Промінчик сонця в холодне серце

19 Глава Я-своя

***Фол*** 
Ми їдемо до дому Ремі, звичайно, я не задоволений Лейлою та батьками. Лейла-спеціально вилила сік на сукню Ереміни, батьки ж-свідомо розповіли їй про моє дитинство. Чудово! 
Помічаю як Ереміна шукає щось у своїй сумці. 
-Що шукаєш? -запитую я
-Ключі від дому, зупини машину! -схвильовано каже вона. З‘їжджаю на край дороги та чекаю. Ремі перевертає сумочку й усе, що в ній було, опинилось на ногах дівчини. 
-Чорт! -каже вона. -Їх не має. 
-Чому ти так переймаєшся? Подзвони батькам, попроси щоб відчинили. 
-Вони в Германії, Фол! В партнера мого батька завтра день народження. 
-Мої батьки зараз також мають відправитись в Германію. На 10:30 у низ літак. Зараз 10:18. У вас дома прислуга є? 
-Є, але не багато. Дворецький, дві служниці та двоє садівників. Точно! Я зараз наберу Ніку або Мілу, попрошу, аби відчинили. 
-Можемо їхати? 
-Ні. Зачекаємо, побачимо що вони скажуть. 
Вона набирає якусь дівчину, телефон Ремі гучний, тому мені все прекрасно чути. Майже одразу підняли слухавку. 
-Привіт, Ремі! Щось сталось чи просто так дзвониш? 
-Привіт. Я забула ключі від будинку, батьків дома немає. Ти можеш відчинити двері, а містеру Діну сказати, аби відчинив ворота? 
-Ереміно, пробач. Але нас твій тато відпустив ще вчора ввечері. Купив нам білети додому, за що ми йому дуже вдячні. Ми сіли сьогодні вранці на літак, вже як дві годинки в Європі. Містера Ліна він теж відпустив, якщо не помиляюсь, він зараз у Лондоні. 
-У Лондоні? А ви в Європі? Чудово! І що мені тепер робити? -починає злитись Ереміна. 
Я ж знаю, що робити. Їхати до мене додому. Так і роблю, повертаю авто в інший бік. 
-Ніко, я тобі передзвоню. Добре? 
-Ти що робиш? Зупини машину! Фол! -кричить вона
-Ні, доки твоїх батьків немає дома, будеш жити зі мною. -впевнено кажу я. Ремі ж не здається, дістає телефон та набирає Моллі.
-Моллі, привіт. Не спиш? -я знижую швидкість, аби почути, про що вони говорять. Та всеодно нічого не чую, тому зупиняюсь. 
-Не дуже. -каже Ремі. -я забула ключі, дома нікого немає. Тому, я навідаюсь до тебе. 
-Ремі, пробач, але я у Бенні. Мамі з татом сказала що у тебе. -я починаю сміятись, мене дивує логіка жінок. -це що, Фол? -здивовано запитує Моллі.
-Таак, пробач. Я зрозуміла. Якщо твої батьки спитають-ти спиш. —відповідає Ремі. 
-Нініні! Ти повинна будеш залишитись дома у цього придурка, я вже їду додому, чекай мене там. -Що? Це я придурок?
-Молліана! Заспокойся! Все добре, я переночую у готелі, дякую. Залишайся у Бенні, не переймайся. -заспокоює подругу Ереміна
-Точно? 
-Точно! 
Я не зрозумів, який готель? Вона сьогодні залишається у мене, крапка! 
-Відвези мене, будь ласка, в найближчий готель. -просить Ереміна закінчивши розмову.
-Ні. -вона декілька секунд дивиться на мене, потім відчиняє двері й вибігає з машини. Чортова дівка! Біжу за нею, швидко закидую собі на плече й направляюсь до машини. 
-Відпусти мене, Фол! Інакше я вкушу! 
-Навіть і не подумаю. 
Ереміна боляче кусає мене за спину, терплю. Відчуваю як її гострі зубки пробивають мою шкіру. 
-Чорт! Ереміно! Ти дістала вже! -я швидко запихаю її в машину, зачиняю двері й натискаю на пульт від авто, який блокує двері з її боку. Вона хоче відчинити дверку, але це не виходить. Вона різко встає, починає повзти до моїх дверей, я швидко блокую і їх. Посміхаюсь, вона ж перевозить на своє сидіння й складає руки на грудях. Її обличчя-мов дитяче. Нижня губа надута, брівки зведені в одну, а погляд повен дитячої образи. 
