Глава 5

Після того поцілунку ми майже не розмовляли, але вже було досить пізно, тому я відвезла Дениса додому, а сама попрямувала до себе. Однак тієї ночі я так і не заснула. Сотні думок крутилися в моїй голові, адже я не знала як тепер ми будемо далі. Чи почнемо ми зустрічатися? А може просто забудемо цей вечір і будемо просто колегами? Та мені здавалося, що так точно не буде. З голови досі не йшла історія його дитинства. І мені було неймовірно шкода хлопця. Я навіть уявляти не хотіла те, що пережив маленький хлопчик, коли найрідніша людина на його очах таке вчинила з собою. Скільки йому років тоді було? А ще ж він і з батьком майже не бачився, бо вважав його винним. Тепер я розуміла, чому він так сильно уникав будь-яких почуттів. Денис боявся, що мамина хвороба може передатися йому, і він справді може зробити щось таке і з собою. Навіть думати про це не хотілося. Але як ми тепер будемо жити далі? Стосунки почнемо? Не знаю, якщо чесно. Ні, я не змінила свою думку в гіршу сторону про нього лише тому, що дізналася його історію. Скоріш навпаки, це все розставило по своїх місцях. Але я досі не розуміла, чи йому потрібно все це.                                    

Зранку в мене не було сильно настрою збиратися, тому я просто вдягнула джинси, довгий розтягнутий светер та кеди, а от волосся заплела у хвіст. Взагалі я директор, тому можу з'явитися у будь-якому одязі. Раніше я носила діловий одяг тільки тому, що так виглядала більш показною. Однак думала я зараз зовсім про інші речі. Мені стало байдуже на те, як мене може хтось сприйняти, адже в моїх співробітників вже немає сумнівів стосовно моєї професійності. Як себе поводити з Денисом? Навіть уявлення не маю. Думаю, що на роботі ми будемо вдавати, що нічого не сталося. І це буде досить складно. Проте за її межами... В офісі ж хлопець мене активно уникав. Навіть коли йому щось було потрібно, він навіть намагався не дивитися на мене. Прекрасно просто, ми повернулися до того, з чого колись все починалося. В принципі нічого нового. А я вже собі надумала, що тепер то між нами все зміниться. Що ми будемо щасливі. Хоча все ж сумніви завжди були присутні. Але не буває все так просто. Мені треба було якось поговорити з хлопцем і все вияснити. Роботу я закінчила швидше, однак навмисно дочекалася поки всі підуть, і залишився один Денис. Саме тоді я тихо підійшла до нього ззаду. І я навіть не подумала про те, що можу налякати хлопця.                                                      

- Бачу ми помінялися місцями. Тепер ти мене уникаєш. - від цих слів хлопець мало не підстрибнув на місці. - А я ж то думала, що тепер хоч незручності немає бути.                                                                

Мені ще пощастило, що він сильно не займався якимись бойовими мистецтвами й в нього зараз не спрацювали рефлекси, а то було б боляче. В будь-яких умовах хлопець би нізащо мене не вдарив, проте зараз він би себе не контролював. Денис повільно посміхнувся, і очі його відчайдушно шукали шляхи відступу. От тільки нічого не вийде, адже я точно хочу зараз все вирішити. Без цього я точно не зможу рухатися далі. Тому нехай нічого не вигадує, ми зробимо це прямо зараз. Раз і назавжди.           

- Денис, що відбувається? Чому ти знову уникаєш мене? - спитала я. - Вчора ти розповів мені свою історію, зізнався у своїй симпатії. А сьогодні не можеш навіть подивитися на мене. Невже я щось не так зробила, чи... Чи може ти передумав взагалі навіть говорити зі мною?                                                     

- Ти ні в чому не винна. - перервав мене він. - Просто я...                                                                      

- Просто ти зрозумів, що насправді я для тебе не так вже й важлива, як здалося спочатку. Що ти навіть не хочеш дивитися на мене. - я відчувала, що сльози виступили на моїх очах. - Я розумію, що ти не хотів зробити мені боляче, і не зможеш змусити себе покохати. Серцю не накажеш. Але мені було б краще знати правду. Повір, я якось впораюся з цим всім, і тобі не обов'язково мене уникати. - він хотів щось сказати, але я продовжила. - Я справді сподіваюся, що ти будеш щасливий. І рада, що ми все зараз вирішили. Тому я більше тебе не турбуватиму. Між нами будуть лише робочі стосунки, і я старатимусь робити все, аби ми рідше пересікалися.                                                                       

Я збиралася вже піти, але хлопець розвернув мене до себе та ніжно поцілував. Ще ніколи я не відчувала настільки неймовірних емоцій. Це було ще краще, ніж минулого разу. І от тепер хлопець брав ініціативу у свої руки. Цей поцілунок ніби перевернув всю мою свідомість, змусивши відлетіти кудись на сотні кілометрів звідси. Від цього в мене буквально підкошувалися ноги, і я втрачала зв'язок з реальністю. Раніше я мріяла піднятися на крилах кохання хоча б на десять тисяч метрів над землею, а зараз я просто полетіла в космос. Розірвавши поцілунок, Денис трохи відсунувся від мене та подивився в очі. Ми обидва важко дихали, але я була впевнена, що зараз мої очі сяють. І це точно не через сльози. Однак це заплутувало мене все більше, адже всі мої теорії одразу ж руйнувалися. Я вже не знала у що вірити.                                                                                                                                 

- Вероніко, я тебе вислухав, але тепер моя черга говорити. Я теж маю, що тобі сказати. - хлопець видихнув. - Я закоханий в тебе, і шкода, що мені знадобилося стільки часу аби це зрозуміти. Я уникав тебе не через те, що ти мені байдужа. Просто... - на якусь мить він замовк. - Просто я вважаю, що ти гідна кращого хлопця, ніж я. Зі мною одні проблеми, і я не знаю чи проявиться в мені хвороба матері. Ще й характер важкий. Я не розумію, що ти в мені знайшла, але я не хочу, аби ти розчарувалась. Це дуже важливо для мене. - він гірко посміхнувся. - Але я хочу, аби ти була щаслива. Та не знаю, чи зможу подарувати тобі те, що ти хочеш.