37 Глава Це кінець

***Ремі***

Виїжджаю з дому на зустріч з Вільямом. Коли я зупинилась біля кафе, його ще не було. Але через декілька хвилин Віл з‘явився.

-Привіт. -вітається хлопець.

-Привіт. Давай швидше, я не маю часу.

-Ремі, я розумію що Ной тебе образив. Та я запевняю, ми колись буди друзями, зараз ми не друзі. Я ніколи не хотів тебе образити, будь ласка, повір мені.

-Як я можу тобі вірити?

-Дуже просто. Повір і все.

-Ти не розумієш, саме ти його друг. Байдуже що колишній, але ж друг.

-Тоді скажи, навіщо мені було допомагати тобі, якщо я хочу принизити тебе як Ной?

-Можливо, ти правий.

-Ремі, не можливо. Пробач мені. Прошу тебе. Дай ще один шанс.

-Якщо я розчаруюсь у тобі, то скажу Фолу, аби вбив тебе. Ясно? -жартуючи кажу я.

-Ясно. Так що, мир?

-Мир.

Потім ми довго розмовляли про різні теми які зовсім нас не стосуються.

-Добре, Віл. Мені вже час.

-Зачекай. -хлопець обережно ставить свою руку на мою. Потім він цілує мене в губи. Декілька секунд, від шоку, я навіть зрозуміти нічого не можу. В голові все затуманено. Та потім я відштовхую його.

-Ти що, придурок? -кричу я

-Пробач, та я думав, що подобаюсь тобі.

-Думав? Віл, ти козел!

-Ремі, пробач.

-Уффф, досить! Пропоную просто залишитись знайомими.

-Ремі! Зачекай.

Я виходжу з кафе та сідаю в машину.

-Придурок! -кажу я та їду додому. Там, зібравшись, я їду до Фола.

Волосся я зібрала у високий пучок, одягла гарну білу сукню та зробила ніжний макіяж.

Біля його дому ворота гаражу відчинились.

-Доброго вечора, Ремі. -вітається містер Дорнар.

-Доброго.

-Я хотів би у вас запитати дещо. -каже чоловік. Я виходжу з машини та кажу:

-Звичайно, запитуйте.

-Ви не знаєте що з молодим господарем?

-А що з ним?

-Сьогодні вдень він приїхав додому розлюченим, потім поранив руки через удари в тренажери. Що з ним?

Від цих слів мої думки зовсім плутаються.

-Я й гадки не маю. Я піду?

-Так, звичайно.

Я виходжу з гараж та минаю басейн повільним кроком. Увесь цей час думаю, що з ним могло статись? Потім згадую, що за мною їхала якась чорна машина, можливо, то був Фол. Я швидко повертаюсь до містера Дорнара.

-Пробачте, а на якій машині він був? -запитую у чоловіка

-На чорній з чорними вікнами. А що?

-Ні. Нічого.

Я йду до будинку. Разом в моїй голові склались. Він бачив мій поцілунок з Вільямом.

Чорт!

Я заходжу до будинку, там мене зустрічає Тамара.

-Доброго вечора, Ремі. Я зараз повідомлю господарям що ви прийшли.

-Ні. Дякую, не потрібно. Потім.

-Як скажете.

-Тамара, могли б видати мені листочок та ручку? -запитую я

-Зачекайте.

Жіночка відходить на хвилинку, потім дає мені листок та ручку.

-Дякую.

Я підіймаюсь до своєї кімнати, сідаю за стіл та починаю писати:

«Фол, я все знаю. Знаю що ти бачив мене з Вільямом. Хочу сказати, що це все було непорозумінням. Я сама не знаю що робила в ту мить. Пробач мені. Я не хотіла цілувати Вільяма, і доказом того є мої почуття. Коханий... так, коханий. Тепер я можу з впевненістю сказати, що люблю тебе. Адже за усі хвилини, які я провела без тебе, відчула, наскільки моя душа потребує твоєї. Сподіваюсь, ти зрозумієш мене. А потім у нас буде щасливий Happy and”

Закінчую писати та швидко йду до його кімнати.

Набираю повні груди повітря та відчиняю двері.

Те, що я побачила, не дозволяє зробити й маленького ковточків повітря. Фол цілує полу оголене тіло Лейли. Побачивши мене, він запитує:

-Ти що тут робиш?

Лист падає з моїх рук, а я відчайдушно намагаюсь зробити вдих. Фол помічає лист, а я швидко спускаюсь до низу. Сльози... гарячі сльози скочуюються по обличчі. Їду додому, батьків не було на кухні. Чудово! Я зможу зібрати речі і піти звідси без запитань.

Коли усе було зібраним, я їду в аеропорт. Сльози все так само скочуються по моїх щоках.

Як же він міг? Та і я як могла?

Коли я була в аеропорті, не вагаючись купляю білет до Лондону.

Сиджу в аеропорту дві години, нарешті мій рейс.

Я вже встигла заспокоїтись, навіть підправити макіяж. Заходжу в салон, сідаю на своє місце та чекаю відльоту до Лондону.

От і все, саме так і повинна була закінчитись наша історія. Він ніколи не зміниться та ніколи не покохає. А я, більше не буду довіряти чоловікам. Досить мені зраджувати.

Я лечу в Європу, там вирішу що робити далі. Він не повинен мене знайти, і все. Невже я буду ховатись від нього усе життя? Та чи буде він мене шукати? Ні, не буде. У нього інші справи.
                         Це кінець....