Протилежності

5 Глава Жовтень 2014

   Осінній Львів захоплював дивовижною палітрою кольорів в поєднанні з старовинною архітектурою, вузькими вуличками, викладеними бруківкою  й невід’ємним ароматом кави та дощу.

   Аня прочинила вікно у вітальні й вдихнула свіже осіннє повітря. У неї сьогодні День народження. Проминув ще один рік її життя. Все в неї добре і в сім’ї, і на роботі, але гіркий присмак війни все одно не дає насолодитися простим жіночим щастям…

    За великим столом зібралися самі рідні й близькі. Усі ведуть цікаві розмови, згадують приємні моменти, надіються на краще… Все ніби так само, але водночас зовсім по іншому. Все змінюється, прогресує…

   Ліда, завдяки підтримці чоловіка, відкрила приватний стоматкабінет. Вона добрий спеціаліст, тому має постійних клієнтів. Зорянка вже стала дорослою та самостійною дівчинкою. Велику роль в її дорослішані відіграло те, що вона старша сестра, а тому повинна бути відповідальною та допомагати у всьому батькам, адже пустотливий Андрійко постійно всім дає жару.

  Ростислав разом з Владом так і залишились нерозлийвода, справжні друзі вдома та партнери на роботі. Усі робочі справи вирішують разом без спорів та конфліктів.

    Надія й далі вчителює і займає посаду завуча школи. Школа – це її друга сім’я, там усе рідне й близьке. Чудовий колектив, прекрасні учні та ще й дочка також долучилася до їхньої шкільної родини й усі хвалять її за професіоналізм.

    Юра зараз керуючий банку. У Львові відкрився новий банк, от йому й запропонували очолити його. Це дуже відповідальна посада та йому не звикати, адже скрупульозність та точність у нього в крові.

     Олена та Роман переїхали в Золочів, до батьків. Після усієї бюрократично-паперової тяганини вони тепер працюють в районній лікарні. Роману навіть пропонували посаду головного лікаря, але він відмовився, оскільки волів рятувати життя, а не займатися паперами. Кульчицькі старші майже щотижня навідуються у Золочів, адже після стількох років розлуки не хочуть втрачати можливості спілкуватися. Вони більше ніж друзі, вони одна велика сім’я. Часом з ними їдуть і Марчаки, адже також стали близькими для Артимовських. 

    За вікном потемніло, рідня помалу почала збиратися додому. Першими поїхали Артимовські старші, адже їхали до Золочева. Марчаки та Кульчицькі старші також розпрощалися з дітьми.

 - Дякую, за те, що пийшли, – промовила Аня, обнімаючи брата і цілуючи дітей та Ліду.

 - І тобі, сестричко, – поцілувв її у чоло Ростик. Влад на прощання подав руку другу й зачинив двері.

     Після того, як всі пішли, Аня помила посуд, а Влад порозкладав усе на свої місця.

 - Втомилася? – пригортаючи дружину, запитав Влад.

 - Ні, не дуже, – усміхнулась вона. Аня дуже любила такі моменти, коли нікуди не потрібно поспішати і обійнявшись, можна полежати на дивані, поговорити або просто помовчати. Побути ось так разом, ні про що не думати, а просто танути, ніжитися, відчувати…

    Вона глянула на свій перстень, подарунок Влада. Він завжди дарував їй щось цікаве та оригінальне. Перстень був у вигляді знаку безкінечності, поєднання жовтого та білого золота. «Це, як моє кохання до тебе, воно безкінечне…», - пригадала вона його вранішні слова.

     Влад переплів їхні пальці й поцілував її у скроню. Йому так добре й затишно, він завжди знає, що вдома на нього чекає  вона. Анна його кохання, мрія, цілий всесвіт…

 - Знаєш… - стиха промовила вона, – я, напевно вагітна… Влад ошелешено глянув на Аню:

 - Ти – вагітна!   Він був дуже здивований, адже вони застерігалися, бо Аня не хотіла поки що дітей. – Але, як так сталося?

 - Не знаю… Ти не радий? – схвильовано промовила вона.

 - Звичайно радий, дуже радий! Та я на сьомому небі від щастя!  Він міцно обійняв її. – Просто… Ти ж поки, що не хотіла…

 - Тепер це не має жодного значення, – усміхнулась вона. – І знаєш, коли я дізналася про вагітність, то зрозуміла, що дуже хочу цієї дитини, адже тепер в мені росте нове життя, плід нашого кохання. Наше маленьке щастя...

 - Так, наше дитятко, – ніжно промовив Влад. – Мені ще не віриться… А коли ти дізналася?

 - Три дні тому. Ти ж знаєш, що в мене місячні регулярні. Після тижня затримки я все зрозуміла, а тоді зробила тест і мої підозри підтвердились.

     Усмішка не сходила з їхніх вуст, вони й далі просто сиділи на дивані в обіймах одне одного й мріяли про своє майбутнє…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше