Промінчик сонця в холодне серце

14 Глава Як ти там сказав?


***Фол*** 
Прокидаюсь від будильника о 05:30, чорт. У нас з Ремі тренеровка, потрібно вставати. Але я не можу, голова болить, даючи знати про похмілля. Повільно відкриваю очі й вимикаю будильник.  Я лежу на землі, значить, не змогла підняти й покласти на ліжко, піді мною ковдра, дякую Ремі що не залишила спати на коридорі. Не така вона вже й вреднюча як мені здавалось. Встаю... не зрозумів. У мене на животі написано «Замовляли?» червоним маркером. 
Замовляли що? Я сподіваюсь, не мене... який дитячий вчинок. Та і взагалі не смішно. Заходжу у ванну кімнату, в дзеркалі надпис «маленька жіноча помста за важку тушку на своїх плечах» якого... те що я бачу в дзеркалі-лякає, і я викрикую як дівчинка першу букву алфавіту. Зрозумівши, що це я. Починаю злитись. Ну,  Ереміно, начувайся! 
Відчиняю кран аби змити з себе усю цю гидоту, води немає.
-Тільки не кажіть що і це її рук справа. Не могла ж вона позбавити увесь універ води  через свої принципи... чи могла? Що ж мені робити,га? Ось так іти? Ні, дякую! 
Йду в кімнату, беру з ліжка телефон й набираю Аманду. 
-Фол, здурів чи що? Чому дзвониш в таку рань? -обурилась Аманда. Все ще злиться на мене через те, що заступився за Ереміну. 
-Чуєш, я звичайно все розумію, але ти мені потрібна. Як подруга! Візьми будь ласка ту воду, якою змиваєш косметику. 
-Навіщо вона тобі? 
-Треба, Амандо, треба! 

-Чому подзвонив саме мені? -вже з цікавістю запитує вона 
-Дійсно, чому подзвонив саме тобі? Є ж іще Олівія. І вона точно не буде запитувати навіщо, а зробить все, що попрошу. Бувай...
-Зачекай! Добре, я зараз принесу. -відповідає Аманда й вимикає нашу розмову. 
Як же вийти до неї? Може одягнути светр на голову аби вона не побачила лиця? Ні, так собі ідея. 
-Фол, відчини! -стукає Аманда. 
-Чорт, що ж робити? -шепочу собі я
-Фол! Ти чуєш? -дістаю телефон, набираю Аманду. 
-люба, чуєш, я в душі, пробач, не можу вийти до тебе. Але постав будь ласка те, що принесла мені під двері. Я потім заберу. 
-Дивно... я нас, на першому поверсі води не має. 
-Так так, дуууужжеее дивно. -стараюсь підіграти я
-Ну добре, красунчику, зустрінемось на парі. 
-Звичайно! -припиняю нашу розмову та чекаю хвилини 2-3, аби остаточно Аманда зникла з поля зору. На годиннику вже шоста година ранку, цікаво, Ереміна вже там? 
Виходжу на коридор, беру дві пляшечки з водою та круглу вату. Багато круглої вати. 
Йду у ванну кімнату. 
-Здається, вони робили ось так... - беру один кружечок вати й мочу в «чарівну воду» яка повинна змити з мене усе це. Змиваю помаду й тіні, потім витираю живіт, дзеркало, зе раз обличчя аби було чистішим, а потім, з однієї пляшечки водичка закінчилась. 
-Дякую, тобі, Амандо, що принесла дві пляшки! Адже довелось би мені в шапці ходити. - починаю ляти воду на волосся, і о ДИВО! Воно змивається, правда дуже погано, та все ж таки краще ніж було. Коли остаточно привів себе у порядок була половина сьомого, швидко одягаю спортивний костюм, дзвоню прибиральниці й прошу прибрати у свої кімнаті. Та, спочатку, сказала, що це у її обов‘язки не входить, але коли почула суму за яку повинна була зробити кімнату ідеальною, вмить погодилась. Спускаюсь на другий поверх. Заходжу, і перше про що думаю: душу Ереміну, сильно, та так сильно, що вона аж синіє, а потім цілую... СТОП! Яке цілую? Ти що, Фол, придурок? Ти ДУШИШ ЇЇ І ВОНА ЗАДИХАЄТЬСЯ, УСЕ! Ніякого іншого кінця як цей немає. Зрозуміло? Відчиняю двері в зал і бачу Ереміну. Вона все ж таки прийшла на тренеровку. І вже як я зрозумів, пів години тренерується без мене, що ж, хвалю. Молодець, але я не спущу усе це тобі так просто з рук!

