Проти долі

Глава 11 "Погляд"

Поліна 

Повертаємось додому, коли надворі майже темно. Навіть не помітила, як швидко пролетів час за розмовами. Андрію хтось постійно телефонує, але він не відповідає. А після чергового дзвінка взагалі вимикає звуки. На душі давно забута ейфорія, наче сталось щось дуже хороше і хочеться кружляти від щастя. А ще у мене скоро день народження, але навіть цей факт мене так не тішить, як майбутній похід у кіно з Андрієм. Мені дуже приємно їхати з ним, спілкуватись, бути поряд…

— Крихітко, ти не задрімала, — повертає мене з роздумів його голос.

— Ні, — відповідаю розгублено, бо за своїми мріями навіть не помітила, що ми вже приїхали. — Просто задумалась.

— Цікаво, про що? — розвертається до мене й не зводить погляду.

— Нічого особливого, — усміхаюсь, бо зізнаватись у симпатії не готова.

— Ти дуже гарна, Полю, — простягає долоню й торкається моєї щоки. Від його ніжного дотику заплющую очі, насолоджуючись теплом його руки. — Буду чекати завтрашнього ранку, щоб знову тебе побачити.

— А в тебе завтра є пари? — трохи відхиляюсь і він забирає руку.

— Так, — говорить незадоволено, — цілих дві. Скоріше б закінчити це нікому непотрібне навчання.

— А п’ятий курс?

— О, ні. Я пас, вступлю на заочку, не маю наміру ще цілий рік сидіти за партою.

— А чим плануєш займатись?

— Не знаю, розв'язуватиму проблеми за їх надходженням, — невпевнено знизує плечима.

— Дякую за вечір, — знаю, що потрібно поспішити, бо скоро почне дзвонити мама. Сьогодні я затрималась ще більше ніж вчора.

— Я проведу, — виходить він з авто й встигає допомогти вийти мені. Бере за руку й заводить до арки. Мені приємна його увага й хвилювання, щоб я не йшла пізно сама. — До завтра красуне, — знову торкається моєї щоки й обіймає за талію.

Відчуваю велику симпатію до хлопця й легкий трепет всередині. А потім він нахиляється і я розумію, що зараз станеться мій перший дорослий поцілунок. Гублюсь, але дозволяю йому себе поцілувати. Його губи теплі й м’які, а сам поцілунок викликає збентеження й солодкий відгук в моєму серці. Відповідаю, але коли хлопець поглиблює поцілунок, знову гублюсь й перериваю його. Він пригортає мене до себе й обіймає за плечі. Вдихаю аромат його парфуму й заплющую очі. Мені добре поряд ним, на серці тепло та захват. Але наше усамітнення перериває дзвінок мого мобільного у сумці і я знаю, що це мама. Поспішно відсторонююсь від хлопця й відхиляю виклик.

— Вибач, маю бігти, — відчуваю себе трохи незручно після того, що сталось.

— Зустрінемось завтра, крихітко. Всю ніч буду думати про тебе, — швидко нахиляється й коротко цілує мене в губи. — Бувай, — розвертається і йде. Усміхаюсь сама до себе й поспішаю увійти до під’їзду. Підіймаюсь на свій поверх й заходжу до квартири.

— Поліно, ти чому так пізно? Я вже хвилюватись почала, — одразу чую голос мами.

— Була у бібліотеці, багато читати довелось, — навіть дивуюсь наскільки легко вдається збрехати.

— Чому додому не взяла? — з’являється на порозі кухні.

— Не хотіла тягнути отаку стопку, — показую руками уявну стопку книг й починаю роззуватись. Вішаю пальто на вішак й проходжу до своєї кімнати.

— Через десять хвилин вечеря буде готова, — чую голос мами й зачиняю за собою двері.

Падаю на ліжко й торкаюсь пальцями губ. Не можу стримати усмішку й обіймаю свою улюблену декоративну подушку. Тепер я розумію Іванку і її нетерпеливе очікування свого Михайла. Я тільки-но увійшла, а вже чекаю нової зустрічі з Андрієм. Цей хлопець займає надто багато моїх думок.

— Поліно, вечеря, — гукає мама.

Доводиться швидко переодягнутись й вийти. Їсти не хочеться, бо перебила голод солодким рулетом у кафе, але слухняно жую салат, щоб її не ображати й після вечері повертаюсь до кімнати. Приймаю душ, переодягаюсь у піжаму й сідаю за ненависні конспекти. Намагаюсь читати уважно, але думаю зовсім не про дисципліни. Перечитую ще раз і знову думками повертаюсь до Андрія і нашого поцілунку. У мене запізніла перша справжня симпатія, але однозначно подобається це відчуття. Я наче пташка, яку випустили на волю і вона дуже потроху починає розправляти крила. Вона мріє злетіти й мені дуже хотілося б, щоб так сталось. Засинаю пізно, бо все-таки перемагаю думки й налаштовуюсь на навчання.

Мені сниться якийсь безлад. Я кудись біжу, щось шукаю й гукаю якогось чужого чоловіка, який постійно йде від мене й не хоче обертатись. А потім я неначе опиняюсь в іншій реальності й дивлюсь на себе зі сторони. Я сиджу на підлозі, у пустій сірій квартирі, й плачу. Так гірко й голосно, як не плакала ніколи…

Прокидаюсь від своїх схлипів й довго не можу прийти до тями. Струшую з себе залишки тривожного сну й стаю на прохолодну підлогу. Взуваю капці й накидаю теплий халат, торкаюсь батареї, яка майже холодна. І це називається централізованим опаленням, у кімнаті страшенний холод. Тупцяю на кухню й вмикаю чайник. Мама ще спить, це мене сон розбудив раніше часу. Засипаю чай в чашки, додаю цукор й дістаю сир на бутерброди. Вівсянка мені вже набридла, тому роблю порцію тільки для мами. Коли вона заходить на кухню, я вже сиджу за столом й снідаю. Дивується, коли бачить сніданок, але дякує й сідає навпроти.

— Які плани на вихідні? Я хотіла пробігтись по магазинах.

— Зранку?

— А ти щось запланувала? — питає зацікавлено.

— Ну… Мені займатись потрібно, і домовились з Іванкою сходити в кіно, — одразу знаходжу, що сказати, бо про Андрія точно не розповідатиму. Не вистачало ще й зранку чути про те, які чоловіки поганці.

— Тоді сходжу з тіткою Катею. У неї вихідний повинен бути. Є ідеї стосовно дня народження?

— Навіть не думала. Може, посидимо вдома, як завжди?

— Іванну запросиш?

— Я хотіла з нею сходити в кафе й прогулятись.

— Тоді готуємо тільки на своїх. А подарунок вже обрала?

— Ні, але дуже хотіла б поїхати на канікулах в гості до Даші. Вона давно мене запрошувала, — озвучую те, про що давно думаю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше