18 Глава Вечір, не такий, як уявляли

Чому він так дивиться? 
-Що? -запитую я
-Просто згадую, чи попереджав тебе. 
-Про що? -він підходить ближче й обвиває своїми руками мою талію. 
-А про те, Ереміно, -ніжний поцілунок в шию. Ноги починають тремтіти, трусики миттю стають мокрими. -щоб ти не використовувала ці парфуми. -збираю всі сили й відштовхую його від себе. 
-Не треба. -твердо кажу я. Він же відчиняє двері машини й чекає, доки я сяду. 
Наступні десять хвилин ми провели в мовчанні, під‘їхавши до його дому дістаю жуйку й починаю жувати. Коли ми вийшли з авто, я надула кульку, Фол різко крикнув: 
-Ереміно! -я підстрибую й моя жуйка рветься з гучним тріском, який ехом проноситься по гаражі. -Виплюнь! 
-Чому? -здивовуюсь я
-Тому що це не дуже ввічливо. 
-З яких пір ти став ввічливим? 
-Ереміно! -випльовую жуйку, не відриваючи погляд від Фола. Той починає сміятись
-Та що таке? -знервовано запитую у цього горили. 
-Дівчина, стоїть у шикарній сукні, а випльовує жуйку гірше чоловіка. -знову зареготав він. 
-Придурок! -кидаю я та направляюсь до будинку. Чорт, а як же я буду знайомитись з його батьками без нього? Доведеться почекати.
Зупиняюсь, чекаю, доки Фол насміється, потім він виходить з гаража, йде в дім, я за ним. 
На вході нас зустріла усміхнена Тамара. 
-Доброго вечора, місс Сміт. -вітається жіночка
-Ремі. -кажу я
-Авжеж. -Фол бере мене за руку й веде прямо. Там ми заходимо в двері по центру й опиняємось у великому приміщенні, зал величезний! Прекрасний! Довгий дерев‘яний стіл, біля нього стоять жінка й чоловік мило мені всміхаючись. Щось у серці йокнуло, й мені захотілось їх обійняти. Я стрималась, адже зовсім не знала цих людей. 
Фол підвів мене ближче, й сказав:
-Ереміно..
-Ремі! -перебиваю його, продовжуючи посміхатись його батькам. 
-Так, Ереміно. Познайомся, моя мати-Клер. 
-Рада знайомству місс Джи. -кажу я та потискаю їй руку. Її очі наповнюються сльозами й вона взагалі не збирається відпускати мою руку 
-Я щось не те сказала? -запитую я. Місс Джи одразу ж вириває руку, дістає серветку, й каже:
-Ні, Ремі, не хвилюйся. У мене проблеми з очима

Дивлюсь на Фола, він же на батька. 
Його тато підходить до мене ближче і дуже дивно дивиться мені в очі. Це лякає, тому вирішую сказати що мені час. 
-Ой, пробачте, я зовсім забула, там... у мене кішка! Її потрібно з дерева зняти. Я напевно, піду. -Розвертаюсь на роблю один крок, Фол хапає мене за руку й тягне на себе. Чорт! Ненавиджу! 
-Кішка почекає. -каже він і починає посміхатись. 

Так, візьми себе в руки, Ремі. Не потрібно щоб вони думали, що ти псих і взагалі боїшся людей.

Фол подивився на батьків й нахмурив брови, ті ж відразу почали мило посміхатись. Першим заговорив батько Фола

-Юна леді, як нам до вас звертатись?

-Ремі. - протягую руку цьому милому чоловіку. Він ніжно потискає мені руку й продовжує:

-Я Венс, тому звертайтесь до мене на ім'я.

Далі підходить мама Фола

-Ремі, рада знайомству. Мене звати Клер.  Фол розповідав нам про Вас. Ви ж хороші друзі, так? -що ж це горило їм наговорив? Не думаю що щось погане, адже вони мило себе поводять

-Ммм, справді? Тоді я залюбки послухаю про нього. Адже ми не так давно знайомі, тому я майже нічого не знаю про свого друга. -роблю особливий акцент на останньому слові й дивлюсь на Фола. Він посміхається. Такою ніжною й милою посмішкою. Про що це я думаю? Стоп, гальмуй трохи, Ремі. Повертаю погляд на батьків Фола.

- Сідайте до столу! -запрошує нас Клер

Фол відсовує стілець та чекає коли я сяду, не встигаю навіть сісти як він підсовує стілець. Не думала що він такий джентльмен. Фол сідає навпроти мене, з лівого боку Венс, з правого - Клер.

До нас підходить дівчина, як я зрозуміла - служниця. Вона кидає грайливі погляди на Фола, той же на мене. Починаю усміхатись, він теж. Служниця помітила це й почала хмурити брови, розставляє різні страви, підходить до мене й начебто випадково перекидує стакан з соком на одяг. Це провал! швидко встаю, Фол також. Його батьки занепокоєно дивляться на мене.

-Оййй, вибачте! Вибачте будь ласка. Зараз, зараз я все виправлю. - вона починає витирати пляму з моєї сукні, але робить тільки гірше.

Різко забираю її руку.

-Не треба.

-Я покажу вам вбиральню, місс Сміт. - помічаю її посмішку.

-А я покажу тобі, як руки тримати рівно! -гарчу я. В нашу перепалку встряє Фол.

-Тамаро! - кричить він. Через декілька секунд жінка була в залі

-Слухаю. - хекаючи каже Тамара

-Лейлу покарати, замінити служницю, допомогти Ремі. - стримуючи себе мовив Фол.

-Ні, дякую, я сама впораюсь. -з мольбою у погляді звертаюсь до нього

-Добре.

Потім звертаюсь до батьків Фола. -пробачте, я швидко. -Ті кивають, а я відправляюсь у "свою" кімнату.

-Зачекайте! -кричить Лейла. - Це ж ліве крило. Нам та гостям заборонено... -її перебиває голос Фола:

-Лейло, йди будь ласка на кухню, якщо цінуєш цю роботу, інакше наступного разу ти потрапиш в лікарню не від запалення легенів. -дівчина ледь стримує сльози, розвертається та бачить грізні очі Тамари.

-Ереміно, ми чекаємо. - каже Фол. Заходжу у рожеву ванну кімнату, вмикаю воду та починаю відмивати пляму. Вона не піддається, виходжу й падаю на ліжко. Це провал. Лежу так й навіть не хочу вставати.

Через хвилин 15 в мою кімнату хтось стукає.

-Відчинено! - кричу я продовжуючи лежати. Двері відчиняються, чую кроки та очі не підводжу. Фол. Він нависає наді мною, аби я подивилась йому в очі. Не звертаю на це увагу, адже просто не маю сил.

-Що таке, Ереміно? Чому не спускаєшся? -його обличчя все ближче й ближче до мого, тіло починає прижимати мене до ліжка. Якщо я негайно щось не зроблю, то це ЩОСЬ станеться.

-Фол, встань! -гарчу я. Він почав сміятись, встає та сідає поруч. Я також.

-Пляма не відмивається. -тихо шепочу я

-І що ?

-Я виглядаю не зовсім елегантно.

-А я взагалі в спортивному костюмі. -ми засміялись. Потім мені довелось піти разом з цим приблудою до його милих батьків. Коли вони мене побачили, знову почали посміхатись.