31 Глава Зоряна сукня

***Фол***

Кобра веде Ремі до її кімнати. Сподіваюсь, там їй буде зручно.

-Дівчину, яку ви щойно бачили, звати Ремі. Ставтесь до неї відповідно та з повагою. Не бійтесь віддати своє життя за її. Взамін, ваші обрані будуть жити в достатку після вашої загибелі.

Я сідаю на стілець.

-Ви мене дуже розчарували. Як ви смієте пхати свого носа у моє життя?

-Пробачте нам, ми винні. -каже новенький.

-Ім‘я.

-Брюс. Мені 26 років. Кличка: Яструб. Тому що я такий же швидкий, як вони.

-Добре, нехай так. Але тепер правила, яким ви будете слідувати, я міняю. Тому писаря, будь ласка.

З натовпу виходить дівчина, також новенька.

-Акуло, скільки ще незнайомих мені лиць?

-П‘ять.

-Як тебе звати? -звертаюсь до дівчини, яка сіла за маленьким столик з папірцем у руках.

-Міранда, 29 років. Кличка: Ворона. Тому що люблю усе блискуче.

-Пиши.

Правило №1. Ніколи не оспорювати рішення глави.

Покарання: 30 ударів палицею.

Правило №2. Не бунтувати.

Покарання: відрізати ногу або руку.

У залі всі починають переглядатись.

-Правило №3. Ніколи й нічого не боятись. Бути хоробрими, не покидати місце бою, не втікати. Захищати главу ціною свого життя.

Покарання: людина, яка набита у ваших серцях, буде тут у в’язниці сидіти цілий рік на хлібові й воді.

Правило №4. Безумовно виконувати усі накази глави банди.

Покарання: 50 ударів палицею по хребту.

Правило №5. Не пліткувати.

Покарання: Відрізати язика.

Ворона підіймає очі, дивиться на мене, потім знову пише.

-Правило №6. До особливої людини глави банди, ставитись краще, ніж до рідної мати.

Покарання: Заборона спілкування з рідними. У кого їх нема-в‘язниця на все життя.

Мене перебиває Баклан:

-Дракон, ми розуміємо що Ремі важлива для вас, та чи не занадто жорстоке покарання?

-Тобі повторити правило №1? Після зборів отримаєш 30 ударів палицею, за те, що посмів оспорити моє рішення.

Всі ті, хто поглядами підтримував його, опустили очі та чекали мого слова.

-Правило №7. Не втікати з банди.

Покарання: вбивство особливої людини.

Дівчина, яка писала усі правила, змахує сльозу й ставить крапку. Всі мовчать, але я помічаю їх напруження.

-Вам не почулось, за спробу втекти з банди, я знайду ту людину, чіє ім‘я набите у вас на спині, і вб‘ю. Можете не сумніватись.

-Правило №8. Ніколи не брехати главі.

Покарання: вбивство бандита.

На цьому наші правила закінчились. Їх кожен перепише собі на листок, та буде берегти, як зіницю ока. Пам‘ятайте, якщо ви не будете порушувати правила, ви будете жити в достатку, в добрі, в повазі. Я буду дбати про вас. Якщо ж ні-покараю. Моя нова права рука: Кобра. На цьому все.

Я встаю та направляюсь до виходу.

-Акуло. -кажу я біля дверей.

-Так, Драконе. -він підходить ближче.

-Влаштуйте сьогодні свято на честь вашого переїзду. Накрийте столи. З алкоголю-шампанське, вино та пиво. Можете взяти в погребі.

-Всі чули? Наш глава влаштовує свято! -кричить Акула.

-Дякуємо!

-Дякую.

-Спасибі вам!

Всі вони дякували мені. Як і обіцяв, до них ставляться добре, доки вони не порушать правила.

Виходжу з залу. Проходжу коридор та бачу Кобру. Вона стояла біля вікна.

-Кобро! -гукаю я. Вона підходить.

-Слухаю.

-Знайомся з правилами, і ще одне. Тепер ти моя права рука.

Вона поважно схиляє голову.

-Дякую, Драконе.

-Ереміна в кімнаті?

-Так. Підготувати твою?

-Ні, я піду до Ереміни. Потім підемо до того хлопця, який посмів всіх підбурювати на бунт ще в Лондоні. Він у в‘язниці?

-Так.

-Негайно йди й дай розпорядки. Нехай охороняють його.

Підіймаюсь до найвищого поверху, потім долаю довгі сходи до її кімнати.

Елегантно стукаю у двері. Вони відчиняються, й Ремі хмурить брови.

-Чому відправив мене у кімнату? Та ще й пертись до неї мені доводиться хвилин п’ять!

Я заходжу, навіть не питаючи дозволу.

-Тобі не варто цікавитись ділами бандитів. Це не за правилами. А тут тобі буде найбезпечніше. Тебе ніхто не буде чіпати.

Ереміна зачиняє двері та лягає на ліжко, бере мене за руку й тягне до себе. Вмощуюсь поруч, вона лягає мені на груди і запитує:

-А твоя кімната де?

-Нижче твоєї.

-Я не хочу, аби то була твоя кімната.

-Тобто? -я взагалі не розумію сенсу її слів.

-Я хочу, аби це була наша кімната, а не моя. -вона дивиться мені в очі, я ніжно цілую її.

-Ти ж потім будеш жалітись, що не має особистого простору.

-Не буду! І взагалі, тут у кожного своя кімната?

-Ні. Особиста кімната є в мене, у мене, у Кобри-тому що вона моя права рука. У Кита-тому він головний серед охоронців й керує ними. У Медузи-він складає плани боротьби, тобто, де як і коли ми нападемо. Керує бандитами, кожного дня тренерує їх, покращує навички бойового мистецтва. У Кита-він чудово готує, тому керує усіма дівчатами нашої банди. Вчить їх готувати і не тільки. У нас усіх є особисті ванні кімнати та спальні. У всіх інших-не особиста кімната, користуються спільною ванною кімнатою. В основному, в одній спальні мешкає 4 людини. Хлопці окремо від дівчат.  -пояснюю їй я.

-Як ти покарав Акулу?

-Навіщо тобі це?

-Мені потрібно знати.

-Він більше не моя права рука. Та навіть не керівник. Він просто бандит як і всі.

-Фол, я писала батькам. Вони хвилюються, кажуть, що я два тижні була по за зоною. Ти їм нічого не казав?

-Ні.

-Я виграла. І проспала два тижні, скільки у мене часу на підготовку?

-На підготовку до чого? -здивовуюсь я та підіймаюсь. Ереміна теж.

-До змагань.

-Ти не будеш в них приймати участь! -гарячу я

-Заспокойся, псих. Як ще твоя домовленість з дідусем?

-Все добре, він відмінив цю домовленість. Університет мій. Буде через три роки. Але змагатись буду я.

-Шкода, я б змогла виграти й інших. -вона надуває губки. Я посміхаюсь та цілую її. Не довго, тому що мій телефон починає дзвеніти.