Промінчик сонця в холодне серце

10 Глава Совість на порозі


-Ти чуєш мене? -з ще більшим азартом починаю гепати в двері не тільки руками а й ногами. Коли зрозуміла що ніхто не відчиняє, схилилась на двері, які в ту ж мить відчиняються, а я починаю падати та махати руками в повітрі аби схопитись за щось. Фол хапає мої руки в свої
-Чорт! -пищить він як дівчинка. Спочатку в тему я взагалі не в‘їхала, але коли зрозуміла що двері до його кімнати відчинені, і зачинити він їх не може, тому що тримає мене за руки. На мене капає вода з його волосся, зрозуміло-тільки з душа. Тепер два головних питання: 1-що на ньому? Правильно-рушник. 2-чому він не може пустити мої руки? Та тому що я всією своєю вагою схилилась на хлопця, і якщо він відпусте мене аби зачинити двері або поправити рушник- залишиться зовсім оголений. 
-Відпусти мене! -шиплю я, відчуваючи як щось тверде впирається у ребро 
-Я з радістю зроблю це, та чи готова ти побачити те, маєш побачити? 
-Я заплющу очі! -розтягую кожне слово як дитина та справді заплющую їх, Фол повільно підтягує мене своїми руками та вже через секунду я стою на ногах, очі не розплющую. Фол починає сміятись
-Ереміно, ти серйозно? Все добре, рушник на мені. -не наважуюсь розплющити очі та чую кроки, потім розумію що він зачинив двері.
-Точно? - перепитую я
-Точно! -розплющую спочатку одне око, потім інше. Дивлюсь на його оголений торс-мускулисте тіло мокре , а рушник слабо тримається на ягодицях
-Фол, швидко! Він зараз впаде! Натягни його! -але замість того, аби виконати те, що я кажу, знову сміється. 
-Якби хтось інший це почув не про рушник подумали б. -фууууу яу не гарно, але він все ж таки закутує свій торс рушником по міцніше. -Ведеш себе як цнотлива дівчинка. 
Я закушую нижню губу й дивлюсь на своє взуття
-Тільки не кажи що ти...
-Фол! Я не знаю! Ясно? - крикнула я ледь стримуючи сльози. Адже до сьогоднішнього дня рана, яку залишив після себе Ной болить. 
-Як це не знаєш? - я починаю плакати, він підходить та міцно обіймає мене ніжно поглажуючи по голові. Коли я хоч трішки заспокоїлась, Фол уважно подивився мені в вічі. 
-Що трапилось, Ремі? Ти розкажеш мені? - знову сльози починають стікати по щокам. -Все, добре! Не потрібно мені нічого розповідати, тільки не плач. -він стирає сльози з моїх щік та підіймає мене на руки.
-Що ти робиш? - запитую я та всхлипую
-Заспокоюю тебе. -він ложить мене на диван, сам лягає поруч, кладе мою голову собі на груди та обіймає, повільно поглажуючи по спині.-Ремі, я завжди готовий вислухати тебе. Як тільки захочеш зі мною поділитись болем-я поруч. 
Так і не дочекавшись відповіді, він заплющив очі, я також... навіть не помітила як заснула. 

Прокинулась о третій годині ночі. Лежала на розстрелено у ліжку Фола, він, вже в боксерах, на підлозі. Ледь стримуючи сміх, легенько виходжу з його кімнати. Відчиняю двері у свою та навіть не вмикаю світло. Зачиняю на замок. Одягаю сорочку та лягаю.

-Де ти була? -почувши чийсь голос я починаю кричати. Хтось швидко підходить до мене і закриває рот рукою.

-Тихіше. Це я, Тім. -пошепки мовив він. Я ж геть забула що повинна була зустрітись з ним у своїй кімнаті. А він, напевно, переймався за мене, тому просидів тут пів ночі. Хтось починає стукати у двері

-Ремі, я чув як ти кричала. Відчини! Інакше виб‘ю двері, ти знаєш-я не жартую. -розгублений погляд Тіма блукає з дверей на мене. Він відпускає мене та вмикає лампу на столі. 

-Фол, все добре. Просто побачила павука

-Ти нормальна? Навіщо ж так кричати посеред ночі через павука? -починає злитись Фол, я чую кроки на стук дверей. Образився? От і добре, я ж то зовсім забула через Фола й Ноя про те, що прийшла розібратись з цим придурком через Чарлі. 

-Тім, пробач. Це довга історія. Я...

-Я вірю тобі. Не важливо що ти робила у кімнаті Фола, це мене не стосується. Я радий що з тобою все гаразд. Я піду. 

-Зачекай! -я не знаю чому зупинила його. Але я хочу аби він був поруч. -якщо хочеш, можеш залишитись у мене.

