23 Глава Знову відкриті таємниці

Йду до Віла у танцювальний зал, в якому хлопець вже чекав мене. Я навіть не переодягнулась. Байдуже! 
Підіймаюсь на п‘ятий поверх, знаходжу потрібну кімнату та заходжу туди. 
Віл уважно дивився танець на ноуті, побачивши мене, відкладає ноутбук та встає. 
-Привіт. —невпевнено вітаюсь

-Привіт. Не буду тебе затримувати, тому одразу до діла. Сподіваюсь, ти вивчила танець. -щиро посміхається мені хлопець. Абсолютна відмінність Фола. 
-Віл, пробач, але я не впевнена що затанцюю краще Аманди. —я легенько закриваю лице руками. 
-Хеееййй, -хлопець м’яко забирає мої руки і дивиться в очі. -навіть, якщо ти не виграєш Аманду, для мене ти будеш переможцем. 

Посміхаюсь його щирості та вмикаю пісню. Він сідає по-зручніше, а я починаю рухатись під пісню «Zwirek- I’m a sheik“ 

Спочатку плавно, як на відео роблю синхронні рухи руками та ногами. Потім починає швидкі рухи. Вбік, відводжу руку, стрибок, плавний нахил, вигин в спині... Чудово! Його очі загорілись, одже, не все так погано. 
Продовжую танець в швидкому ритмі, коли пісня закінчилась я починаю сміятись. Щиро та від душі. Віл же дивиться на мене оцінюючи поглядом.

-Довго тренерувалась? —запитує він

-Перших два дні 6 годин, наступні три дні по 4 години в день. 
-Молодець. Це... у мене немає слів. -він легенько встає та підходить ближче. -Тобі хтось казав, що у тебе виходить ще краще, ніж на відео? 
Він настільки близько, що мої долоні пітніють. 

-Т-так. Моллі.—роблю глибокий вдих, але виходить це набагато швидше ніж я думала. Віл починає посміхатись. 
Він відходить від мене й каже:

-Тепер розумію, чому він так запав на тебе. 
-Хто «він»??? —запитую я

—Не важливо.  

Він знову підходить до мене, цього разу відходжу назад. Він наступає, через декілька секунд я прижата до стіни. Тихо ковтаю слину й дивлюсь в його очі. Легка, але дуже ляклива посмішка. Очі світяться, а руки обривають мене за талію. 
-Віл... -я легенько відштовхую хлопця, але він не рухається. -не варто. 
-Що саме не варто? -запитує він й ще сильніше прижимає мене до себе. 
-Вільям! -я починаю змусити брови. Але тіло видає мене, тому що по ньому пробігають хвилі мурашок від кожного його дотику. 
Він нахиляється до мене й хоче поцілувати в губи, але різкий звук відволікає нас обох. Фол з силою відчинив двері, побачивши нас, його очі спалахують вогнем. Він швидко наближається, я ж вириваюсь з міцних рук Вільяма та інстинктивно відходжу на декілька кроків. 
Саме в цю мить кулак Фола врізається у фейс Вільяма. Я скрикую та закриваю рот рукою. 

Віл лежить на землі, Фол з усієї сили б‘є ногою по його лиці. 
-Мерзото! Я тебе попереджав! Я сказав! Не! Лізти! До! Неї! -кричить Фол. На секунду мені здалось що його природна бліда шкіра на секунду стала фіолетовою. Віл лежав без признаку життя. 
-Фол... —шепочу я. По моїй щоці скочується сльоза. -Ти його вбив?

-Якби тебе тут не було б, покінчив з ним раз та назавжди! 
Він різко дивиться на мене пронизуючим поглядом, мені дійсно стало страшно. Він підіймає руку, я ж роблю крок назад та закриваю лице руками. Чорт! Я ж не хотіла так робити! Чорт! Чорт! 
-Ремі. -голос Фола став м‘якше. Я повільно спускаю руки, сльози градом стікають з підборіддя. Рука знаходиться в його волоссі. Розумію, що він не мене вдарити хотів, ну або Віла, він просто запустив руку в волосся. Що ж йому сказати? -Ти що, думала я тебе вдарю? -його очі повні болю. Я хитаю головою. 
-Ні... я... я просто... я просто не хотіла бачити ще один удар по ньому. -вказую рукою на тіло яке втратило свідомість.  
Розумію, що Фол не повірив. Він підходить до мене та міцно обіймає, відповідаю йому взаємністю. 
-Ходімо в кімнату, там і поговоримо. -мені зовсім не подобається його тон, бачу, що він стримує себе, але всеодно боюсь. 
Він відпускає мене й набирає Найла. 
-Привіт. Так. Піднімись на п‘ятий поверх, Бентлі теж з собою візьми, четверті двері зліва, приведете Вільяма до тями, якщо ні-віднесіть цього пса до лікаря універу. Найл, це довго пояснювати. Дякую. 
Закінчивши розмову він ще раз кидає повний ненависті погляд на Віла, потім виходить. Я за ним. 
Фол настільки швидко спускається, що я навіть не встигаю. Він відчиняє двері своєї кімнати й пропускає мене. Легенько й невпевнено заходжу. Чую клацання замку за спиною. Ну все, двері зачинені, з третього поверху стрибати не вау. 

-Якого біса, Ремі? —шипить Фол.

-Якого біса, Фол? —переборюб страх та починаю захищати себе. -Навіщо ти його вдарив? 
-Тому що! Ереміно! Тому що! -зривається на крик Фол. 
-Не кричи на мене! Ти не маєш права! Я буду з ним спілкуватись, ясно? 
-Не будеш. -вже тихіше відповідає Фол махаючи головою.

-Буду! 
Він підлітає до мене й хапає за зап‘ястя. Боляче... 

-Ні, не будеш. -стримуючи злість він починає шипіти як змія. 
-Відпусти мене! -я вириваю руку але в наступну мить він перехоплює два моїх зап‘ястя та заходить за спину. -Яке ти має право? Ти мені хто? Мама? Тато? Ти ніхто! -останні слова я майже гарчу йому в обличчя. Та лише потім розумію що сказала. Очі Фола звужуються, він послаблює хватку. Я хочу вибачитичи та не встигаю. 
Він забирає руки з моїх зап‘ясть, потім з силою приживає до стіни схопивши мене за горло. Жили на його лиці грають швидкий танок, очі горять, тіло труситься від злості. 
-Ти не будеш з ним спілкуватись! -він кричить настільки гучно, що мої вушні перепонви починають боліти. Хочу забрати його руку але він ще сильніше здавлює моє горло. Мені важко дихати, але я нічого не можу зробити. -Не будеш! Зрозуміла? -зціпивши зуби кричить Фол. Він синіє від злості, я від його залізної хватки. Відчуваю як багряніють щоки та печуть вогнем. Збираю усі сили аби промовити: 

-Боляче... -хрипло кажу я. В ту ж секунду він відпускає мене, але тілом підходить ще ближче. Роблю глибокий вдих та починаю кашляти. Нахиляюсь, хочу покласти руки на коліна, та не можу. Переді мною Фол. Тому я майже падаю у його обійми. Знову сльози. Починаю плакати у його руках. Обвиваю своїми долонями його шию, він притримує мене за талію. 
-Пробач. -шепоче Фол. 
-Чому? Чому не спілкуватись з ним? 
-Тому що, Ереміно. -вже не таким солодким тоном, як секунду назад, відповідає. 
Вириваюсь з його рук.