4 . Несподіванка

4. Несподіванка. 
 Макс.

Прогулявшись затишними вуличками міста, Аврора запропонувала мені  зайти з нею в одне гарне місце, а заодно і допомогти в одній справі. А я погодився, радіючи можливості ще трохи побути з красунею. Так я і опинився в обителі солодощів під назвою "Мармелад", що була затишним магазинчиком солодощів власного виробництва.
- Гарний магазинчик, скажу я тобі, - промовив я милуючись дерев'яною оббивкою стін, що огортали мене обіймами спогадів. Я часто спостерігав за тим, як тато вирізблює з дерева різні дощечки, уквітчані різнокольоровими малюнками фарбою, а тепер я ніби знову відчув цей знайомий аромат деревини, що наповнив душу ностальгією.
- Зараз познайомлю тебе з моєю подругою,-  прошепотіла Аврора, усміхнувшись. 
Подруга Аврори на ім'я Франческа, була приємною жіночкою з веселою вдачею, років 50; тряхнувши копною білявого волосся, без натяку на сивину, заявила, що слід називати її просто Френні, адже вона ще не стара розвалюха. А її  голос, з легкою хрипкістю, відлунював спокоєм.
- У вас тут гарно, - промовив я, якось по -новорічному,- додав я, розглядаючи гірлянди на вікні.
- Та вирішила тонко натякнути, що свято наближається,- посміхнулась Френні. 
- Френні вміє дивувати,- додала Аврора.
- Ну що, розпочнемо!- мовила продавчиня. 
Ми втрьох піднялися  на другий поверх, де, як виявилося,  була кімнатка, де і творилась шоколадно- глазурна феєрія. На маленькому столі мисочки з різнокольоровими глазурями та кокосовою посипкою, а поряд, на харчовій плівці, містилися шоколадні кульки, що чекали магічного солодкого перетворення.
- Мабуть, якби я був 8 річним хлоп'ям, я б мріяв щоб мене тут забули.- промовив я, всміхнувшись.
Так за приємною розмовою і час швидко пролетів, а цукерок на столі побільшало.
-  Люблю допомагати Френні, тут я відчуваю себе неймовірно, ніби дитина, яка втрапила в казку,- промовила Аврора, обвалючи шоколадну кульку в кокосову стружку. І закинувши одну цукерку до рота, заплющила очі від задоволення.
- Так, тут чудово-  відповів я.- Як добре, що ти допомагаєш людям.- мовив я, всміхаючись дівчині.
- Ми живемо з Френні по-сусідству і хоч нас розділяє чималенька різниця у віці, вона мені як рідна.- промовила Аврора і у її чорних очах було стільки ніжності, що я мимоволі замилувався красою моменту. 
- В мене щось на губах?-  запитала Аврора.
- Та ні,- промовив я, дещо знітившись, ніби злодюжка, який крадькома милується прикрасою. 
Нашу розмову перервала  Френнії, яка саме принесла нову порцію кульок.
- Ну що ви там, голубки, справляєтесь?- спитала Френні.
- Вже закінчуємо,-  відповів я, всміхаючись на слові голубки. - А ви теж будете виставляти на ярмарок свої цукерки?- продовжив я.
- Аякже, милий,- всміхнулась Френні,- люблю дарувати людям позитив, і люблю Різдво. 
А потім Френні розповіла про те, що раніше новорічні ярмарки були веселіші і яскравіші, а люди влаштовували великі гуляння з піснями і танцями
- І як добре, що у Велінфорд зберегли цю традицію.- додала вона. 
 Впакувавши останню порцію солодощів до миленького подарункового пакетика, я, Аврора і Френні були задоволені собою та чекали першого на сьогодні відвідувача, смакуючи кавою та тістечками за одним з  скляних столиків.
Першим відвідувачем був мій тато.
- Доброго дня, містере Мастерс,-  промовила Френ, незвично затинаючись. Я подивився на Аврору, а потім перевів погляд на тата і Френ, а в Аврориних очицях затанцювати бісики. 
- Привіт, Френні і компанія,- засміявся тато, зиркаючи на нас.
- А ти що тут робиш? - киваючи на мене, спитав тато.
- Аврора мені проводила екскурсію містом. - відповів я,- а ще я трохи допомагав.
- Похвально, - відпові тато, - Френні, а чи немає ...- продовжив тато, звертаючись до продавчині.
- Є, - мовила вона, дістаючи з-під прилавка пакет з зефірками,-  якраз для вас припасла,-  відповіла та.
А цікаво в цьому було те, що тато не любив зефір, це я знав точно і мене неймовірно потішила ця несподіванка.

*****
Коли всі смаколики було продано, ми, заряджені позитивними емоціями, поверталися додому,  насолоджуючись прекрасним вечором, що обіймав втомлене місто.
- Містер Мастерс втріскався, - засміялася Аврора
- Точняк,- промовив я.
Хоча мене цей факт потішив, може забуде ту ідею з банджиджампінгом.- подумав я.
- Спасибі тобі за  чудово проведений час, мені давно не було так весело, - мовив я.
- Це тобі спасибі, без тебе ми  б так хутко не справилися,- відповіла дівчина.
- Звертайся. 
Не знаю чому, та понад усе мені хотілося її обійняти,  відчути її тепло, щоб якось по-особливому завершити цей день, та я не хотів її злякати і тому просто йшов поруч.
Раптом, Аврора зупинилася і, поставивши руку долонею до верху, закрила очі  і промовила:
- Я здається зловила першу сніжинку.
- І це щось паранормальне?- засміявся я.
- Ні це означає, що сезон дива офіційно відкрито!- мовила вона, урочисто піднявши уверх руки.
Ось тобі і особливе завершення дня.- подумав, я радіючи цій чарівній несподіванці.