Сідаю в машину та їду додому. Ереміна жодного разу так і не подивилась на мене. Зупиняюсь біля воріт гаража, містер Дорнар відчиняє їх. Заїжджаю, бачу Лейлу яка в покарання протирає стіни в гаражі. Паркуюсь, виходжу з машини. Ереміна навіть не наважилась поворухнутись. Я ж підходжу й відчиняю двері з її боку. 
-Виходь. -кажу я
-Ні! 
-Виходь! -вже гучніше наказую їй. Лейла обертається, та уважно дивиться за нами. Ох, Лейло, твоя цікавість нічим добрим не закінчиться. 
-Ні! -так само гучно відповідає Ереміна. 
-Сама напросилася. -тягну за руки з машини. 
-Ти що, горило, зовсім здурів? 
-Здурів! -кажу я та знову таки закидую Ереміну на плече. 
-Фол! -здивовуюсь від її тону, він наляканий. 
-Що? -холодно запитую я. Відчиняю двері, заходжу до басейну, проходжу його територію. Ереміна мовчить. 
-Що ти хотіла сказати? -запитую я у неї. Вона дуже легка, й нести мені її не важко. Таку як вона, я готовий кожного дня на руках носити. Але ж характер... чорт! Як же його витримати? 
-У тебе кров. -тихо каже вона 
-Звичайно, після того, як ти мене вкусила, дивно що шкура на тому місці залишилась. Тамара відчиняє двері у дім. Там вже я ставлю Ереміну на ноги, підіймаюсь по сходам, вона за мною. Зараз вибачатись буде, точно! Що ж їй відповісти? 
-Фол! -крикнула дівчина. Єсссс, ну добре. Скажу що її вибачення прийнято. 
-Чого тобі? -сердито запитую я
-Мені потрібен одяг! -це що, жарт такий? Я значить, стою, чекаю вибачень, а вона говорить про одяг? 
-Добре, зараз принесу. Йди. 
Вона так і робить. Я заходжу до своєї кімнати, набираю Олівію
-Пивітик. -весело каже дівчина
-Привіт. Ти дома? 
-Так. Аманда, Бентлі, Найл у мене. Через 20 хвилин будемо виїжджати. 
-Олівіє, я тобі дещо скажу, але не розповідай іншим, добре? 
-О’кей. 
-Вони всеодно дізнаються як приїдуть, але Ереміна у мене дома. Візьми, будь ласка щось із свого одягу. Самі маленькі розміри. У Аманди все занадто відкрите, у тебе ж, саме таке, як потрібно. Але Олівіє, не думай що я зараз ображаю тебе. У тебе шикарна фігура, та все таки спробуй знайти щось маленьке. Добре? 
-Фоол, все добре. Я й не збиралась ображатись. Все добре. Я знаю що Ремі у нас дівчинка крихітна, тому спробую підшукати щось.
-У нас? 
-Так, Фол. Не знаю як ви-та я вже прийняла її у нашу компанію. І тепер вона мені дійсно подруга.
-Коли ви встигли подружитись? 
-Ми ще не зовсім подружились, але все у процесі. Добре, Фол. Зустрінемось пізніше 
-Дякую. 
Я підіймаюсь до кімнати Ереміни, стукаю:
-Чого тобі? -зараза! Відчиняю двері та заходжу. Не стримуюсь після її слів, мені просто зриває дах. 
Хапаю Ереміну за руку, яка в цей час стояла біля ліжка. 
-Послухай, не смій більше так говорити зі мною! Я й так майже на все закриваю очі, але підривати мій авторитет перед усіма-не смій! -ричу я
-Фол, йди до біса! -аааааа, я ледь стримую себе, треба випустити пар. Що ж робити? 
Я різко притягую її до себе та цілую. Вона боляче кусає мою губу, я ж не звертаю на це увагу. З кожною секундою наш поцілунок стає більш жорстокішим. Відчуваю смак крові, прекрасно, тепер не тільки спина, а й губа прокушена. З губ Ереміни виривається стогін. Підіймаю її на руки, проникаю язиком до її рота. Вона ж заплутує руки у моєму волоссі. Підходжу до ліжка, обережно ложу на нього Ереміну, чим розриваю наш поцілунок. Вона ж починає стогнати від незадоволення, бере мене за волосся й притягує до себе. Її ноги обіймають мій торс, чим саме змушують мене притулитись до неї ближче, між нашими інтимними зонами лише тканина, і це зводить мене з розуму. Цілую її в шию, потім нижче. Як добре що у цієї рожевої сукні таке глибоке декольте. Її соски затвердішали, й через тканину сукні видно дві маленькі кульки. Ніжно цілую одну, потім іншу. 