Тім тихо засміявся. 

-А як студенти будуть реагувати на те, що викладач вийшов рано вранці з кімнати своєї студентки? 

-Так, пробач, тобі і справді треба йти. -божееее, як не зручно. Зупиніть Землю, я вийду! 

Тім тихо покидає мою кімнату, я встаю та зачиняю двері. Засинаю одразу ж. 

******

-Люба, прокидайся. -говорить Ной. -я заварив тобі чаю. -він ніжно підходить до ліжка і цілує мене в губи. В цю мить відчуваю біль в животі. Розриваю наш поцілунок та дивлюсь вниз, з мого живота стирчить ніж. 

-Що ти зробив? -  починаю кричати я 

-Те, що повинен був зробити. -спокійна відповідь пробуджує в мені злість. Я хочу кричати, та голос десь пропав, хочу відійти відійти, але тіло не слухається.

Почуваю себе як пташка в клітці. Збираю усі сили та дістаю ніж з живота. Раптом, голос повернувся, і я кричу на Ноя що є сили:
-Ненавиджу тебе! -з цими словами я встромляю ніж в плече Ноя. Але той продовжує посміхатись та починає зникати в диму. Його образ розсіявся, а я стою з раною на животі. До мене підходить не знайомий хлопець та силою починаю роздягати
-Ні! Не треба... будь ласка! - з цими словами я прокидаюсь. Руки почали тремтіти, лице мокре від сліз, встаю з ліжка та біжу у ванну кімнату. Набираю собі воду та починаю розглядати відображення з дзеркалі. Синці під очима, сама оболонка навколо ока червона, а тіло покорилось рожевими плямами. Лягаю в гарячу воду. Декілька хвилин відчуваю м‘які голочки по всьому тілу, потім, коли я звикла до температури води, стало приємно. Я лежала так з пів години очищуючи всі думки. Потім взяла пінку для ванни та зробила багато-багато пінки. Як в дитинстві. Знову погрузившись в приємні відчуття заплющила очі та почала співати: 
-Коли від всіх тікаю
Турботи забуваю 
навколо очі самоти
Тобі я прошепочу 
Що знов відчути хочу 
Як разом із тобою ми...
-Ремі. Було відчинено, вирішив зайти-чую голос Фола але очі не розплющую. 
-То вийди. Так само як і зайшов. І уяви що було зачинено. 
-Не бери на себе багато, Ереміно! -ледь не ричить він. 
-Тобі щось потрібно чи ти перевіряєш чи жива я.
-І те, і інше. Я залишив наш розклад тренувань після пар у тебе на столі. На листку все написано. А ще, я дуже зрадів що у тебе тихо. Подумав, ролики відкинула, вирішив зайти, перевірити чи жива. Надія залишалась в серці що все добре. -що що? Він переймався за мене? Лиш тепер розплющую очі та продовжую лежати у ванній. -Але коли зайшов і побачив, що ти жива, дуже розчарувався і моя надія покинула мене. - ну а як же. «Надія що все добре» ДЛЯ НЬОГО, клас. 
-Фол, дякую що залишив розклад, а тепер вали. Я взагалі-то отримую кайф—який ти мені обломав. Тому вийди, і зачини двері. 
-Через 10 хвилин у тебе перша пара. 
-Як через 10 хвилин? Вийди з моєї кімнати, хутко! Мені потрібно зібратись! 
Фол же засміявся, голосно та дзвінко. Але все ж таки кімнату він покинув, як тільки почула звук дверей, одразу ж вилізла з ванної, витерлась рушником та почала сушити волосся. Дивлюсь на годинник: 08:56. У мене є 4 хвилини. Швидко дістаю з шафи облягаючі джинсові штани та білу футболку. Швидко одягаюсь, розчесую волосся та біжу навіть не зробивши макіяж. Підіймаюсь на 4 поверх на шукаю очима кабінет №16, де у нас сьогодні мала бути пара світознавства. За три дні навчання ми познайомились лише з трьома предметами. Технологія, бойове мистецтво та економіка. Вбігаю в кабінет та сідаю за вільну парту, Моллі ще не було. Я сиджу та чекаю. До кабінету входить Фол. Зустрічаюсь з ним поглядом.
-Ти що тут робиш? -запитує він підійшовши до мене. Дзвінок. Я зовсім не бачу своїх однокурсників. Тільки не кажіть що це не той кабінет.
-А який це кабінет? 
-№17 
-Чорт! -я швидко беру маленьку сумку з зошитами та вибігаю з кабінету й знаходжу №16. Моллі сидить за партою, викладач уважно дивиться на мене. 
-Пробачте. 
-Сідайте, студенко. Ім‘я? -направляюсь до Моллі та кажу:
-Ремі.
-Ремі? -здивовано перепитує він.
-Так. 
