35 Глава День Народження

Заходжу в будинок, бачу Фола.

-Ми вже їдемо? -запитую я

-Так. -бачу, що з Фолом щось не те.

-Щось трапилось?

-Ні.

Я мовчки йду до своєї машини, разом з Фолом їдемо по домам.

Коли ми, нарешті, були біля мого дому, я вийшла з машини аби попрощатись з ним.

Тому сідаю біля нього та запитую:

-Я знаю що щось сталось. Ти мені скажеш, що?

Він не відповідає, лише стискає руль, а потім притягує моє обличчя до себе. Він жадібно впивається у мої губи. Я не відсторонююсь, лише легенько лізу до нього на коліна. Він прижимає мене до себе.

-Фол... мені треба йти. -кажу я, навіть не збираючись відірватись від його губ.

-Ще 5 секунд. -він вривається у мій рот своїм язиком, я зжимаю його плечі та напружую усі м‘язи тіла.

-Один... -починаю рахувати, розуміючи що пройшло більше, ніж одна секунда.

-Два. -він ще сильніше прижимається до мене

-Трии... -мені стає важко дихати, так як він зовсім не відпускає мене

-Чо-чотири.. -мені стає боляче від бажання його тіла.

-Все! Фол. -я відриваюсь та зжимаю ноги. -Я не можу... -обіймаю його за плечі сильно притулившись до нього грудьми.

-Я можу допомогти тобі розслабитись. -обережно поглажуючи мою спину шепоче Фол.

-Ні. Не маю бажання заходити в дім з мокрими трусиками.

Фол починає сміятись. Тіло пульсує, але я стримуюсь. Через п‘ять хвилин починаю розслаблятись.

Відчиняю двері з його сторони та виходжу, він також.

Знову цілує мене.

-Не забудь, завтра, о 10:00 у мене дома щоб був! Інакше ти труп! -я кусаю його за нижню губу.

-Не забудь, завтра, о 22:00 у мене дома щоб була! Інакше ти труп! -він перекривлює мене, а потім легенько кусає за нижню губу.

-Не гарно повторювати.

Ми розриваємо наш поцілунок і я сідаю в свою машину.

Набираю містер Ліна.

-Слухаю.

-Доброго вечора, містер Лін. Відчиніть будь ласка.

-Маленька Ремі вже вдома? Зараз відчиню.

Його голос дуже радісний, у нього немає своїх дітей, тому він любить мене, як рідну. Я вдячна йому за це. Навіть в скрутні хвилини у нашій сім‘ї, він був поруч.

Ворота відчиняються, я заїжджаю додому. Виходжу з машини та обіймаю його.

-Я так сумувала. -шепочу на вушко містеру Ліну.

-Я теж. Батьки чекають на кухні. Дівчатка теж. Вашу валізу я заберу.

-Дякую.

Я направляюсь до будинку, відчиняю двері, знімаю кросівки й біжу до кухні. Відчиняю двері, дівчата починають пищати.

-Реміііі! Ми так сумували! -викрикує Ніка та перша біжить обіймати.

-Тихо! Задушиш! -кричу я

-Байдуже. -каже Міла і також обіймає мене. Через декілька секунд вони відпускають мене.

-Сонечко, привіт. Ти так давно дома не була... -каже мама з сумною посмішкою та обіймає мене.

-Зате, я добре вчусь. Татку, привіт.

-Привіт, люба. Як ти? -я цілую його в щоку.

-Добре. Ви як?

-Теж добре.

-З тобою краще. -заперечує Міла.

-Може повечеряєш? -запитує мама

-Ні, дякую. Мамо, завтра ввечері я буду на вечері у сім‘ї Фола.

Ми всі сідаємо за стіл, Ніка та Міла роблять каву усім та також приєднуються.

-Він твій хлопець? -цікавиться Ніка.

-Ні. Я не впевнена у своїх почуттях, він чекає взаємності. Ось так.

-Я сподіваюсь, він завтра прийде? -запитує тато.

-Звичайно. Не хвилюйтесь. Ви зможете познайомитись з ним поближче.

Коли я випила каву, кажу:

-Я спати. Всім добраніч.

-Солодких снів сонце. -ласкаво каже мама, цілую її та тата і підіймаюсь до своєї кімнати. Валіза стояла біля дверей кімнати, відчиняю двері, заходжу й розбираю речі.

Через годинку я вже солодко спала.

Прокидаюсь я сама, так як будильник вирішила не ставити на свій День народження. Розплющую очі і... О БОЖЕ!

Мільйон червоних кульок у моїй кімнаті. Вони всюди, я навіть не знаю як встати з ліжка. Мій стіл навіть не видно за ними. Я починаю шукати телефон, декілька кульок луснули, через це я підстрибувала, але швидко брала себе в руки. Якось добравшись до дверей, відчиняю їх і кульки починають «перестрибувати» на коридор.

-Мамо! Тату! -кричу я

До мене підіймаються дівчата, з ними батьки і містер Лін. Позаду Фол

-Фол! Що ти тут робиш?

-Ти сама сказала, о 10:00 не прийду-труп. Я прийшов. А ти спиш.

-Добре, це що таке? -запитую у батьків. Вони махають головами. Дивлюсь на дівчат.

-З Днем народження. -вітає Ніка.

-Головний подарунок внизу.

-Ем, люба, може ти приведеш себе у порядок? -запитує мама. Дивлюсь на екран телефону, бачу, як моє волосся жахливо закудовчилось.

-Дякую за сюрприз у кімнаті, я швидко.

Заходжу до кімнати, хочу пройти але зашпорхуюсь і падаю на кульки.

-Ааааа! -я починаю кричати й хочу втримати рівновагу, та ні. Я падаю. Декілька гучних звуків пробитих кульок.

-Я їй допоможу. -чую голос Фола, а потім бачу його обличчя. Я боюсь навіть ворухнутись, аби не зіпсувати усі старання дівчат. Фол починає викидати кульки з кімнати на коридор.

Коли їх стало набагато менше, він допомагає мені встати.

-З днем народження. -Фол ніжно цілує мене в губи, знову якась кулька луснула, від несподіваності я кусаю його губу. Відриваюсь від нього й перелякано дивлюсь.

-Фол. Кров... пробач, я не хотіла.

-Ереміно, все добре. Не хвилюйся. Ми чекаємо тебе внизу.

Він виходить з кімнати, я починаю збиратись. Спочатку приймаю теплий душ, потім вмикаю на повтор такі пісні як «Jaymes Young -Moon Dust” та «Grandson -Blood // Water”

Чищу зуби, роблю маску для обличчя. Доки маска на мені й волосся сохне я пиляю нігті. Роблю їх трохи коротшими та круглими. Потім крашу червоним лаком та сушу у лампі. Через пів години з нігтями було покінчено. Тому я знімаю маску, відчиняю гардероб та чорні капронові колготки, одягаю їх. Червоні, шкіряні, широкі шорти, чорна майка та червоні кросівки. Розчісую волосся, збираю у високий хвіст. Далі роблю макіяж, очі підводжу чорним олівцем, губи червоною помадою. Спускаюсь до залу, де всі чекали на мене.