-Фоооллл... -стоне Ремі. Чорт! Це її стогін, ще й не просто стогін, вона простонала моє ім‘я, він ледь не доводить мене до піка оргазму. Але я стримуюсь. Відстороняюсь від Ереміни, доки силою не взяв всю і повністю. 
-Зараз тут будуть мої друзі.
-Що?-запитує Ереміна важко дихаючи. 
-Олівія візьме для тебе одяг. Ми збираємось дивитись фільм жахів. Ти будеш дивитись його з нами. 
-Ні. Я тут.. буду. -все так само важко дихає вона. Ніжки трусяться та вона збирає усі сили, аби тримати їх одна біля одної. Та я був би не проти побачити, що між ними. 
-Ні. Не будеш. Я повернусь. -відповідаю я та виходжу з кімнати, швидким кроком повертаюсь до своєї кімнати й приводжу свого «друга» в порядок. Адже якщо друзі побачать мій стояк-зовсім не те подумають. 
Змикаю воду у душі, в телефоні знаходжу фото Ремі, де вона смачно облизує льодяник. Ставлю телефон на дзеркальному столі й стаю під воду. 
Згадую як вона вкусила мене, як я ліг на неї, як притулився тим, чим мама нагородила до її чутливої зони. Весь цей час я дивився на її фото. А на останок я згадав як вона простонала мож ім‘я, це й стало останньою каплею. 
-Мммм... -тихо починаю стогнати я. Ці спогади допомогли мені позбавитись від нестерпного болю нижче живота до неймовірної насолоди. Хочу її, дуже хочу. Але не можу про взяти як брав всіх інших. Не можу. 
Виходжу з душа та одягаю спортивний сірий костюм. Містер Дорнар дзвонить мені:
-Так... -змучено кажу я
-Еммм, пробачте якщо заважаю, та до вас ваші друзі. -ледь стримую сміх. Він бачив мене з Ереміною, потім почув мій голос і подумав, що між нами щось було. 
-Впустіть. -вже більш бадьоро кажу я. 
Через дві хвилини спускаюсь до них. 
-Привіт, чувак! -кричить Найл, тисну йому руку, потім Бентлі. 
Обіймаю Аманду й підходжу до Олівії
-Привітик, я знайшла тільки ось це. -вона простягає мені пакет з одягом. 
-Дякую, друзі, Підіймайтесь у праве крило до нашої кімнати, запалюйте свічки і все таке, я зараз буду. 
Вони всі гуськом піднялись на четвертий поверх правого крила, я ж піднявся на третій поверх лівого крила. 
Стукаю у двері Ереміни. 
-Заходь. -кричить вона
Заходжу, вона лежить на ліжку й дивиться на мене. Швидко кладу пакет й виходжу, аби не зірватись й не накинутись на неї прямо зараз. 
-Фол! -кричить Ремі. 
-Що? -зупиняюсь і питаю у неї. 
-Після того, як я переодягнусь, куди мені йти?  
-Праве крило, четвертий поверх, лівий коридор, п‘яті двері справа. 
-Що? -запитує дівчина
-Тамара тебе відведе. -виходжу з її кімнати й іду на кухню першого поверху. Там зустрічаю лише Агату. 
-Агато.
-Так, молодий господарю. -запитує вона
-Чекай Ереміну біля сходів до лівого крила. Приведеш у «кімнату жахів» куди пішли мої друзі. 
-Добре. -сказал дівчина й пішла до сходів, я спустився в погреб і взяв чотири пляшки червоного вина. Думаю нам вистачить. Підіймаюсь до друзів, кімната вже горить свічками, яких не менше ста. Великий екран посеред кімнати стоїть з паузою на фільмі. На столі стоїть поп-корн, а на довгому шкіряному дивані сіла Аманда та Олівія. На кріслах, по бокам, сидів Найл й Бентлі. 