-Ееее.... що ж. Ремі, сідайте. -як виявилось цього чоловіка звати Брендон. Йому десь 40-45 років. Сказав звертатись до нього без формальностей, просто на ім‘я. Після пари я з Моллі вийшла до коридору та направились в №4 кабінет де на нас вже чекала місіс Міллер. Після другої пари ми щільно пообідали та пішли переодягатися на бойове мистецтво. Одягнувши спортивну форму заходжу до спорт-залу. Всі розбились по парам, а я стою як з іншої планети та не можу зрозуміти що робити. Чарлі через той випадок поставили з іншою дівчиною, а я була лишньою. Як продзвенів дзвоник, до спорт-залу зайшов Тім та Фол. Тім підійшов до мене, а Фол залишився в дверях. 
-Ремі, тепер на кожному уроці бойового мистецтва ти йдеш не сюди, а до іншого спорт-залу, у якому будеш тренеруватись з Фолом. -сухо сказав Тім. Я підійшла до нього ближче та сказала так, аби лише він почув мене:
-Треба поговорити.
-Сьогодні біля річки о 10 годині вечора. Під час дискотеки. 
-Якої дискотеки? -здивовано запитую я
-Побачиш. -так же тихо мовив він та почав говорити моїм однокурсникам що робити. Я ж направилась до Фола. 
Як тільки я підійшла, він без слів пішов до сходинок. Ми спустились на другий поверх, на якому я ще ніколи не була. Йшли довгими коридорами, раз за разом звертаючи. Дійшли до великих дверей, Фол відімкнув їх ключем та відчинив двері, пропускаючи мене вперед. Коли я зайшла, побачила безліч тренажерів. Мій «тренер» зачинив двері на ключ та пішов далі, я за ним. Зупинившись біля ще одних дверей в спорт-залі, відчинив двері та зайшов, я за ним. Тут вже не було тренажерів, лише боксерська груша, мішель та декілька матів. Як я зрозуміла саме тут ми будемо тренеруватись. 
-Почнімо. -від крижаного тона Фола всередині щось тепле обпалює холодним крижаним повітрям. 
-Що робити? -намагаюсь так само сказати я
-Нападай на мене. - роблю крок до нього та він відразу ж звалює мене з ніг та обережно, придержуючи за плечі, ложить. Встаю, знову ж таки хочу напасти та він ухиляється. Підіймаю руку аби вдарити, присідає, підіймаю ногу-підстрибує, підходжу близько-ложить на мат. 
-Я не можу! -здаюсь я
-Ереміно, що значить «не можу»? 
-Я Ремі! Ясно тобі? 
-Ереміно, ще раз. -піджимаю губи та підіймаю руку, знаю що він зараз схопить її тому іншою рукою перехоплюю його зап‘ястя та він перекручує руки та ловить їх, закидає собі на шию й через секунду підіймає, швидко прижавши до стіни. Таким чином мої руки обхвачують його шию, його руки тримають мене за те, чим мама нагородила.
-Відпусти! -кричу я
-Потрібно бути більш обережнішою та уважнішою. Ре-мі! -кривляючись з мого імені він ставить мене на місце. Точніше, на мат. Наступні пів години він вчив мене правильно нападати, відбиватись та захищатись. І о, диво! У мене нічого не вийшло! Коли продзвенів урок, Фол сказав: 
-Завтра о шостій годині ранку тут же. До 9 годин потренеруємось, потім о шостій годині вечора, так само три години, до 9. 
-Ти здурів? 
-Ти розклад читала? 
-Ні! А коли мені вчити домашні завдання?
-За це не переймайся, викладачі і так тебе зачіпати не будуть. Але це два місяці! Після цього будеш вчитись з усіма на одному рівні! -так ось чому Брендон-вчитель світознавства так здивувався та нічого не сказав за запізнення. Цей лис, Фол, щось сказав викладачам. Ну, і на тому дякую. 
-Ось ключі від спорт-залу. -простягаю він мені зв‘язку ключів. 
-А чому тут завжди зачинено? 
-Тому що це моя власність. - явно даючи зрозуміти, що не хоче розмовляти, відповідає він. Я беру ключі та виходжу. Підіймаюсь на четвертий поверх та заходжу до №18 кабінету. Моллі сидить сама та щось пише. 
Сідаю біля неї та розповідаю про тренування та про змагання через два місяці. 
-Добре тобі, ніхто з викладачів не буде давати тобі контрольні і будуть ставити одні п‘ятірки. 
-Це лише перших два місяці. -знову дзвінок, знову пара технології. Містер Браун почав проводити нудну лекцію. Після дзвінка всі направились в актовий зал. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше