Глава 6

Ми вже зустрічалися досить довгий час, і останній тиждень навіть почали ніби жити разом. Принаймні хлопець в мене лишався чи не щоночі, а зранку ми разом їхали на роботу. Це було так чудово кожного ранку прокидатися в обіймах коханого чоловіка, а потім разом з ним снідати. Я обожнювала такі моменти, коли ми лишалися наодинці. До речі в офісі досить спокійно сприйняли наші відносини. Мені здається, що цього навіть очікували. Ну звичайно, адже всі помічали, що між нами щось проскакує. І ми справді були щасливі, проте мені здавалося, що Денисові все ж дечого не вистачає. І я прекрасно знала чого ж саме. Хоча я й познайомила хлопця зі своїми батьками ближче, і вони його сприйняли як свого сина, він все частіше думав про свого тата. Вони майже не спілкувалися вже досить багато років. А свою сестру хлопець бачив дуже давно маленькою. Здається Денис навіть хотів би вже помиритися, але так і не наважувався зробити перший крок. Занадто гордий був для цього. Ну що ж, ось це часто і стає проблемою. Я ж в свій час переступила через свою гордість і помирилися з батьками, значить і він зможе. Але все ж їм потрібно допомогти. Тому я і вирішила зробити все самостійно. Це було так хвилююче. Я вже починаю перетворювати на Аню з її вічними планами. А виявляється, що це навіть цікавіше, ніж я думала. Думаю, дівчина сама давно думала про те, аби це зробити, та ніяк руки не доходили.                                                                                                                                             

Через Аню мені вдалося знайти номер Тамари, дружини Романа Леонідовича. Навіть уявлення не маю, звідки в дівчини її номер. Хоча час вже звикнути, що Аня знає все і про всіх. Жінка виявилася досить приємною та хорошою, і сама шукала спосіб аби помирити батька та сина. Вона зовсім не була схожа на типову мачуху з фільмів чи казок. Ми зустрілися в кав'ярні та розробили план. Ніби то я мала запросити Дениса на день народження до своєї якоїсь тітки, і він має піти зі мною. Головне, щоб не почав ставити занадто багато питань або дізнаватися більше в моїх батьків. Адже насправді ж це свято батька. Я куплю подарунок, ми туди приїдемо, а там вже все й станеться. Принаймні я дуже на це сподівалася, бо це потрібно їм обом. Денис дуже сумує за батьком, і він його вже повністю пробачив, адже зрозумів, що той ні в чому не винний. І це справді було так, адже Роман Леонідович намагався робити все, аби його син був щасливим. Мати хлопця була хвора, і вона не могла себе контролювати. В день свята Денис все ще не знав, що сьогодні його життя має змінитися. Нехай це буде своєрідним сюрпризом. Тому я вдягнула гарну сукню, босоніжки та улюблений кулон, який мені подарував хлопець. Волосся я перекинула на один бік та нанесла мінімум макіяжу. Досить гарна дівчина. Саме те для того, аби познайомитися з батьком мого хлопця. Денис каже, що я такою залишуся і через сорок років, принаймні для нього. Він же вдягнув штани, сорочку та черевики. Ну що ж, досить непогано. Я ж була за кермом, адже він може собі дозволити сьогодні келих шампанського. Хоча хлопець ще про це не знає. Але наскільки я пам'ятаю, він майже не п'є, та сьогодні особливий день.                                    

- І довго нам їхати? Бо ми вже виїхали за межі Києва. І їдемо в напрямку Боярки. - спитав він. - Де взагалі живе твоя тітка?                                                                                                                          

- Недалеко від міста. - потиснула плечима я. - Доведеться трохи потерпіти, але я тобі обіцяю - воно того варте.                                                                                                                                             

- Знаєш, Вероніко, ти зараз якась досить дивна. - посміхнувся Денис. - І в мене складається відчуття, що ти щось задумала. В мене є певні підозри, але... Це було би в стилі Ані. Невже вона заразила тебе своїм ентузіазмом?                                                                                                                                    

- Будь ласка, не питай мене ні про що. - важко було збрехати хлопця, тому це був найкращий вихід. - Просто зачекай, ми скоро приїдемо. І ти сам все побачиш. Ти ж знаєш, що я зовсім не вмію брехати. І не хочу починати це робити.                                                                                                                      

- Ну добре. - врешті здався він.                                                                                                                  

Вже за хвилин тридцять ми були на місці. Я взагалі їхала по тим поясненням, що мені дала Тамара. І Денис одразу ж впізнав цей будинок, хоча особисто тут ніколи не був. Ще б, батько стільки раз його сюди запрошував, і він весь час відмовлявся. А зараз лишилося зробити один крок назустріч примиренню. Та хлопець не поспішав... А будинок був досить гарним. Великим, зробленим у пастельних тонах та з широкими вікнами. Я вже уявляла, скільки світла всередині оселі. Цікаво, і хто ж займався дизайном.                                                                                                                               

- Тітка значить. Як дивно, що тітка живе в будинку мого батька. - врешті промовив він. - А минулого тижня ти зустрічалася з якоюсь подругою, про яку я вперше чув... Її часом не Тамара звати? Цікаво, значить ти це все спланувала.                                                                                                              

- Так, ми з Тамарою хотіли допомогти вам помиритися. І я навіть не відчуваю свою провину за це. Я ж знаю, що тобі потрібно це, і ти хочеш знову спілкуватися зі своїм батьком. Але ти не наважуєшся, а Роман Леонідович просто вже не знає як до тебе підступитися. Він стільки раз намагався, але все марно. От ми і вирішили вам допомогти. - посміхнулася я. - Так, і якщо ти зараз вирішиш відмовитися, можеш забути про наші приємні нічні бонуси на якийсь час. А ще я на тебе дуже сильно ображуся і не буду з тобою розмовляти.