Глава 7

Досить довгий час в нас все було цілком нормально. Ідеальні стосунки, про які я могла лише мріяти. І я була щасливою, адже поруч зі мною був Денис. В нас були взаємні почуття, а я ж на таке навіть і не сподівалась. Хлопець налагодив стосунки з батьком та його родиною, і ми досить часто бачилися. Це було просто неймовірно, бо вони майже не спілкувались з тієї трагедії, що і посварила батька з сином. Та тепер все стало краще, і Денис міг спокійно видихнути. Не було того вантажу, що стільки років лежав на його плечах. І наше життя увійшло в якийсь певний ритм. Однак згодом в нас сталася наша перша сварка. І вона тривала лише двадцять хвилин. А яке потім було примирення... Далі в нас все частіше виникали якісь суперечки, проте ми знаходили просто ідеальний спосіб завершити це все. І хоч деякі моменти мені подобалися, але я не бажала більше сваритися з ним, адже боялась, що одного разу це все може завершитися остаточно. Та поки що всі суперечки були дрібні, але цього разу все сталося інакше. Я пішла на день народження подруги, не попередивши Дениса. Навіть коли хлопець телефонував, я просто не чула дзвінка через досить голосну музику. Розумію, що насправді хлопець дуже сильно хвилювався за мене. І частково, звичайно, була винна я. Ну добре, майже в усьому була винна я. Але ж мені потрібно було розслабитися. Саме тому я це і зробила. Однак зараз мені потрібно буде поговорити з ним.                                                                                                                                

Я приїхала до Дениса, аби одразу все вирішити. Я ж зовсім не пила, адже знала, що мені сідати за кермо. І навіть пішла раніше, знаючи, що Денис може хвилюватися за мене. Коли я побачила стільки пропущених, то намагалась подзвонити йому, але він не брав слухавку. І ось я тут. Хлопець відчинив мені двері, і абсолютно байдуже подивився на мене. Від цього погляду стало якось холодно і страшно. Ну це ж не може стати кінцем? Увійшовши в кімнату, я присіла на крісло, а він просто обперся до стіни та не зводив з мене погляд. Ну що ж, Вероніко, сама винна, а тепер розбирайся. Відчуваю, що зараз точно буде скандал. І доволі серйозний скандал. Проте Денис мовчав. Це буквально знищувало мене. А вечірка то пройшла досить нудно. Навіть проскакувала думка навіщо я тут. І чому ж не взяла з собою Дениса? Там же були пари. Та зараз вже неможливо щось виправити. Не вартувало ті кілька годин сварки з коханим.                                                                                                                                             

- Невже ти навіть нічого мені не скажеш? Не покричиш? Так і будеш мовчати? - здивувалася я. - Не буде ніяких слів про те, що я змусила тебе похвилюватися? Що чим я думала, коли не брала слухавку від тебе?                                                                                                                                             

- А хіба моє слово важливе для тебе? - спокійно відповів хлопець. - Байдуже, що я зараз скажу, ти все одно не сприймеш мої слова.                                                                                                                   

- Денис, ну не починай оце. - простогнала я. Так, я розумію, що винна, адже мала хоча б сказати тобі чи підняти слухавку. Але я правда не чула. Знаю, що ти дуже сильно хвилювався за мене. Та на той момент я не думала про це. Мене покликали на день народження і я пішла, хоча й нічого не пила, бо знала, що мені сідати за кермо. - я посміхнулася йому. - Просто я хотіла відпочити, і на той момент зовсім не думала про це. Вибач мене.                                                                                                 

Однак хлопець все одно був дуже засмученим. Уявляю, якби ми помінялися місцями, я би тут такий скандал влаштувала, що сусіди би прийшли жалітися. А він ні, він просто мовчить та розчаровано дивиться на мене. І я вже справді пошкодувала, що зробила це, адже стосунки з Денисом дуже важливі для мене. Набагато важливіші за всі ці вечірки. Ну навіщо я так вчинила? Але час повернути назад неможливо, і тепер залишається лише якось виправити все.                                                    

- Знаєш, Вероніко, цей випадок ідеально показує твоє ставлення до мене. Те, наскільки важлива для тебе моя думка та що я відчуваю. - сумно посміхнувся хлопець. - Ти навіть не задумалась про те, що я можу хвилюватися. Ти взагалі уявляєш, що я міг подумати? Я не знав де ти і що з тобою, ще й телефон не відповідав. Це було справді жахливо. Я вже збирався їхати тебе шукати, дзвонити по всім знайомим. І я справді зробив би це.                                                                                                          

- Я розумію. - прошепотіла я. - І я дуже винна перед тобою. Просто я хотіла відпочити, і зовсім не продумала про це. Денисе, пробач мені. Наступного разу такого точно не буде. - я справді так вважала. - Нехай це буде моя маленька помилка, до якої ми більше ніколи не повернемося. Мені не потрібні всі ці вечірки, адже я маю тебе.                                                                                                                          

Він же просто не зводив з мене погляду, і для мене це було найгіршим. Вже б справді влаштував скандал, грюкнув дверима чи відмовився зі мною розмовляти. Так би було набагато простіше, адже я знаю, що заслужила цього. Але цей його спокій і справді лякав. На якусь мить мені навіть вдалося, що я його втратила. Невже ті стосунки, які ми так довго будували, зруйнуються через таку дрібницю? І цей біль в очах... З кожною хвилиною я все більше жалкувала про те, що таки пішла на ту вечірку. Ну не може ж один вечір так все зіпсувати. Зараз Денис мене пробачить, і ми більше ніколи про це не будемо згадувати. Потім увімкнемо якийсь фільм і будемо його дивитися. Я справді без нього більше нікуди й ніколи не піду. Однак хлопець просто підійшов до вікна та почав дивитися туди, ніби там щось цікаве відбувається. Я розуміла, що йому було боляче, але все буде добре. Занадто добре я знала силу почуттів Дениса. Якщо раніше я в них сумнівалася, то за час наших стосунків остаточно впевнилася. Він був найтурботливішим та найкращим хлопцем. Інколи навіть здавалося, що я не варта його. Хоча думаю, що він вважає так само стосовно себе. І я настільки вже звикла до цього, що навіть і не подумала про те, аби попередити його. Я приймала його як данність, не думаючи, що можу втратити. Якби можна було б повернути час назад, я б вчинила інакше. Однак зараз вже неможливо було це зробити.