***Ремі***
Прокидаюсь о 06:45, одягаюсь-чорні спортивні штани, білий облягаючий топ та чорна кофтина, розчісуюсь, навіть не фарбуюсь і йду у зал, в якому ми тренеруємось з Фолом. Сумніваюсь що він прийде в такому вигляді, та і воду починять лише через кілька годин. 
Та все ж таки, не хочеться його підводити. Я погодилась битись за університет, якщо я програю-то і він також. Потрібно тренуватись. 
Відчиняю спортивний зал й йду до іншого залу.
Знімаю кофту, аби не заважала, намотую на руки білі бінти й починаю гамселити грушу, з пів години. 
Раптом двері відчиняються, зупиняюсь. В дверях стоїть Фол. Вже з чорним волоссям на природними губами. Не стримую сміх. 
-Тобі смішно,так? -ледь не кричить Фол
-Як ти там сказав? Пам‘ятаєш? Нііі?! Ну то я тобі нагадаю. «З сьогоднішнього дня, між нами війна. Запам‘ятай це» та от, з того самого дня між нами була війна. Але я все ніяк не нападала, лише захищалась. Та все ж прийшов час розплати. 
-Ти! -крикнув Фол й схопив за шию, щільно притуляючи до стіни. 
-Я! - відповідаю йому так само, як і він мені неділю назад. Та замість того, аби душити мене, він цілує. Пристрасно, з напором. Я ж тримаю зуби сціпленими, хочу відштовхнути його, але марно. Він перехоплює моє зап‘ястя лівої руки, забирає свою лапу з моєї шиї й інша рука також опиняється у його лапіщах. Він підіймає мої руки над головою, притискає до стіни правою, а лівою рукою знову ж таки зжимає мені горлянку вже міцніше. Нахиляє обличчя до мене, цілує в шию, а потім, відірвавшись всього на міліметр, шепоче так, що я відчуваю кожен поштовх повітря від його губ:
-Не грайся зі мною,Ереміно. Краще будь слухняною... -шепоче Фол та підіймає своє обличчя до мого.
Та я ж починаю шипіти, як змія, прямо йому в губи. 
-Не буду! Я тобі не дрисерована собачка, аби бути слухняною! Сам себе слухай! 
-Ремі, Ремі... яка ж ти дурненька. Ти що, не розумієш, що це твоє «не буду» заводить іще більше?! -так само ліниво мовив цей покемон у штанях. 
-Ненавиджу! -сичу я 
Фол знову впивається мені в губи, я не встигаю зціпити зуби й тому він проникає своїм язиком до мого рота. Його коліно безцеремонно лягає між моїми ногами й він легенько надавлює на мій пах. З губ зривається стогін. 
Фол відривається від губ й шепоче: 
-Повтори. -він починає цілувати мою шию, залишаючи ледь помітні засоси.
-Не...не... -я хочу сказати як сильно ненавиджу його, але не можу, тому що все тіло пульсує, якби не Фол, який притримує мене, давно б упала. -не можу! -здаюсь я.
Фол починає посміхатись й відпускає мене, я ж легенько скочуюсь по стінці. На рівні мого лиця його таз, штани щільно натягнуті, і це мене трохи заспокоює. Не тільки я так відреагувала. Він відходить від мене, а потім каже:
-Бачиш, Ереміно, навіть твоє тіло хоче мене. Та ти ж у нас горда, характер показуєш. Ну ну... війна так війна, Ереміно.
-Ремі. -все так само важко дихаючи мовила я. -Думаю, на цьому нашу тренировку закінчено. -встаю та швидким кроком направляюсь до дверей
-Гей, стій, стій, стій! -швидко під бігає Фол та хапає мож зап‘ястя. -Якщо прийшла, то давай тренеруватись. Еемим... почнемо через 5 хвилин. Перепочинь, поки що.
Наступні дві години Фол вчив мене правильно захищатись. Але через величезний синець на руці я дійсно не могла виконувати усе нормально. Та все ж таки ми закінчили і я направилась у кімнату. Сьогодні пара на половину десятого. У мене є пів години на збори. Вмикаю воду-тече. Отже, вже зробили. Ну що ж, почнімо. 
Приймаю ледь теплий душ, сушу волосся, а потім думаю що б це зробити з червоними цяточками на шиї, які залишив пісня свої губ Фол. Дістаю тональний крем й починаю замасковувати. Також вирівнюю тон обличчя. Фарбую очі рожевими й чорними тінями, губи прозорим блиском. На шию одягаю чорний чокер й роблю два високий хвостика. Кінчики кручу з маленькі локони. Сьогодні у мене дуже святковий настрій, навіть не знаю чому. Одягаю рожевий гольф без «горлишка» аби шия була відкритою. Далі чорна юбка як у школярки та білі кросівки. Прекрасно! Тепер час до Моллі. 
