18 Тінь минулого ( продовження)

Аврора

Після того вечора в ресторані, мені не йшов з голови Джаред з його колосальною харизмою.
Як сказала Лілі того вечора, коли я повернулась з побачення із зухвальцем: "Він подобається тобі!"
А я відмахнулась: 
- Це просто невеличкий концерт і розмови, багато багато розмов. Він діджей, мабуть забула тобі сказати.
- Так, так  "просто розмови", "просто концерт", "просто квіти" - занадто багато "просто" для одного речення. 
Лілі сіла поряд, взявши з морозилки мінералку. Задуха була неймовірна і навіть відкрите вікно не рятувало.
Я зняла туфельки і кинула їх поряд.
Лілі пильно подивилась на мене, а коли в неї такий погляд я знала, що зараз вона щось скаже:
- Чому ж тоді в тебе вираз обличчя як у кішки, яка наїлася сметани, - посміхнулась та.
- Нічого подібного, нормальний погляд! - я демонстративно дістала дзеркальце з шухляди, ніби перевіряла наявність кошачого погляду.
Та Лілі було не зупинити. Білява бестія, забравши в мене дзеркальце, промовила:
- Можу ж я порадіти за подругу? І хочу знати побачення в усіх непристойних подробицях, наприклад… - Лілі зробила паузу, зручно всівшись на ліжку. - Наприклад, як він цілується?
Лілі була в своєму репертуарі, а я зробила вигляд, що збираюсь запустити в неї подушку, на це подруга відповіла дзвінким сміхом. Веселу білявку таким важко було злякати.

Хоч я і запевняла Лілі, що нічого до Джареда не відчуваю, бо при першій зустрічі він мені здався надто легковажним і мені не хотілося здавати позиції після першого побачення. Та все ж з кожним днем хлопець переконував мене у протилежному: своєю увагою і милими записками, та ніжністю слів від яких моє серце проривало, заглушивши голос розуму. Коли я була поряд з Джаредом, то почувала себе особливою і бажаною, а все інше було не важливо.

Десять днів промайнули як один день
я слухала шум хвиль гнаних морем і милувалась блиском зірок. Так шкода було прощатися з цим місцем, прощатися з Джаредом. 
- Чому ти така сумна? 
Голос Джареда пролунав крізь відлуння думок. Я відчула доторк ніжних пальців до моєї руки.
- Ми сидимо на березі моря, п'ємо каву, а ти вже кілька хвилин витріщаєшя на хвилі. Що сталося, сонце?
Не знаю як, але Джаред завжди помічав зміни в моєму настрої.
- Пообіцяй, що ми будемо разом навіть після того, як роз'їдемось? - мовила я, потопаючи в його погляді.
- Звичайно, моя дорогоцінна, як же я буду без своєї зіроньки.
Джаред більше нічого не сказав, його губи закрили мої. Час ніби зупинився, розтанув у моменті, де були лише ми: я і мій коханий "казковий тюлень". Навіть море заспокоїлось, прислухавшись до нашого кохання.
Перевівши подих, я поглянула на хлопця в світлі місяця, що яскравою кулею гуляв поміж хмар.
- Я написала нову пісню, - промовила, облизавши губи.
- Справді, а про що вона? - спитав Джаред, всміхаючись.
- Пісня про двох людей, які знаходять один одного на омитому морем березі, і більше ніколи не розлучаються. - мовила я і, діставши телефон, прочитала слова пісні. 
- А хочеш, візьму цю пісню і покажу своєму знайомому продюсеру. Якщо все буде добре, то зможемо тобі рок-групу створити.
- Ти серйозно?
- А хіба я був колись не серйозним щодо тебе, Авроро?
Я нетямилась від щастя, Джаред хоче мені допомогти, що це як не любов. А потім обійняла його, прошепотівши "я тебе люблю", і море проковтнуло це зізнання.

*****
Додому я повернулась в піднятому настрої. 
Мій день починався з есемесок Джареда і закінчувався ними. 
В своїх мріях я уявляла собі наше з Джаредом майбутнє, в якому я наречена і йду під вінець в гарній весільній сукні.
Тільки чомусь, коли я питала про свою пісню він казав, що немає часу. "Трохи зайнятий. Кохаю тебе моя зіронько", - писав Джаред.
А в моєму серці розливалося приємне тепло. "Він кохає мене, а те, що немає часу, то не дивно - він діджей." - думала я.

Та як це часто буває, очі відкриваються несподівано, а рожеві окуляри лопаються скельцями усередину…
Того вечора я нарізала овочі на на салат, одним оком зиркаючи на телевізор, де був увімкнений музичний канал, пританцьовуючи під якусь попсову пісеньку.
А згодом почула знайомий голос і прилипла до екрану: Джаред сидів на білому дивані, розповідаючи щось ведучому в чудернацькому різнокольоровому костюмі. Як згодом виявилось про свій новий трек "Симфонія кохання".
Моє серце впало в п'яти.
Це ж моя пісня, мало не вигукнула я!  Який же Джаред милий - вирішив зробити мені сюрприз і презентувати мою пісню на великих екранах. Примостившись на дивані, я ввімкнула гучність:
- Цю пісню я присвячую своїй музі, яка мене надихає кожного дня своїм коханням, - продовжував Джаред.
- І хто ж ця Муза? - запитав ведучий.
Я мало не підскочила на дивані очікуючи, що Джаред промовить моє ім'я.
- Це Олівія Тейлор - мій продюсер, і вона зараз тут, - промовив він.
Далі я не слухала і не бачила нічого. "Це сон...просто сон!" - подумала я все ще вдивлячись на екран, де Джаред зізнавався у коханні якійсь ляльці з силіконовими губами. Він брав її долоню у свою і цілував на очах глядачів студії.
- Олівія - моя зіронька! - промовив Джаред, а на мої очі навернулися сльози.