Розділ 8

Ненсі

Зробила вечірній макіяж й пораділа тому, що хоча б косметичні засоби встигла закинути у сумку.

Спочатку підняла високо хвіст. Ні, не сподобалося. Розпустила волосся та зробила гульку, знову не приглянулося! Кинула гребінець й подумала, для кого взагалі наводжу красу? Повернулась, знову почавши ритися у сумці й, о диво, навіть у такому шокованому та пригніченому стані, коли Раян повідомив, що ми відлітаємо у місто янголів, я ще додумалася закинути плойку!

Поглянувши на чорні босоніжки на тонких високих підборах, пригадала, що їх точно не клала у валізу.

Він продумав все заздалегідь! Від цієї думки ще гірше стало!

Не поспішаючи, зробила об’ємні локони, які візуально зробили мою шевелюру густішою та пишнішою.

У кімнату без стуку зайшов Раян. Хотіла накричати на нього, але вчасно втримала язик за зубами.

— Через тридцять хвилин виїжджаємо! — оглянувши мене, з усмішкою сказав. — Будь готовою.

— Буду! — сухо відповіла.

Одягнула чорну атласну сукню з широкою бретелькою на одне плече та вирізом до коліна спереду. Взула босоніжки й, повернувшись до дзеркала, кілька хвилин не могла застібнути бічну застіжку.

— Дідько! — голосно почала лаятися.

— Що знову в тебе трапилось?

Повернулася, ледве не зомлівши від його вигляду: гарно вкладене темне волосся, чорний діловий костюм, біла сорочка й... неймовірно, метелик!

Глитнула та не відводячи від нього погляду, спостерігала, як він повільно наближався.

— Я не можу застібнути сукню, — тихо відповіла.

Він взяв мене за руку та повернув боком. Від його легкого дотику, якогось біса тіло покрилося сиротами.

— Можливо, заспокоїшся?

— Якщо тобі щось не подобається, можеш відпустити мене та знайти собі іншу!

— Обов’язково знайду, але зараз мені потрібна ти!

— Твої слова не заспокоюють, а ще більше нервують! — озирнулася.

Його обличчя було занадто близько. Дотики були теплими та легкими. Аромат вабив та збивав із толку.

О, Боже, Ненсі! Забудь! Забудь!

Відійшла від нього й пролепотіла:

— Як бачиш, я готова!

— Бачу! Маєш вигляд… шикарний! — всміхнувся.

— Знову знущаєшся? – нахмурилася, закотивши очі.

— Ні, навіть і не думав! — спокійно та лагідно сказав. — Ходімо.

Ми вийшли. Біля будинку стояла чорна машина марки «Форд Мерк'юрі».

— Звідки машина?

Він підняв брови та відкривши двері, відповів:

— Якщо ти не помітила, біля будинку гараж. Це машина молодшої сестри. Після мого ув’язнення вона часто приїздила у батьківській дім.

Я мовчки сіла на пасажирське місце. Тут більше нічого додати...

Варто було нам зайти у приміщення, як всі скоса почали нас розглядати. Раян, як хазяїн, поклав руку мені на талію. Стиснула вуста й, коли підійшов офіціант із шампанським, взяла бокал та одним махом випила.

— Ненсі...

— Не починай, — перебила. — Я і так вся на нервах, не лише через незаплановану зустріч із батьком, але й через тебе також!

Коли пролунала спокійна мелодійна музика, Раян взяв мене за руку та повівши у центр залу, закружляв у танці! Наші пальці були схрещені, але на диво, дискомфорту я не відчувала. Коли його рука знову лягла мені на талію, а потім нахабно спустилася до... сідниць й через мить знову опинилася на талії, то саме від таких маніпуляцій я ще більше напружилася. Між нами вже була мінімальна відстань, але він навіть і її скоротив. Притиснув до себе, мені довелося зміститися праворуч, щоб під час танцю зробити крок.

Наші рухи були м'якими, легкими та чуттєвими. Я не очікувала, що з Раяном буде так легко й приємно. Принаймні танцювати. Зрештою, змогла трішки розслабитися.

Коли підняла голову, він опустив свою. Наші губи були настільки близько, що я відчула його подих та легкий дотик до вуст. На секунду заплющила очі. Глибокий вдих та відкривши повіки, зробила легкий, помірний поворот. Помітивши батька з Аннабель, мимоволі здригнулася. По тілу пройшлася неприємна вібрація. Раян нахилив мене й, повільно піднявши за спину, поцілував у шию. Я розуміла, що це все була гра... але все одно була здивована такими діями.

Серце гупало. Дихання збивалось. У горлі пересохло.

Виникло бажання втекти звідси, але було вже пізно.

— Твій татусь помітив нас, — шепнув на вухо.

З-за плеча Раяна побачила, як батько наближався з гнівним виразом обличчя.

Раз... два... три!

— Ненсі! — гаркнув батько.

— І тобі привіт, татусю! — відповіла, дивлячись прямо йому у вічі.

Він перевів погляд на Раяна й помітно зблід.