Вибігаю в коридор та стукаю до неї в кімнату. За цей час беру три жуйки й кидаю до рота. Відчиняє двері мені високий, симпатичний хлопець. 
-Привіт. -посміхається він. Я ж легенько зачиняю двері та дивлюсь на номер кімнати-98. Все правильно. Отже, не помилилась. 
-Де моя Моллі і що ти з нею зробив? -насуплюю брови я. Хлопець почав сміятись.
-Я Бенні. -Чорт! Зовсім забула що це той самий хлопець з яким мене мала познайомити Моллі. -Твоя подруга в душі. 
Відштовхую Бенні та заходжу в кімнату.
-А ти саме така, як всі говорять. -почав ще більше посміхатись він. Я ж сідаю на ліжко, руки ставлю за спину й схиляюсь на них. 
-Яка —така? -запитую я
-Незламна. 
-Серйозно? 
-Ні. Слово зовсім не підходяще. Взагалі «очень дерзкая» -придурок! Він думає я російської мови не знаю? Обломись! 
-Не така я вже й «зухвала» як всі говорять. Просто дивно коли стукаю до подруги, а виходить хлопець. - у Бенні вмить зникає посмішка з лиця. 
-Не погано. А що ти ще знаєш? 
-Тобто? 
-Наскільки ти розумна? 
-Ти не потягнеш. Тому можеш розслабитись. - відповідаю я й надуваю кульку з жуйки яка з гучним дзвоном луснула, він знову дзвінко засміявся. Потім сів біля мене, посміхаючись як мала дитина 
-Знаєш, а ти мені подобаєшся. У Моллі не така вже й погана подруга. Всі хлопці з мого курсу в захваті з тебе. Ти така крихітна й беззахисна, але не боїшся дати відсіч Фолу, не дивлячись на те, що навіть деякі мужні чоловіки бояться заводити з ним конфлікт. 
-Ремі! Привіт. Ви вже познайомились? -здивовано, але радісно вигукує Моллі.
-Ага, а ви-я бачу, вже живете разом? 
-Ремі! -сердито вигукує Моллі. -Взагалі-то він прийшов провідати мене, але я була у душі. Зараз я одягнусь і ми вся разом підемо на пари. 
-Моллі! У тебе 2 хвилини, так як через 5 хвилин дзвінок. 
-Чорт, вже біжу! -вона дістає з шафи джинсову сукню, білу футболку й чорні гольфи вище коліна й біжить назад у ванну кімнату. 
-Бенні. 
-Так? -його погляд відірвався від дверей ванної кімнати, й звернув увагу на мене
-Не ображай Моллі, інакше...
-Я знаю! Не ображати Моллі, інакше зробиш зі мною щось ще гірше ніж з Фолом! Гарно ти його розмалювала 
-Що??? -я різко підіймаюсь з дивану. -Відки ти знаєш? 
-Нуууу ти Моллі прислала фото Фола, Моллі показала мені. Але не переживай, я нікому не розповім. 
-Моллллліііі! - Сердито гукаю я. Вона вибігає з ванної й дивиться на мене очима, як кіт із мультфільма «Шрек» -Ти що, фотки йому показала? Ти ж пообіцяла що нікому не покажеш! 
-Вибач, Ремі, та я лише Бенні. Та й він пообіцяв нікому не розповідати. 
-Не діло в тому що тобі пообіцяв Бенні, діло в тому, що мені пообіцяла ти. Ми домовились-ти жодної живої душі не покажеш те фото. -у Моллі враз на очах з‘являються сльози, вона закушує губу. Чорт, я занадто грубо себе повела. Вже тихіше я кажу: -Моллі, ти розумієш що тепер мені доведеться його вбити? 
-Кого? -підіймає свій погляд, повен страху й сльоз моя подруга. 
-Твого Бенні. - вона ж, помітивши мою грайливу посмішку теж почала сміятись. Бенні, який весь час стояв біля ліжка напружений, з легкістю впав на диван й залився хохотом. 
Моллі підійшла й обняла мене. 
-Пробач, Ремі. Якщо про це хтось дізнається, я обов‘язково сама відлупцюю Бенні, а ти потім доб‘єш. 
Її «хлопець» встає з дивану й запитує:
-Серйозно? Через фото ви мене вб‘єте? 
Розриваю наші обійми, й серйозно кажу:
-Звісно! А ти що думав? - Моллі тут же доповнює мою фразу:
-Свідки довго не живуть. -після її слів ми троє знову почали сміятись. 
Я дістала телефон і О ГОСПОДИ. Вже 7 хвилин йде пара. Чорт!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше