32 Глава Колесо Сансари

***Ремі***

Разом з Фолом ми повертаємось до будинку за містом. Я відразу ж пішла до кімнати, Фол пішов по «справах». Я заснула читаючи книгу.

Коли прокинулась, помітила Фола. Він сидів у кріслі, зліва від дивану. Я не бачила його, він сидів в темному кутку.

-Фол? Це ти? -запитую я та підіймаюсь, але з ліжка не встаю. -Фол?

-Ні. -каже голос.

-Що «ні?»

-Я не Фол. -силует встає з крісла й підходить до ліжка. Він виходить під світло луни й я помічаю Ноя.

Моє дихання стає частішим.

-Що таке, злякалась? -Ной підходить ще ближче та схиляється над ліжком.

Як він сюди потрапив? Тут де майже сто бандитів, він-один. Це ж сон... так, це сон.

Я починаю сміятись. Ной хмурить брови.

-Ти не справжній. -кажу я

-Тобто?

-Це сон. -я посміхаюсь йому в обличчя та лягаю в ліжко, повертаюсь на інший бік, бачу Фола та міцно обіймаю. Заплющую очі, засинаю.

Насправді я прокинулась. Але не в холодному поті, не з тремтячими руками, а з посмішкою.

Я обіймаю Фола, побачивши цю картину забираю руки й переконуюсь на інший бік ліжка. Він прокидається.

-Що таке? -сонно запитує Фол не розплющуючи очі.

-Нічого.

-Ти в сні казала, що я не справжній. Потім обійматись лізла. -Чорт! Вирішую сказати йому правду, так як виправдання він може сприйняти як те, що я хотіла обіймати його. Але ж я хотіла... Байдуже!

-Мені Ной снився. -Фол розплющує одне око та підіймає брову. -Так, він спитав чи боюсь я його. Я подумала, як він міг опинитись тут. Зрозуміла що це сон, побачила тебе та обійняла. От і все. -я встаю з ліжка, Фол підіймається й запитує:

-Ти куди?

-За їжею.

-Навіщо?

Я підходжу до нього та дивлюсь в очі.

-Я вчора ввечері нічого не їла, і якщо зараз не поїм, то мій шлунок з‘їсть мене. І ще щось?

Розвертаюсь та відкриваю шафу, в яку Фол вже встиг завезти половину мого одягу з універу.

-Так. Ти не будеш спускатись туди сама. Тільки зі мною або з Коброю. І ще щось?

Цей нахаба встає з ліжка та одягає свої джинси. Він підходить до мене та чекає відповіді.

-Так! Хто тобі дав права порушувати мій особистий простір? Ніхто! Тому тримайся на відстані. І ще щось?

Фол робить два кроки назад.

-Так нормально?

-Фол, ти завжди такий чи прикидаєшся? -я починаю злитись.

-А що таке? Ти ж сказала тримати дистанцію, ось я й тримаю.

Хочу відповісти йому, але чую гучне вурчання, яке доноситься з мого шлунку. Тому беру чорну в’язану сукню з рукавами, вище коліна, яка облягає мою фігуру і йду до ванної кімнати. Перевдягаюсь та заходжу в кімнату. Фола вже немає. Дістаю ботфорди та взуваю їх. Малюю стрілочки, підводжу контур губ та виходжу з кімнати.

Спускаюсь сходами, від яких все так само крутиться голова, так як йдуть вони по колу. Коли нарешті ступаю на рівну поверхню видихаю. Підбори вже починають дратувати, але ж гарною хочеться бути... йду до інших сходів, там бачу Фола.

-Ти чому тут? -запитую я

-Ти чому так одягнена?

-Тобі щось не подобається?

-Так. -я закочуючи очі, так як не можу вести цю сварку.

-Добре, що не так з моїм одягом?

-Занадто закриті руки й занадто відкриті ноги. -мої очі розширюються.

-На рахунок рук-згодна, а ось про ноги не говори. Я в ботфордах, вони високі й закривають ноги. Між сукньою й взуттям проміжність у десять сантиметрів!

-Забий. Ходімо. -він спускається, я йду за ним.

-Ти нормальний? Фол! Я до тебе звертаюсь. -він ігнорує всі мої питання. Піджимаю губи та роблю декілька глибоких вдихів.

-Вибирай: сніданок з усією бандою або сніданок на кухні зі мною. -Фол зупиняється, тому я ледь втримуюсь на ногах аби не впасти.

-З усіма.

Він повертається до мене. Тепер ми однакового росту. Мої підбори й його сходинка нижче вирівнює нас, тому мені стає більш комфортно.

-Впевнена?

-Так. -минаю здивованого Фола й далі спускаюсь першою. Його кроків не чую але гордість не дозволяє подивитись де він.

Коли я спустилась мене зустрічає Кобра.

-Доброго ранку. -вітається жінка

-Доброго.

-Всі вже за столом, чекаю тебе та Дракона. Йди за мною, я покажу твоє місце.

Ми йдемо у великий зал, де минулого разу я зустріла усіх представників «Темної тіні»

Кобра йде у самий початок столу. Три місця пустих. Одне-прямо за столом, два інших-з різних боків. Я сідаю з лівого, Кобра-з правого боку. Наскільки я зрозуміла, місце перед всіма, це місце Фола. Де ж його чорти носять?

Двері до залу відчиняються заходить Фол.

-Доброго ранку. -вітається він та сідає між мною та Коброю.

-Доброго.

-Доброго ранку.

-Дякуємо, і вам.

З усіх сторін полились вітання.

-Можете починати. -спокійно каже Фол й усі приймаються за їжу.

Біля кожного стояли тарілки з супом, тому беру свою та з апетитом з‘їдаю його.

Фол же копирсається у тарілці, зовсім нічого не поївши.

Роблю декілька ковточків води, не відриваючи склянку від губ дивлюсь на Фола. Ловлю його погляд, він нахиляється і запитує:

-Можемо їхати? -перехиляю склянку але не ставлю на стіл.

-Ти куди так поспішаєш? -так само тихо запитую й говорячи у склянку. Потім знову роблю маленький ковточок води. Фол знову повертається до свого місця й встає.

-У нас є справи. Ми з Ремі їдемо, я буду приїжджати як особа частіше. Як завжди, Кобра за головну.

Він бере мене за руку, доводиться встати.

-Дякую вам, допобачення. -мило посміхаючись звертаюсь до усіх присутніх.

Фол зовсім як дитина, яка не знає манер, тягне мене за руку, доводиться плентатись по-заду.

Коли ми вийшли з будинку гарчу вириваючи руку:

-Та що на тебе найшло? Чому так себе поводиш?

-А як я себе поводжу? -Фол відчиняє двері машини, чекаючи доки я сяду.

Сідаю, перед тим як він встигає зачинити двері кажу:

-Як придурок! -він зачиняє двері, обходить машину, сідає, заводить машину, вмикає музику, виїжджає. Він робить все, але не помічає мене! Ну от і добре.