4 Глава Січень 2009

Артур вийшов на перон і ще здалеку помітив Анну - її руде волосся розметалося по плечах й припорошилося снігом. Хлопець швидко наблизився до дівчини.

 - Привіт!  Він ніжно поцілував її. – З Новим роком!

 - І я тебе вітаю, - посміхнулась Аня. – Може зайдемо кудись й поп’ємо чогось теплого, а потім підемо гуляти?

 - Чудова ідея.

     Вони сиділи в затишному кафе й пили каву. Артур витягнув з кишені коробочку й вручив Анні.

 - Це тобі. Ще раз вітаю з Новим роком.

Аня відкрила кришечку коробки й дістала звідти срібний браслет, прикрашений дрібними камінчиками-зірочками.

 - Яка краса, дякую, –  захоплено промовила вона. – Допоможеш одягти?

 - Звичайно.  Хлопець застібув браслет на її зап’ясті й поцілував ніжні пальчики. Приємне тепло розлилося по її тілу, а щічки вкрилися багрянцем.

 - А в мене для тебе є також подарунок. Вона вийняла з сумки невеличкий пакунок. – Ось тримай. Щоб тобі завжди було тепло.

 - О! Клас!  Артур знайшов у пакунку м’який темно сірий в’язаний шарф та чорні шкіряні рукавиці.

     Вийшовши з кафе,  Артур відразу ж одягнув свої подарунки, взяв Аню за руку й вони попрямували до головної ялинки міста. Потім пішли на Різдв’яний ярмарок, що розкинувся в парку перед оперним театром. Ласували пампушками з маком та вишнями, яблуками в карамелі, пили запашний глінтвейн. На вернісажі розглядали картини та сувеніри. Під час прогулянки Артур розповідав Ані про своє дитинство та рідних. Виявилося, що в нього є ще молодший брат, який навчається в сьомому класі. Батьки Артура займаються приватним бізнесом і мають свої магазини одягу. Анна також розповіла про себе та своїх рідних.

 - До речі, - хвилюючись сказала Аня, - мій брат хоче з тобою познайомитися…

 - Без проблем, – усміхнувся Артур. – Коли?

 - Та він потім підійде до нас з своєю сім’єю.

     Через годину Аня з Артуром в піцерії зустрілися з Ростиком, Лідою та Зорянкою. За трапезою розпочалася невимушена розмова на загальні теми. Цього Ростиславу вистарчило для того, щоб в нього склалося позитивне враження про Артура.Час промайнув швидко, тому розпрощавшись з рідними, Аня пішла проваджати хлопця. Вони домовились, що брат потім забере її з вокзалу.

 - Ну, як тобі мій брат? – запитала вона.

 - Цікавий та розумний. Й помітно, що дуже любить тебе та свою сім’ю.

 - Так, – посміхнулась Аня. – Він такий.

Вони стояли на пероні, до від’їзду електрички залишалось двадцять хвилин. Артур міцно обійняв Аню й промовив. – Дякую тобі за чудовий день.  Він торкнувся поцілунком її губ й прошепотів: – Так не хочеться їхати від тебе…

Аня поклала руки на його груди.

 - Я також сумуватиму. Може приїдеш на Різдво?

 - Я б з радістю, але ми на Різдво завжди їздимо до бабусі з дідусем в Харків… - засмучено промовив він.

 - Нічого, час швидко промине.

 - Так. Я тобі буду дзвонити й писати кожен день.

 - І я теж, – усміхнулась вона.

     Коли електричка поїхала, на виході з вокзалу на Аню вже чекав Ростик.

 - Що, вже поїхав твій Ромео? – посміхнувся.

 - Так. Що скажеш?  Ані було дуже цікаво яке враження справив на нього Артур.

 - Одобрюю твій вибір. Серйозний, розумний та й ти йому подобаєшся.

 - О! То ти все це зрозумів після короткої зустрічі?

 - Авжеш! Не забувай, по-перше, я на десять років старший, а, отже, більше знаю, по-друге, я добре розбираюся в людях, – Ростик клацнув її по носі. – Так, що хлопець нормальний, я за тебе спокійний.

 - Добре, я рада…

     Пізно ввечері Артур написав Ані повідомлення, що доїхав добре й запропонував їй зустріти з ним Старий Новий рік в Тернополі. Дівчина заснула з щасливою посмішкою на вустах.