Глава 15

Квиток на літак вже куплений, речі зібрані. Я вже повністю готова до того, аби полетіти в Англію. Принаймні зовнішньо так точно, адже своє серце я залишаю тут, у Києві. І лишилася тільки дрібниця — зробити крок у невідомість. Ні, я знала, що це лише на пару місяців, та все ж я не знала, чи зможу впоратися з усім, розібратися зі своїми почуттями. В мене є можливість не думати ні про що, а повністю поринути у роботу. Це саме те, що мені зараз потрібно. І чи достатньо часу для цього? Аби забути — точно ні. Для цього і всього життя може бути недостатньо. Денис ніяк не йде з моєї голови. А особливо ті його слова про те, що йому байдуже на мене. Скільки раз я таке чула, та зараз якось особливо боляче. В один момент просто зруйнувалося те, що я стільки намагалася побудувати. І от я знову тікаю, як і раніше. От тільки цього разу все інакше. Я не бачила в цьому сенсу. Я не розуміла для кого потрібна ця перерва. Десь в глибині душі я сподівалася, що за цей час Денис зрозуміє, що він втратив. Але я вже буду гордою, тому більше не дозволю так з собою вчиняти.                                    

Дивно, але я могла навіть посміхатися. Це було не зовсім природньо, але все ж я це робила скоріше на автоматі. І навіть не всі помічали наскільки фальшиво це виглядало. Вважатиму це особистою перемогою. Якщо я ще здатна робити щось таке просте, то не все втрачено. Батьки ж лише швидко попрощалися зі мною, пообіцявши часто дзвонити. І я обов'язково буду робити це, адже в нас нарешті налагодилися стосунки. Звичайно вони не знають справжньої причини мого від'їзду, проте мені здається, що мама точно здогадується. Шкода, що Іри зараз тут немає, але вона там, де зможе впоратися зі своєю втратою. Одного разу вона повернеться тією дівчиною, якою ми її пам'ятаємо. Та смуток назавжди оселився в її очах. А я обов'язково навчуся жити без Дениса, адже якщо він не кохає, то значить, що це не моя людина. Все обов'язково буде добре, просто варто трохи потерпіти. Саме цими словами я і заспокою себе кожного разу.                                                                                   

Я вже збиралася викликати таксі, як у двері постукали. Хто ж це може бути, враховуючи те, що всі знають про мій від'їзд. І яке ж було моє здивування, коли я побачила там Артема. Останнім часом ми з ним взагалі не були близькими, адже мені було навіть трохи не комфортно в його компанії. Хлопець взагалі був не схожим на жодного в нашій компанії. Хоча з ним було найважче знайти спільну мову, адже він мав досить складний характер.                                                                                               

- Я приїхав провести тебе. Аби ти не їхала зараз в таксі та й не була сама. - посміхнувся він, але я знала, що тут приховується дещо більше. - Добре, мене попросила це зробити Аня, адже вона помітила твій стан. До того ж в нас останнім часом не найкращі стосунки. І ми вирішили, так би мовити, вбити двох зайців одним пострілом.                                                                                                    

- А Льошу вона відпустити побоялася? - звичайно я знала, що це не так, адже хлопець до нестями закоханий у свою дівчину. - Хоча не відповідай. Я і так знаю, що ти скажеш. Але це дуже мило з твого боку.                                                                                                                                             

- Це твоя валіза? - він мені мило посміхнувся. - Тоді я чекатиму на тебе в машині. Тільки давай швидше, бо можуть бути затори і ти запізнишся на літак.                                                                  

Що ж, час робити крок в нікуди. І це було неймовірно страшно, адже я не знала, що на мене очікує далі. Нехай далі буде важко, та я впораюся з цим. Переживу всі проблеми й ще покажу Денису, що він втратив. От тільки не думаю, що колись зможу пробачити його. Сьогодні їде звідси зломлена дівчина, що пізнала проблеми справжнього кохання. Однак за кілька місяців повернеться справжню Вероніку Олександрову. І тоді ми побачимо, хто переможе...