буде кожного дня приїжджати за мною та ми будемо тренеруватись три години в день. Замість того, аби суперечити йому, аби підняти галас що це займе багато мого часу, я мовчки слухала його. Я розуміла що можу підвести його. Тому, пообіцяла подумати над тим, чи хочу я тренеруватись. Для себе я вже вирішила: після розмови з Тімом відразу ж скажу Фолу своє рішення. Якщо адміном тієї групи буде не він- обіцяю видати з себе всі соки, аби допомогти в змаганнях. Якщо ж адмін групи він-спеціально програю в фіналі. 
-Що у тебе з Тімом? -порушивши нашу тишу запитує Фол. Я повертаю голову до нього, він же дивиться на стелю. 
-Нічого. 
-Тоді чому ви маєте зустрітись з ним ввечері? 
-Коли я вдарила тебе тацею з їжею, за що пробачення просити не буду, я вибігла з їдальні і крізь сльози не бачила куди лечу. Налетівши на містера Чека ми обоє скотились на велику сходинку при повороті. Він переймався моїм виглядом. Тому ми поїхали до річки, і я...
-Так ось де ти була. Я чомусь думав що ти в свої кімнаті, але тебе там не було. 
-Що? Ти був в моїй кімнаті? Невже я забула зачинити двері? 
-Пообіцяй не злитись
-Обіцяю 
-Я їх вибив.
-Фол! -різко підіймаюсь я
-Ти обіцяла не злитись
-Хто тобі сказав що я злюсь? Та і взагалі, я обіцяла не злитись, а ось щодо рукоприкладання я нічого не обіцяла, повертаюсь до нього, він все ще лежить, стаю на коліна та легенько б‘ю по щоці. Його очі навіть не розплющились.
-Боляче? -запитую я
-Ні. - знову б‘ю, але сильніше
-Боляче? 
-Ні. -тоді набираю повні легені повітря та що є сили різко наближаю руку до його щоки. Але він розплющує очі й за долю секунди ловить моє зап‘ястя. Іншою рукою він обхвачує мою талію та перекочує нас. Тепер він нависає зверху, а я знизу. Він починає наближатись до мене, явно хоче поцілувати. Але я не готова, що робити? Мої руки приковані над головою його міцною лапою, тому так не в тему кажу: 
-А я-я прий-ймаю участь у конкурсі. Королевою хочу. Бути. -Фол, який зупинився в декількох міліметрах від моїх губ почав сміятись. Відпустив мене та сів поруч. 
-Краще продовжуй розповідати. 
-Що? -після недопоцілунку перетренеровки я зовсім забула що й казала. 
-Ви поїхали на річку. Далі...
-Ааа. -я продовжила свою розповідь. Також розповіла що сьогодні він має прийти й сказати хто адміністратор. 
Фол, дослухавши до кінця, встав та направився до виходу. 
-я тебе завтра наберу-сказав він 
-Але ж у тебе не має мого номеру
-Помиляєшся. -Що? Де він номер мій взяв? О’кей, з цим пізніше розберусь. Зараз треба йти у кімнату, адже пара бойового мистецтва давно закінчилась, тому виходжу з ще одного спорт-залу й іду до своєї кімнати. Лише коли зайшла у неї, розумію що забула спідницю й майку з туфлями у №18 кабінеті. Знову підіймаюсь по сходинках. Здається, що за ці кілька днів нагасавшись туди-сюди я позбавилась від мінімум 3 кілограмів. Відчиняю двері у кабінет, заходжу шукаючи очима маленький спортивний ранець  з речами та замість нього знаходжу Чарлі з синіми відбитками пальців на шиї. 
-Чарлі... все добре? 
-Чого тобі, Ремі? 
-Не зрозуміла... 
-Що ти не зрозуміла? Ось це не зрозуміла? - він підіймає шию демонструючи синці від пальців. -Зіичайно, натравивши на мене Фола, ніби-то я тебе ображаю, прибігла сюди й тепер будуєш з себе невинну? 
-Так це Фол тебе так? -згадую що він мені сказав. Він бачив через відеокамеру мене з Чарлі. -вибач, будь ласка, вибач. Я не хотіла аби усе так сталось. Я розберусь з ним
-Тобто, ти йому нічого не казала? 
-Ні. -відповідаю я та вибігаю з кабінету, навздогін чую:
-Ремі, зачекай! 
Та я вже давно спустилась на третій поверх й тарабаню по 98 кімнаті.
-Відчиняй, міська бидлото, совість прийшла! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше