Глава 3

Ех, не треба було вчора пити, адже прокинулася я з жахливими головним болем. Таке відчуття ніби в голові поселилося сотня маленьких гномиків, які стукали по моєму мозку. Ще й дико хотілося пити, а навіть найменше світло чи звук неабияк мене дратували. Але ж ні, мені захотілося відпочити та викинути з голови усі думки. Це було мені зараз неабияк потрібно. Спочатку я вирішила стійко триматися і бути тверезою. Проте потім мене настільки дістали всі ці спогади, що я просто вирішила випити коктейль. Просто "Маргарита", хіба від неї буде погано? Звичайно, ним все не завершилося. Я навіть не пам'ятаю як добралася додому. Я навіть не знаю, коли ми вирішили вже поїхати з клубу. Напевно, це зробила Аня, адже вона єдина майже не пила. От заздрю я її витримці, я б так точно не змогла. В мене моєї сили волі вистачає до першого напою. О п'ятій ранку я вже почувала себе трохи краще. І це при тому, що повернулася десь у другій, і проспала три години. Та в мене завжди так. Я п'ю досить рідко, проте так, аби потім справді майже нічого не пам'ятаю. Але ще великий плюс мого організму, що я майже не маю похмілля. Достатньо випити лише таблеточку, і я буду як огірок. Тому, прийнявши душ, та випивши яблучний сік, який нейтралізує дію токсинів та тонізує мій організм, я вже була бодрячком. Але ж нині субота. І що то я маю роботи? Зазвичай у свої вихідні я все одно працювала, або кудись вибиралася з друзями. Та після вчорашнього сумніваюся, що дівчата захочуть кудись йти, хлопцям же зовсім не хотілося телефонувати, адже мене тоді чекатиме повторення. А от працювати...                                                                                                                                            

Рішення прийшло досить швидко, потрібно їхати на роботу. Саме там я зможу відволіктися від всіляких думок. До того ж там стільки проблем, що якщо я хочу швиденько з усім розібратися, то маю їхати. Швидше почну, швидше закінчу. Хоч голова і була квадратна, та я швиденько зібралася та попрямувала на роботу. Вирішивши не ризикувати, я викликала таксі, адже хто знає як я себе почуватиму за кермом. Я знала, що нічого поганого б не сталося, але все ж... По дорозі я отримала кілька повідомлень від Ані, адже вона вчора була єдиною адекватною з нас. Коротко дізнавшись про минулі події, я видихнула. Значить вчора було все добре, і я нічого не вчудила. Ми просто випили, танцювали, а коли дівчина побачила, що ми з Ірою вже не в адекваті, Аня просто забрала нас та відправила по домах. Хоча, знаючи мене, я могла б щось начудити. Іра ще ж точно спала, як і завжди після веселенької ночі. Вона в нас могла проспати й цілий день, якби не треба було б нікуди йти. Але я не любила відпочивати. Коли я залишалася сама у квартирі, сотні думок атакували мене. Наприклад про те, що мене так ніхто і не покохає. Напевно, я просто не створена для справжніх почуттів. Принаймні так я собі думала.                                                                                                                         

Звичайно ж офіс був закритий. І це не дивно, адже сьогодні вихідний. Поки що ми не маємо якогось великого проекту, аби виходити в суботу. Та на щастя я маю ключі. Як зручно. Зачинивши за собою двері, я вдихнула цей аромат жасмину, який був в невеличких саше по всім приміщенням. Раніше я не дуже його любила, та зараз мені подобалося. Чомусь я відчула якийсь неабиякий спокій. Тут так тихо та добре зараз, адже людей немає. Я зможу в тиші та спокої працювати. Все-таки, я обожнюю самотність, хоча здається зовсім інше. Просто наодинці із собою мені не треба вдавати іншу людину. Не треба бути сильною, і такі моменти я любила найбільше. Тому, знайшовши потрібні папери, я поринула у роботу. Мені здається, що навіть якби сюди увірвався грабіжник, я навряд чи б відволіклася. Потрібно витягнути фірму з фінансової ями, і зробити це як можна швидше. Тоді я зможу знайти якусь іншу роботу. Або навіть тимчасово відпочиватиму. Проте я не впевнена, що зможу сидіти вдома довше двох днів. Самотність можна заглушити лише якоюсь роботою. Що я і зробила. Однак хвилин за двадцять зрозуміла, що дуже хочу кави. І якщо зараз же її не вип'ю, то буду неабияк роздратована. Виходячи зі свого кабінету, я мало не скрикнула від здивування. Тут стояв Денис, не розуміюче дивлячись на мене. Сьогодні він був вдягнений у прості джинси, футболку та кеди. А от в руках тримав шкіряну куртку. Так просто, але йому дуже пасували. Виявляється в нього досить спортивне тіло. А я ж цього навіть не помічала...                                                                                      

- Цікаво, і що ж ви тут робите в суботу, Вероніко Сергіївно? - посміхнувся він. - Невже вирішили подивитися на офіс, коли тут нікого немає?                                                                                           

- Працюю. Уявляєш собі, офіс для того і створений. - швидко відповіла я, прямуючи до кавового апарату. - Хочу швидше з усім розібратися, аби вам знайшли іншого директора. А може навіть тебе взяли. Ти ж цього явно хочеш більше за мене.                                                                                    

Я сподівалася, що йому буде досить цих пояснень, і він просто піде. Мені не хотілося розповідати йому чому я хочу так швидко піти звідси. Моє життя його взагалі не стосується. Взагалі, навіщо Денис приїхав сюди у свій вихідний? Такий трудоголік чи як? Може він вирішив якусь капость мені зробити? Але я дуже сподіваюся, що він просто вирішив щось забрати, і зараз поїде геть. Я дуже сильно на це сподівалася. Саме ці думки й підіймали мені настрій, поки я робила каву. Можна було б проявити хороші манери, і запропонувати йому. Та це остання людина, з якою хочеться бути ввічливою. Ну добре, остання людина в цій компанії. Якщо він хоче кави, то цілком може впоратися самостійно. Коли ж я повернулася, він був все ще тут. А я мало не застогнала в голос від цього факту. Чому все має бути не так, як того хочу я? Хоча б тут можна було зробити по-моєму. Ні, Денис нікуди не зникав. Напевно, вирішив попрацювати трохи. Але нічого, я не буду звертати на нього уваги. Звичайно, першою думкою було те, аби забрати документи та розбиратися з ними вдома. Але я не збиралася тікати. Він не вийде переможцем в цьому двобої.