-Народ, з нами ще буде Ремі. Вона скоро прийде. -кажу я та сідаю біля Олівії.
-А вона що тут забула? -починає злитись Аманда.
-А вона тут через те, що я так хочу. -грізно кажу я
-Амандо, люба, все ж добре. Я не проти Ереміни, і ти теж. Правда? -запитує Олівія. 
-Правда! -піджимаючи свої маленькі губи відповідає Аманда. Всі ми чекаємо Ереміну. Я вже відкрив вино й наляв у келихи. Двері відчиняються, й заходить Ереміна. Джинси трохи великуваті на неї, але на талії тримаються. Біла облягаюча футболка ідеально лягла на ній. Тонка талія... пишні груди... їй 17! 
-Привіт. -тихо каже Ереміна. 
-Привіт красуню, приєднуйся. -починає посміхатись Найл як дурень.
-Привіт. -каже Олівія, за нею Бентлі. 
Дивлюсь на Аманду, через це їй також довелось привітатись з Ереміною.
-Йди сюди. -кажу я й вона слухняно сідає біля мене. 
Найл вимикає світло, я беру два келихи вина, один для себе, інший даю Ереміні. 
-Дякую. Тут якось моторошно. -сказала вона й почала дивитись навколо. 
-Зачекай, ти ще фільм не бачила. -починає насміхатись Найл.
-Леді, це вам. -Бентлі дає «3Д» окуляри дівчатам. Потім і мені з Найлом. 
-Я вмикаю. -каже Аманда й натискає на пульт. Фільм зустрів нас моторошними звуками. Через те, що у кожному кутку кімнати стояли колонки, здавалось, що звуки роздаються з «нізвідки» а голоса акторів звучать у вухах, акторів поруч  немає-але голоса скрізь. 
По спині Ереміни пробіглись мурашки, вона зробила ковток вина, а потім поставила келих на стіл. Вона підняла ноги з підлоги й склала їх на дивані. Посміхаюсь з її дитячого вчинку, потім обіймаю за плечі одною рукою, іншою тримаю келих з вином. Вона легенько під-двигається до мене. Ми подивились вже 30 хвилин фільму, тепер було реально страшно. Навіть мені. Раптом головна героїня різко розплющує очі, й через 3Д окуляри на нас «летить» кров. Не погана ілюзія... Ремі в цей момент здригається та ще ближче притуляється до мене. Віддаю келих Олівії та обіймаю Ремі двома руками. Хлопці почали дивитись на нас, замість екрану. Аманда також. Ереміна з заплющеними очима притуляється до мене. Починаю хмурити брови, вони всі знову повертають свої погляди на екран. Потім я ніжно цілую Ремі в лоб, та кажу:
-Ереміно, я розумію, тобі страшно. Але так ти пропустиш увесь фільм. -я прошепотів це їй на вушко, аби почула тільки вона. 
-Я знаю, але ця ілюзія через окуляри, і ці звуки занадто моторошні. 
-У цьому вся сіль. -вже голосніше кажу я. Вона відпускає мене та бере свій келих. П‘є, п‘є, п‘є... спочатку я їй наливав. Потім Ереміна сказала, що не довіряє мені й прийнялась сама поповнювати свій келих. Вона п‘яна. 
-Ереміно, тобі вже час спати. -кажу я та хочу встати. 
-Нііі, Фол, час спати тобі. Йди, а я залишусь. 
Ми дивимось фільм далі. Коли головна героїня розрізає живіт свому кривднику Ереміна починає голосно сміятись
-Народ! Це так класно! Я побачила всі його внутрішні органи! Більше всього там було кишків! -всі почали сміятись, у тому ж числі Аманда. Ереміна бере велику паперову склянку й починає їсти поп-корн. Спочатку руками, потім вона сідає в позі лотоса, ставить між ногами паперову склянку, в одній руці тримає келих з вином, в іншій поп-корн. Нахиляється до склянки,  й починає їсти. 
-Ереміно! Що ти робиш? -запитую я
-Їм! -не дуже зрозуміло сказала вона. 
-Навіщо так? У тебе в руці поп-корн, що, не можна їсти його руками а не ротом? 
Вона підіймає свою голову, до її губ причепився шматочок поп-корну. 
