Промінчик сонця в холодне серце

17 Глава Ми стали ближче-це не правильно


Ереміна падає на ліжко й хапає один кінець рожевої ковдри, міцно тримає його, а потім скручується у неї. 
-Фооооллл! Та це ж мрія мого дитинства! Глянь, я сосиска. -Ереміна засміялась, розумію, що це провал. Батьки бачать її дикість, хоча їм всеодно яка вона. 
-Ереміно! Припини! -підходжу й хапаю за кінчик ковдри, різко тягну її на себе, тому Ремі розмотується з ковдри й падає на підлогу. «МАМА МЕНЕ ВБ‘Є» 
-Фол, ти придурок?-запитує Білосніжка і з-під дивану висовується її голова. Волосся закудовчене й тому, вона більше схожа на Бабу Ягу, ніж на Білосніжку. Сміюсь з неї, вона ж бере рожеву подушку й жбурляє її в мене. Я ловлю однією рукою, а потім щосили кидаю по голові Ереміни. Вона падає від тиску маленької подушечки, від чого я чую удар об підлогу. То що, була її голова? Тепер мама точно мене вб‘є. 
Підходжу до Ереміни. Вона лежить, ноги й руки розкинула в різні сторони, забираю подушку з її обличчя а потім штовхаю в бік ногою. 
-Ей, ти жива? -запитую я у цього лежачого мертвеця. 
-Ні, Фол, ти все ж таки придурок! І це вже не питання, а факт. -її обличчя кривиться, й вона підіймається з підлоги, хочу допомогти їй, за що отримую удар по щоці. 
-За щоооо? -здивовуюсь я
-За все хороше
-Я ж нічого хорошого не зробив...
-Так в цьому й сіль. -відповідає Ереміна й направляється до дверей. -Досить з мене, я вже награлась. 
Чорт, та мене ж батьки підвішають за те, що я зробив. Я ніколи не ображав її, а сьогодні зірвався. 
Ну, майже ніколи. Був випадок з фарбою, але ми вже про нього забули. 
Йду до спорт-залу, Ремі за мною. 
Наступних три години ми тренерувались, аж поки Ереміна не впала на підлогу й не заскулила:
-я більше не можу, я вмираю. 
-Перерив 20 хвилин, потім продовжимо. 
Я виходжу з спорт-залу, йду на кухню за водою.
-Фол! -пискнула мама й я ледь не випускаю з рук чашку з водою. 
-Таак, матусю. Ти щось хотіла? -невинно посміхаюсь я
-Ти так завжди з дівчиною поводишся? 
Сідаю за столик, й кажу:
-Ні. Я взагалі не хотів її кидати на підлогу, то вийшло випадково. Хто ж знав що вона незграба. 
-Фол! -змусить брови мама
-Ну а подушку я кинув навмисно, але перед тим як це зробити, я не подумав. 
-Синку, -вже набагато лагідніше каже мама, -вона прекрасна! Така вродлива, витончена, наївна-зовсім як дитина. Вона радіє кімнаті з рожевими подушками, називає себе сосискою, а тебе придурком. 
-Мамо! -серджусь я.
-Пробач, але я правду кажу. Нам з татом потрібно на два дні поїхати у справах. У партнера тата день народження, ми не можемо не полетіти в Германію. Ти зможеш... чекай! -каже мама.
-Що чекати? -вона підходить до мене й нахиляється.
-Мамо... що ти робиш? -легенько забирає з мого оголеного плеча волосинку, й починає посміхатись. 
-Цей волосок-належить Ереміні. По ньому ми з татом зможемо зробити ДНК тест. 
-А може то моє волосся?! -саркастично запитую я
-Я розумію, що як для хлопця, твоє волосся довге, але настільки-ні. Це волосся-Ереміни! 
-Мамо, я піду, у мене тренеровка з Ремі, я залишив її саму. 
-Звичайно йди. -беру чашку з водою й підіймаюсь на третій поверх. Заходжу в спорт-зал. Ремі як лежала, так і лежить. Її дихання рівне а ротик трішечки відкритий. 
-Вставай, Ереміно. Тренеруватись потрібно! -кажу я, але вона не реагує. 
-Ти чуєш? -тільки не кажіть мені, що вона спить. Перше про що я подумав, це підняти її, та на ручках занести до її кімнати, вкрити рожевою ковдрою та лягти поруч. Ні! Не можна! Вона моя сестра, навіть якщо й не рідна-НЕ МОЖНА. 
Набираю у рот води, й випльовую на цю дівку. 
-Ти що.. робиш, придурок? -кричить Ереміна протираючи очі
-Буджу сплячу красуню. 
-Сплячу красуню будили не так! Але якщо мене буде цілувати такий принц-то я не проти водички з його рота. Це вже краще ніж обмінюватись з ним мікробами. А от гномика я б поцілувала залюбки. Набагато приємніший тип.-це вона що, сказала, чи натякнула, що я огидний? І хто це такий «гномик» чорт візьми! 

