Глава 4

Я не пам'ятаю в якому стані дісталася додому. Я досі перебувала в якомусь своєму дивному світі, де намагалася зрозуміти логіку хлопця. Весь час я думала про те, що Денис мало не поцілував мене. І все лише через те, що він хотів перевірити чи в мене все ще лишилися почуття. Якось дуже дивно, як на мене. Можна було б просто спитати. Але я би не відповіла правду. Ну, це було досить егоїстично, тому я навіть не хотіла з ним розмовляти. Та я кохала Дениса, і не уявляла свого життя без нього. Він був потрібен мені. А я ж думала, що зможу навчитися жити без нього. Хоча це неможливо. Доведеться просто змиритися з усім, і почати заводити собі котів. Існує ж традиція, що самотня жінка має завести собі до п'ятидеся років десь тридцять котів. Ну варто почати хоча б з першого, адже я не маю зовсім ніяких тваринок. Хоча мені дуже хотілося, адже у Матвія був песик. І коли ми приїжджали до них, то гралися з Булкою. Досить швидко я лягла спати, адже в мене неймовірно боліла голова. Однак не довго мені дали відпочити, адже я прокинулася від дзвінка мого телефону. Глянувши на годинник, я помітила, що вже друга година ночі. І хто ж це може бути? Хотілося знову лягти спати, але ж раптом щось серйозне. Коли я побачила номер Дениса, в мені з'явилося величезне бажання скинути дзвінок, проте він би не телефонував просто так посеред ночі. А це значить, що з ним могло щось статися. Сотні думок пронеслися в моїй голові, поки я натискала кнопку "Прийняти виклик". Аби тільки все було добре. Хоча якщо ми з ним щось було, то він би телефонував Ані, а не мені.                                    

- Ало. - сказала я.                                                                                                                                             

- Вероніко, - ледве вимовив він. Невже хлопець п'яний? - Я хочу поговорити з тобою. Зараз, поки я наважився.                                                                                                                                             

- Здається, ми вже все вияснили. Раз і назавжди, тому я і не хочу з тобою говорити зараз. Тим паче в якому ти стані. - буркнула я. - Тим паче ти бачив яка година? Я хочу спати, давай завтра вже про все поговоримо.                                                                                                                                            

- Будь ласка, я хочу тобі все пояснити. Ти можеш приїхати? Завтра я більше не наважуся. І знову буду це довго тримати в собі. - я чула, що десь поряд їздять машини. - Бажано б зараз, адже здається я більше не зможу говорити.                                                                                                                                

Я б мала відмовитися, однак я ж не знаю де він знаходиться. А раптом з ним щось станеться? Я ж тоді собі ніколи цього не пробачу. Мені доведеться послухати його та поїхати. Тим паче в мені прокинулась цікавість, і я вже хотіла дізнатися, що ж він мені такого розповість. Тому вибір був очевидний, адже я і так тепер не засну. Доведеться їхати. До того ж сон вже трохи відступив, а це значить, що я могла би поїхати.                                                                                                                                                         

- Скинь мені геолокацію, я скоро приїду. - сказала я.                                                                       

Коли я вже майже одягнулася, мені прийшло смс від нього. Судячи з усього він був на якомусь пагорбі правого берега Києва. Пам'ятаю, як Аня казала, що то їх улюблене місце. Вони завжди приїжджають туди аби поговорити. Але чому він цього разу подзвонив саме мені? І було вже досить тепло, тому в мене не було навіть приводу відмовитися. Та й Денис там один, невідомо в якому стані. Сівши у свою машину, я поїхала по навігатору. І за двадцять хвилин була на місці. Прекрасно просто, я їду посеред ночі кудись, аби поговорити. От тільки хлопця не було ніде видно. Я ж почала його набирати, коли помітила самотню постать, що сиділа трохи знизу. Тому я обережно підійшла до нього та присіла поруч. Денис же навіть не звернув на мене уваги. Навіщо тоді я взагалі приїжджала? Який сенс? Просто посидіти в тиші?                                                                                                                            

- Про що ти хотів поговорити зі мною? - сказала я.                                                                                  

- Я радий, що ти прийшла. Якщо чесно, до останнього сумнівався. - видихнув він. - Для мене це справді дуже важливо. Я хочу тобі дещо розповісти.                                                                           

Виявилося, що хлопець не п'яний, а просто дуже втомлений. Ну так, тут трохи помилилася. Наскільки я знаю, Денис не п'є взагалі. Його ще ніколи ніхто з наших спільних знайомих не бачив в неадекватному стані. Хоча Аня казала, що все ж хлопець може собі дозволити келих вина чи шампанського. І на тому все. Ну що ж, це корисна особливість. Принаймні він ніколи не буде в неадекваті. Пощастило його майбутній дружині.                                                                                                                                      

- Вероніко, я не можу пояснити тобі своїх почуттів, адже довгий час і сам їх не розумів. Я тікав від будь-яких проявів кохання, адже занадто добре знав, що воно може зробити з людьми. Це сталося на моїй очей, а тому я впевнений, що це почуття може лише отруювати. - я відчувала, що він хоче зараз щось розповісти, тому і продовжувала мовчати. - Моя мати мала певні психічні проблеми, і це інколи було дуже сильно помітно. В мене пам'яті залишилося кілька найяскравіших прикладів. Вона шалено кохала батька, а йому було важко з нею. В один момент він не витримав і вирішив розвестися з нею. Це зараз я розумію, що він ні в чому не винний. - так він ріс не в повноцінній родині. - Мене він забрав, але в той день я був у мами в гостях... Вона вирішила помститися батькові. А я ж став її розмінною монетою. Подзвонила йому і сказала, якщо він не повернеться до неї, вона щось зробить з собою і мною. Батько дуже сильно хвилювався, і в той же момент помчав до нас. Однак не встигнув. Мати вистрілила в себе на моїх очах. І я ніколи цього не забуду. Її очі, в яких повільно згасало життя.