-Фооол, ти тупий? Ні, ти тупий! Як я можу їсти руками а не ротом? Якщо всю їжу приймає рот а не рука! -всі знову починають сміятись, я ж стримався на посмішці. Нахиляюсь до її губ й легенько забираю своїми губами шматок поп-корну. В кімнаті стало тихо, навіть у фільмові тиша, тільки там кривдник шукає свою жертву. 
-Фе! -каже Ереміна не припиняючи посміхатись, а потім знову зарилась у поп-корн. Хлопці випали зі своїх крісел, Аманда ж похиталаголовою й підняла одну брову:
-Не погано... -каже вона. 
Все ж таки фільм ми не додивились. Це був самий смішний перегляд фільму жахів. Ереміна почала танцювати та попросила ввімкнути музику. Як не дивно, але Аманда підтримала її. Ми ввімкнули пісню. Ереміна почала плавно рухатись. Аманда ж підійшла до неї й почала вигинатись усім тілом, дивлячись Ереміні в очі. Вона стояла й дивилась на Аманду, коли та вже почала виграшно посміхатись, Ереміна байдуже знизила плечима й на приспів минула Аманду й почала рухатись всім тілом не звертаючи ні на кого увагу. Її ж рухи були набагато плавнішими ніж у Аманди, але потім... потім вона зробила те, через що поп-корн з рук Найла випав, Бентлі ж витріщився на неї. Вона опустила голову, її довге волосся впало до низу, потім вона різко підняла голову від чого волосся грайливо та різко повернулось на своє місце. Вона присіла одночасно спускаючи руки до колін. Потім з стрибками почала підійматись, зробила крок до мене правою ногою одночасно підняла праву руку та трохи нахилилась, потім зробила крок лівою рукою й також одночасно підняла ліву руку ще більше нахилившись. А потім дуже звабливо цими руками провела внизу по тілу розгинаючи спину, я ковтнув слину як от-от мала потекти по моїй губі, відійшла від мене й підійшла до Найла. Е, Ні! Цього не буде. 
Я беру Ереміну за руку та починаю вести як малу дитину з кімнати. 
-Фол... -це останнє що вона каже, далі бачу як її очі стрімко закриваються а сама Ремі починає падати. Ловлю її та швидко спускаюсь. Починаю підійматись на ліве крило але чую як б‘ється посуд. Повертаюсь і бачу Тамару.
-Що з нею? -схвильовано питає вона, навколо уламки посуду. 
-Нічого страшного, злякалась. -Кажу я. Не можу ж я сказати що вона напилась. Що вони про неї подумають? 
-Може, лікаря? -ще більш схвильовано запитує вона. 
-Ні, ні. Все добре. Зараз я її приведу до тями. 
Підіймаюсь на третій поверх. Те, що Ремі у мене на руках-зовсім не ускладнило дорогу до її кімнати. Відчиняю двері, ложу Ремі на ліжко. 
-Ной? Ні... Не чіпай. Фол, врятуй! -шепоче Ереміна. 
-Ремі, тихо. Я тут. Все добре. 
-Ной... -вона починає плакати уві сні. Що ж це таке? І що це за покидьок «Ной»? Одне скажу точно, нічого хорошого він Ремі не заподіяв. І як тільки я щось дізнаюсь про нього-знайду й переламаю усі кісточки, які у нього є. 
Гладжу Ереміну по голові, потім виходжу з кімнати. Йду до друзів, вони сиділи за столиком на кухні та пили чай 
-Народ, може залишитесь? -запитую у них я. 
-Я не проти. -каже Аманда. 
-Я теж. -Олівія, чудово. 
-Ну, тоді ми теж залишаємось. -каже за двох Бентлі. 
-Ось і чудово. 
Я відходжу й набираю Тамару. 
-Приготуйте чотири гостьових кімнат. 
-Добре, молодий господарю. Зараз відправлю туди дівчат. 
Вимикаю нашу розмову й вертаюсь до друзів. 
-Ну що ж, ваші кімнати вже готують. Відпочиньте від всього що сталось. 
-Тааак, я цього не забуду. -каже Найл й починає посміхатись. 
-Раджу забути. -кажу йому я. 
-А що між вами? Ми твої друзі-не приховуй нічого. -сердито каже Бентлі.
-Якщо відверто, то нічого. Кілька поцілунків, та й ті закінчувались плачевно. То вона мене зв‘яже, то укусить, то вдарить, хоча сама раз за разом кидає погляд на мої губи. -Олівія почала сміятись:
-Вона, Фол, не з тих дівчат яким пальчиком помани. Навіть якщо тіло буде хотіти тебе-гордість не позволить піддатись почуттям. -Олівія, занадто розумна й занадто права. Вона правильно сказала, та я й сам в це вірити не можу. 
