Глава 7

На ранок я прокинулася в обіймах Дениса. Я навіть не пам'ятаю, як вночі заснула. Справді було дуже тепло, адже мене зігрівав хлопець. І маю зізнатися, що це було неймовірно приємно. Судячи з того, що зараз лише світанок, то була десь четверта година ранку. Не люблю прокидатися так рано. А за вікном все ще був жахливий дощ. Прекрасно просто. Значить, ми виберемося звідси не скоро. Є лише надія на те, що замовник вигадає щось, аби ми не провели тут ще одну ніч. Але ми самі винні, що застрягнули тут. Хоча, не скажу, що я проти. Вже давно мені не було настільки комфортно з іншою людиною. Напевно останній раз щось схоже було лише в інтернаті. Коли я тільки прийшла туди, в мене була подруга. Ми з Віталіною досить швидко подружилися, але так само це і закінчилося. Вона собі знайшла іншу подругу, що її більше цікавила, а мене ж називали занадто малою для них. Це потім вже в моєму житті з'явилися хороші друзі. Точніше, вони були з самого початку були, просто я цього не зрозуміла. Невже троє хлопців можуть стати важливою частиною мого життя.                                    

І поки Денис відпочивав, я могла ближче його роздивитися. Він такий гарний, коли спав, адже зараз не було цих його насмішок чи незрозумілих фраз. Такий спокійний та милий. В такого хлопця легко закохатися. Можливо, якби ми зустрілися при інших обставинах, він би міг мені навіть сподобатися, хоча і зовсім не мій типаж. Але цей погляд, що пронизував до самої душі. Я завжди думала, що мені подобаються більш спокійні хлопці, що мають хороше почуття гумору та чітку позицію в житті. Такі хлопці символізували надійність та впевненість у завтрашньому дні. І саме це мені було потрібно. Однак Денис змінив все моє уявлення. Цей хлопець просто пливе за течією, не турбуючись про якісь дрібниці. Він не думає про своє майбутнє, насолоджуючись тим, що має. Але, мені здається, що з дівчиною він був би дуже турботливим, буквально носив би її на руках. Саме про такого хлопця і мріють більшість дівчат. Та мені цього не дізнатися, адже як тільки я витягну компанію з фінансової ями, то назавжди зникну з його життя. Поки ж можна насолодитися цими рідкими моментами. І як шкода, що вони скоро закінчаться. Так, стоп, невже я справді подумала про це?                                    

Я ж згадала, як вперше мені сподобався хлопчик. Такий милий та романтичний спогад. Це було, здається, у восьмому класі. Через те, що я перескочила два класи, мене не сприймали серйозно мої однокласники, адже я була наймолодша. Це завжди досить сильно мені заважало, адже часто це не приносило мені нічого хорошого. У фільмах часто буває, що дівчатка закохуються в найпопулярніших хлопців. Але в моєму випадку було інакше. Він тільки прийшов вчитися в наш інтернат. Завжди був тихим, майже ні з ким не спілкувався. Тільки ввічливо посміхався. І саме це мене притягнуло. Такий хлопець міг стати досить надійним, і в майбутньому просто чудовим хлопцем. Я була дитиною, але тоді все здавалося серйозним. І коли я тільки наважилася йому сказати про це, його батьки забрали. Він провчився в нас лише пів року, та я тоді себе так погано почувала. Це моє перше кохання, і я важко переживала його від'їзд. Я так і не наважилася зізнатися, і не знала про те, чи було щось в нього.         

Взагалі всі хлопці, що мені подобалися, не схожі одне на одного. Вони мають різні типажі та характери, але мають спільну рису - надійність. Але ж Денис мені не подобається, він просто загадка, яку я не можу розгадати. І це завжди приваблює кожну дівчину. Скажімо так, кожна з нас мріє приручити поганого хлопчика. Це такий собі природний потяг. Та зараз, вперше за довгий час, мені було так спокійно, що я хотіла б просто зупинити час. Весь мій світ звузився до цього невеликого острову, змусивши забути про інше. Але хлопець почав прокидатися, тому я і зробила вигляд, що сплю. Ще мені не вистачало, аби він дізнався, що я витріщалася на нього. Через маленьку жіночу хитрість виявилося, що ми прокинулися майже одночасно. Але я то знала правду. Яке ж щастя, що я майже не нанесла макіяжу вчора, тому мій вигляд не злякає Дениса. Принаймні, я сподівалася, що виглядаю не так вже й погано після сну.                                                                                                                                            

- Доброго ранку. Буря здається вже вщухає. - сказала я. - Котра зараз година?                                        

- Вже сьома ранку. Так, на вулиці лише дощ, ніби. Хоча ми ж не знаємо, чи це сприятлива погода для плавання. - глянув хлопець на свій годинник. - Зараз наберу замовника, чи зможуть вони нас забрати.   

Він встав, аби знайти свій телефон, а я ж лише кивнула. Це добре, адже скоро ми зможемо вибратися звідси. Я уявляю, скільки пропущених дзвінків на моєму телефоні. Чомусь без нього стало так незручно на цьому дивані. Це через те, що я цілу ніч проспала так близько до нього, а тепер він різко зник. Ще й прохолодно. Я відчайдушно намагалася завернутися в ковдру, але це не дуже й допомагало. Чому тут так холодно? Зовсім скоро я почала тремтіти. Ні, ну я точно підхоплю якесь запалення. І буду хворіти. Згодом повернувся Денис, і вигляд в нього був не дуже задоволений.                                                      

- Що таке? - простукала зубами я. - Нас не зможуть забрати?                                                                    

- Буря припинилася, проте дощ не вщухає, тому буде доволі проблематично забрати нас. Однак, згідно з прогнозами, він до обіду припиниться. І по нас одразу ж припливуть. Доведеться ще трохи тобі потерпіти мене. Але ніби тут не так вже й погано. Все краще ніж на вулиці - посміхнувся він, аж тут дещо помітив. - Ти що, змерзла?                                                                                                         

- Ні. - але голос, що тремтів, видав мене. - Просто трошки прохолодно.                                               

Денис одразу ж прийнявся розпалювати вогонь, аби я зігрілася. Це було так мило, адже ще ніколи хлопець не турбувався так про мене. Поступово будиночок почав наповнюватися теплом. Але це ще було недостатньо. Взагалі з самого дитинства я вчилася бути самостійною, адже в цьому світі можна розраховувати лише на себе. І це не один раз рятувало мені життя. Я вже звикла так. А тут навіть такий простий жест здатний мене розчулити. Та треба взяти себе в руки, адже я маю пам'ятати про відстань, що є між нами. Він мені не подобається, а Денис мене взагалі ненавидить. До того ж я обіцяла собі більше не прив'язуватися до хлопців. Нехай кохають мене, ніж я. Взагалі мені треба якось абстрагуватися від цього.