Глава 2

- Євдокія? Євдокія Вербовська? – до кемпера, де гримують та одягають акторів, заскочила світловолоса дівчина років двадцяти.

- Так, це я. Можна просто Ія.

- Приємно познайомитись. А я Діна. Ваша майстриня з гриму на наступні десять днів.

Дівчата майже одразу й потоваришували. Діна виявилась енергійною та життєрадісною, а Ії такі подобались.

- Як я тобі заздрю. Твоїм напарником буде сам Олексій Євтушенко! І чому я не стала акторкою? – Діна мрійливо зітхнула.

- Так, він талановитий і привабливий, але ж характер – жах. Ми з ним навчалися в паралельних групах. Несерйозний, ненадійний, жодної спідниці не омине і всі його слова треба ділити на п’ять. Тому обережніше з ним.

- А він мені для серйозних справ і не потрібен. Я знаю, що з таких брати. – Діна хитро усміхнулася і відклала пензлик. – Готово. Яка ж ти гарна! І як тебе хлопець відпустив? Тут же купа красунчиків. Ще й ліс поряд, іди і роби, що заманеться.

Настрій у Ії одразу зник. Дівчина згадала про те, що Давид насправді не відпускав її, щоправда, з інших причин.

- Гаразд. Дякую. Час іти на локацію.

- Я щось не те сказала? – Діна помітила сум в її очах.

- Все добре. Не переймайся. – Ія підвелася і попрямувала до дверей.

- Познайом нас. Будь ласка! Будь ласочка! Обіцяю робити тобі найкращий грим. – Діна ледь не на коліна впала. Ія спочатку розгубилася, але все ж пообіцяла, що познайомить.

Олексій справді мав яскраву зовнішність. Про таких, як він, говорили – Аполлон. Його мужні риси обличчя, сильне тверде тіло, гарний, дещо еклектичний смак, і чудове почуття гумору – робили свою справу, жінки просто танули перед ним. Як морозиво на сонці танули. Олексій був справжнім спокусником і вміло користувався своєю яскравістю та популярністю. Його часто запрошували грати звабників, ця ж роль дісталася чоловіку і цього разу. Ію він пам’ятав добре, рудоволосу красуню з виразними очима, яка не вважала його Аполлоном, ще й мала нахабство закохатися у звичайного програміста. Якось Олексій добряче нализався і дівчині довелося тягти його на своїх тендітних плечах до самісінького гуртожитку. Він тоді промовив дивну фразу...

- ..., що я колись тебе врятую. Так, пам’ятаю, хіба можна таке забути. – Ія обійняла чоловіка у відповідь, а далі виконала свою обіцянку і познайомила його з Діною.

Перший знімальний день видався складним. Надворі було досить спекотно, а грати доводилося в об’ємних костюмах дев’ятнадцятого століття. І лише свіжий лісовий вітерець рятував всю знімальну групу та акторів.

Давид ніколи не турбував Ію під час її зміни, він знав, що до телефона вона не доторкнеться, поки всі дублі не будуть відзняті. Але сьогодні дівчина не повірила власним очам, дев’ятнадцять пропущених викликів! Дев’ятнадцять! І одне коротеньке повідомлення: «Їду до тебе».

Чоловік довго не відповідав, Ія ходила навколо кемперу с телефоном біля вуха, поки зовсім не стемніло. Роздратованість дівчини почала перетікати у хвилювання.

- Чому він мовчить? Чому? – Ія боялася, аби нічого не трапилося. Підступні сумніви так і каламутили її думки. Аж ось вона побачила, як Діна схопила за руку Олексія та потягнула його до лісу. Звісно той не опирався, обличчя так і сяяло від щастя. Ото ще жеребець! Аби тільки їх ніхто не побачив, бо режисер буде не в захваті. Дівчина присіла на сходинку кемперу і продовжила надсилати Давиду дзвінки, що залишалися без відповіді. Ія сиділа так близько години, вона твердо вирішила повернутися додому, якщо чоловік зараз не відповість. Несподівано над лісом спалахнула заграва, однак, швидко й зникла. Ія поглянула вгору, можливо на дощ збирається і то блискавка, але ні, небо було чистим та зоряним.

Нарешті пролунала довгоочікувана мелодія, дівчина підхопилася і одразу відповіла, витираючи іншою рукою сльози, що так і покотилися по щоках.

- Давиде! Давиде, що з тобою? Ти де взагалі? – Ія тремтіла та боялася, що почує зараз щось невтішне. І почула.

- Ти тільки не хвилюйся, добре? – Голос у Давида був хриплим і втомленим. – Вибач, кохана, але я не зможу приїхати до тебе. Я хотів...сильно хотів, але сталася невеличка аварія і...

- Яка ще аварія?! О, ні! – Ія присіла, адже боялася впасти, в неї тремтіло все тіло.

- Заспокойся, сонечко. Все гаразд. Лише подряпини та невеличкий забій ноги, але в гіпсі доведеться два тижні покульгати. – Давид намагався говорити якомога спокійніше. Чоловік розповів, що не витримав і вирішив поїхати до неї, аби бути поряд, але неуважний водій іншої автівки завадив його планам.

- Та це не головне. Ти маєш вислухати мене. Вислухати і пообіцяти, що зробиш те, про що я попрошу. – А попросив Давид остерігатися жінки. Жінки, яку він бачить поряд з чоловіком і, якого Ія добре знає. Вона одразу подумала на Олексія, але тоді виходить, Ія має остерігатися Діни? Та це ж Діна, проста щира дівчина. Що такого вона може заподіяти? Давид наполягав, аби Ія пообіцяла не мати ніяких спільних справ з Діною, окрім роботи. Він повторював, що від цього залежить її життя. Дівчині звісно не подобалося, що Давид знову повернувся до забороненої теми. Та, аби він не хвилювався, ладна була пообіцяти будь-що.

Вони нарешті змогли домовитися, як це завжди їм вдавалося. Ія має бути обачною, а Давид наступні дев’ять знімальних днів не намагається повернути її додому. Вони заспокоїли один одного, побажали солодких снів і усього того, що бажають зазвичай закохані. Але тільки-но Ія поклала слухавку, як шалений крик з лісу змусив її застигнути на місці. Кричала дівчина... А потім, наче ошпарена, на галявину вискочила Діна. Вона виглядала шалено наляканою і бігла швидше за вітер. Дівчина щось нерозбірливо кричала, а потім побачила Ію і кинулася до неї, але несподівано впала. Ія побігла їй назустріч. Вона допомогла підвестися Діні і відчула, як та несамовито тремтить.