-Як вона? Все добре? -запитує Аманда, яка весь час до цього мовчала.
-Дякую тобі, так. Втратила свідомість, довелось нести на руках у її кімнату. 
-У ліве крило? -запитує Найл 
-Так. 
-Кімнати готові. -каже, якщо не помиляюсь, Тайлін. -пройдіть за мною. 
Друзі встали та направились за дівчиною. Я ж до своєї кімнати. 
Чую крик Ереміни, прискорюю крок, забігаю в кімнату, вона голосно плаче й кричить:
-Допоможіть! Заберіть його! Чому ви йому це дозволяєте? Фол! Чому? Допоможи! 
-Ремі! -я хапаю її за плечі й починаю трусити. -Ремі, це сон! Все добре, заспокойся. 
Вона різко розплющує очі й дивиться на мене. Все її обличчя мокре від сліз, руки в царапинах-як я зрозумів, вона сама собі нашкодила під час кошмару. Обіймаю Ереміну, та проводжує плакати.
-Ні... це сон. - тихо всхлипуючи каже Ереміна. 
Саму я її тут не залишу. Підіймаю та несу до своєї кімнати. Щось я сильно розходився носити її на руках. Але не можу сказати що я проти, навпаки. Ставлю на ноги біля ліжка, її перелякані очі пробігають я по кімнаті в чорних з білим тонах. 
Дістаю з шафи свою футболку та даю Ереміні. 
-Візьми, у цьому буде зручніше спати. -кажу їй я. -Ось ванна, можеш там переодягтися. 
Вона дуже повільно, й весь час оглядаючись направилась до ванної. Потім декілька раз спробувала відчинити двері, провіряючи, чи зачинено. Що ж їй таке сниться, що вона боїться так сильно? її фільм жаху не налякав під алкоголем, а ці кошмари налякали так сильно, що від вина й сліду не залишилось. Зате залишився слід у її дивній поведінці. Доки вона там, я знімаю спортивний костюм та одягаю шорти. Сідаю на крісло й чекаю Ереміну. 
Замок дверей клацнув, Ереміна відчиняє двері й повільно виходить. Вже не така налякана, як була п‘ять хвилин тому. Моя футболка закриває її, але відкриває вид на прекрасні, стрункі ніжки. 
-Лягай. -кажу я. Вона лягає. 
-Заплющуй очі. Я поруч. -вона заплющує, потім через дві хвилини встає. 
-Фол! 
-Що? 
-Ти зібрався спати у кріслі? 
-Нуу так.. -вона двинеться на інший бік ліжка, а потім каже:
-Мені буде спокійніше, якщо я буду відчувати твоє тепло. 
Мої очі спалахують вогнем, а «друг» знову прокидається. ЗАСПОКОЙСЯ, ФОЛ, ТИ ЇЇ НЕ БУДЕШ ЧІПАТИ. ТИ ДО НЕЇ НЕ ДОТОРКНЕШСЯ.  
Лягаю поруч, вкриваю нас теплою ковдрою, Ереміна лягає на мій оголений живіт, та починає засипати. Я ніжно обіймаю її та гладжу по спині. Ну, майже не доторкнувся. 
Ось так ми і заснули. На ранок я прокинувся, й відчув на собі погляд. Розплющую очі, але Ереміна спить. 
Ніжно заправляю її прядку волосся за вухо, відчуваю на своїй грудній клітці щось мокре. Вона що, плаче? 
-Ремі..? -тихо запитую
-Що? 
-Ти плачеш? 
-Ні. -підіймаю її обличчя, очі повні сліз. 
-Просто Ной теж так мені робив. -як так? Він що, так само заправляв їй волосся? Чому вона плаче через це? 
-Ереміно, що сталось? Хто це такий-Ной? Що він з тобою зробив? -запитую я.
Мені здається, що моє серце дістали, й декілька разів добряче ним потрусили. А потім повернули ледь живе. 
-Обіцяєш, що це залишиться між нами? 
-Обіцяю. 
Вона простягає мені мізинчик, я простягаю їй свій. 
-Що ж, готуйся. Історія буде довгою... 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше