Розділ 7

Продовження. Юність.

    Ледь змирившись з перефарбованим волоссям доньки, на Леоніда та Ніну чекав новий удар. Здавалось, що новий колір не така вже й трагедія. Антоніна почала не ночувати вдома. В першу ніч не знаходячи собі місця, батьки не знали куди бігти, кому телефонувати. Тоня ж в цю мить веселилась в клубі зі Стасом та його друзями. 

Після чергового конфлікту цього разу з викладачем з інформатики, Тоня вибігла з аудиторії, голосно грюкнувши дверима. Антоніна провештавшись цілий день на вулиці, ввечері попрямувала до клубу, де часто зависав Стас з компанією. Їй нізащо не хотілось повертатись додому, де, як вона вважала, її напрягатимуть батьки. Помітивши Тоню, Стас зрадів і запросив присісти за їхній столик. Розпиваючи алкогольні напої, Антоніна й собі пригостилась, чарка за чаркою і юна дівчина геть сп’яніла. Не тямлячи, що коїть Антоніна почала танцювати, вішаючись на незнайомих їй чоловіків. Стас спробував її заспокоїти, але Тоня розійшлась ще більше, відштовхнувши від себе хлопця. В якусь мить Тоня зникла з танцмайданчика, Стас кинувся на її пошуки, відчуваючи, що та потрапила в халепу. Так і було. Якийсь громило в туалеті стягував з неї штани. 

- Чорт, Тоню, що ти твориш? Відійди від неї, придурок! Ти не бачиш в якому вона стані?! - Стас з усієї сили накинувся на громила, однак той виявився вдвічі сильнішим хлопця, відчувши удар кулака на своєму обличчі, Стас боляче застогнав.

- Відвали, слабак! Що ти мені зробиш? - чоловік вилаявся та продовжив свою справу. - Йди-но до мене, кицюню. - звернувся до Тоні громило.

Стас підвівся та промовив.

- Я нічого не зроблю, а от Бугай з радістю.

Почувши знайоме прізвисько, чолов’яга одразу надягнув штани та поспішив утекти.

- Ти цей, не говори нічого. Помилився я. З ким не буває. І дівчині не встиг нічого зробити. - видно було з переляканого обличчя чоловіка, що проблем з місцевим авторитетом він не бажав мати.

- Вали, доки я не передумав. - Стас підійшов до Тоні. 

-  Йти зможеш? - однак, дівчина не могла вимовити ані слова, не те що самостійно йти. - Зрозуміло. - хлопець викликав таксі, та поволік Тоню до себе додому.

Вранці Антоніна прокинулась від страшенного головного болю та запаху, який доносився з кухні. Дівчина ледь встигла добігти до туалету, як її вирвало. Вона вмилась та увійшла до кухні. 

- Привіт. Виглядаєш не дуже. Але, це зрозуміло після вчорашнього. - Стас засміявся. - Тримай, випий, одразу стане легше. Перевірено. - хлопець протягнув склянку з якоюсь рідиною від вигляду якої Тоню знову ледь не знудило. - Пий, пий, не бійся, це звичайне сире яйце. 

- І я повинна це випити? 

- Ну ти ж хочеш, щоб тобі стало легше?! Є ще один варіант, але він дієвий був лише вчора.

- Який?

- Не пити. - Стас знову розсміявся. 

Зробивши зусилля, Тоня врешті зуміла це випити. 

- Ну й гидота. Стас, я сподіваюсь, що цієї ночі між нами нічого не було?

- Не переживай, ти була в такому стані, що нічого не могло бути, та і я не з тих, хто користується сп’янілими дівчатами. 

Тоня гучно розсміялась.

- Аякже. Здається, минулого разу, я була не менш “твереза”, що не завадило тобі переспати зі мною.

- Ти сама погодилась. - хлопець взяв Тоню за руку, ніжно її погладжуючи. - Тоню, ти хоча б пам’ятаєш, що відбувалось вчора ввечері?

Дівчина подивилась на Стаса, не розуміючи про що він говорить. Їй було неприємно від доторку його рук. Тоня відібрала руку та поспішила збиратись додому.

- Я нічого не пам’ятаю, і не впевнена чи хочу знати щось про вчорашній вечір.

- Та все гаразд. Я тебе знову врятував від чергового урода. Тоня, перестань бухати й все буде добре.

- Я сама вирішу, як мені жити, з ким спати та коли кинути пити.

- Звісно, що сама. Але мені здається, що не випадково ти опиняєшся в клубі, де я зависаю. Ти йдеш туди, де легко знайти пригоди, знаючи, що там є кому тебе захистити. 

- Не тіш себе марними ілюзіями. Таким чином я забуваюсь, не більше. 

Стасу знову стало неприємно від слів, які кинула Тоня. Попри це, він продовжував її кохати та намагався будь-що бути з нею. Хлопець готовий був миритися з нелегкою вдачею одногрупниці, лише б та була поруч.

- Що мені зробити, щоб ти залишилась зі мною? 

- Боюсь, нічого не вийде. Пробач, Стасе, я піду.

Антоніна повернулась додому, де на неї чекали стурбовані батьки. Ніна одразу кинулась до доньки. 

- Ти де була? Ми з татом ледь не збожеволіли. 

- В Стаса. - спокійним тоном відповіла Тоня. - Не дивіться так на мене, між нами нічого не було. Я втомилась, можна я піду до себе? 

Ніна поглянула на доньку, розтріпане волосся, яке тепер було чорного кольору, синці під очима, в яких читалась байдужість. 

- Ти, що пила? - запитав Леонід, який з усіх сил стримував свій гнів. - Від тебе несе за кілометр. 

- Подумаєш, випила трошки. 

Леонід від такої доньчиної зухвалості, ледь не зірвався на крик. 

- Йди, Тоню до себе. Поговоримо пізніше. - відповіла Ніна, помітивши, як її чоловік весь почервонів від злості. 

Наступного дня Ніна спробувала поговорити з Тонею, втім в чергове наштовхнулась на стіну байдужості та непорозуміння. І хоча Антоніна пообіцяла попереджати батьків про свою відсутність, все ж не стримала своєї обіцянки, продовжуючи не ночувати вдома, вона поверталась лише на світанку, і часто напідпитку. 

- Прокидайся! - крикнув Леонід, стягнувши ковдру з доньки. Антоніна не тямила, що відбувається, вона спробувала повернутись на бік та заснути. Вчора знову була гулянка, з якої Тоня повернулась пізно. - Я сказав, прокидайся! І вмийся нарешті та приберись в кімнаті! - люто промовив батько. - Розвела тут справжній безлад. - промовив Леонід, підіймаючи розкиданий одяг. 

Тоня врешті прокинулась, розуміючи, що батько не відстане, вмилась та увійшла до кухні, де на неї чекали батьки. “О, зараз почнеться” - подумала дівчина.

- Телефонували з університету, ти не з’явилась на іспити, у тебе безліч прогулів. Ти, що собі думаєш, Тоню? - сказала Ніна.