Вона починає наносити удар за ударом, нічого не можу вдіяти, крім як відбиватись. Хочу також нанести удар, але не встигаю. В цю мить Ереміна боляче б'є мене кулаком в щелепу. Це перший удар, який я прозівав. Що ж робить з жінкою злість... Магія!!!

- На цьому нашу тренеровку  закінчено. - кажу я й виходжу з спорт-залу. Ереміна прямує за мною. - Завтра о восьмій годині вечора я приїду за тобою. Повечеряєш з моїми батьками, познайомишся.

- А вони точно не з'їдять мене? - невпевнено запитує промінчик сонця. Я починаю тихо сміятись

- Точно, Ереміно. Ти головне не використовуй солодкі парфуми, якими часто користуєшся. Інакше, замість того, аби рятувати тебе, з'їм першим, ніж це зроблять мої батьки. - вона починає червоніти й посміхатись. Дівчинка. Підліток. Що ще сказати?   

Ми спустились на перший поверх до головного виходу, відчиняю двері та пропускаю Ремі. Вона зупиняється, дістає жуйку та починає жувати.  Потім потягується.

-Ереміно, я розумію що тобі потрібно розім'яти м'язи, але ти ніколи не потрапиш додому, якщо заснеш тут розминаючи тіло.

вона уважно подивилась на мене, жодна мускула на її лиці не сіпнулась, вона почала надувати жуйку й підходить до мене. Потім її кулька лопає прямо перед носом, Ереміна починає посміхатись, минає мене та направляється до дверей гаража. В слід мені кинула:

- Зануда! - Це я зануда? добрий день, приїхали.  Йду швидким кроком за Ремі, заходжу в гараж. Ми проходимо в інший кінець приміщення, минаючи мої машини. Містер Дорнар відчиняє його пультом, дівчинка, можна навіть сказати господиня цього дому, елегантно сідає в своє авто.

- До побачення, місс Сміт.  - щиро каже Шай.

-Я Ремі, скільки разів повторювати? - містер Дорнар кидає на мене погляд, легенько киваю, потім він каже:

-Я зрозумів вас, Ремі. Ніякої офіційності.

Вона посміхнулась та виїхала з гаража.

Чудово. Тепер можна трішки відпочити.

Йду в дім та набираю Найла. Розповідаю про те, що трапилось за ці дні. Ми з ним домовились, що завтра о 12 годині ночі він, Аманда, Бентлі та Олівія приїдуть до мене. Згадаємо старі часи. Знову будемо сидіти в кімнаті, запалимо багато свічок, вимкнемо світло та будемо дивитись фільми жахів. Єдине, що змінилось з тих часів - це те, що ми п'ємо червоне вино замість соку. Підходжу до дзеркала, бачу велику червону пляму на щелепі. Я й не думав що маленький кулачок залишить такий слід. Йду до Тамари, аби та допомогла мені. Обробивши рану, й пообіцявши, що до ранку майже все зійде, вона дала пакетик льоду й сказала поставити на щоку через години. Так і роблю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше