Провісник

Глава 5

Підлоговий годинник пробив сьому годину, тож Марійка похапки покидала речі до сумки, попрощалась з колегою, побажавши гарного відпочинку, та вибігла на двір. Богдан вже чекав на дівчину, тримаючи невеличкий букет з польових квітів, в які Марія закохалась ще в шкільні роки. Їй лестило, що хлопець пам’ятав про такі дрібниці.

- Чи будуть побажання, куди піти? – Богдан подарував можливість дівчині обрати заклад.

- За рогом є один затишний ресторанчик, подають найсвіжіший малиновий чізкейк.

- Гаразд, ваше бажання для мене закон, міледі, - поклонився хлопець, і вони живенько засміялись.

Збіг чи ні, та пару обслуговував той самий одружений офіціант, який відшив Надію. Марія була впевнена на 100%, що той зрадів, коли подруга не приєдналася до вечері. Зробивши замовлення, Марія вчепилась поглядом в Богдана, зберігаючи для безсонних ночей його м’яке темне волосся, немов чорні капельки смоли, великі очі, збиту витончену фігуру, тонкі вуста та мигдальну крапку-родимку на пазусі рівного носа. Але вона мала кинути своє зітхання, щоб розпитати, як склалась доля хлопця після того злощасного випадку і нарешті висловити свій розпач та біль від розлуки й відсутності бодай однієї звістки.

- Батько відправив мене за кордон, - розпочав Богдан, немов ввірвався до думок дівчини. Всі ці роки хлопець з нетерпінням дожидав, як виправдається перед подругою та зможе знову милуватись її станом, насолоджуватись прогулянками вздовж ріки, бо ніхто за ціле життя не впадав йому в душу так, як зробила це Марія. - Я був під постійним контролем. Ти ж знаєш, як він ставиться, коли хтось порушує дисципліну. Якби не мати, синці досі б не посходили.

- То він примусово тебе запроторив туди?

- І так, і ні, - зізнався Богдан. – Заморські країни мені завжди вабили. Якби ж тільки ти була зі мною… А так… Батько заборонив відновлювати всі контакти, думав, що таким чином змінить мій кругозір. Але ж я ніколи не забував тебе.

- Я теж не забувала, - в унісон повторила Марія.

- Я щасливий це чути, - дбайливо глянувши на дівчину, прошепотів він.

- Чим ти займаєшся? – збила інтимний момент Марія.

- За кордоном маю свій бізнес, - поділився він.

- То ти маєш повертатися назад?

- Баба Тася питала про тебе, - проігнорував її Богдан, - наполягала, щоб відвідала.

- Бабуся Таїсія? Вона досі…, - Марія замовкла, жалкуючи, що почала складати некоректне допущення.

- Жива? Так, її здоров’я краще за моє, - махнув рукою Богдан, навіть не думаючи ображатись. – Так що? Поїдемо найближчим часом?

- Шуткуєш?

- Зовсім ні, - а потім посерйознішав:

- Послухай, я прилетів з однією метою – знайти тебе. Місія виконана. І я не збираюсь розлучатись. Я планую забрати тебе з собою.

- Це так несподівано! Ми не бачились п'ятнадцять років, і ти пропонуєш вирушити за тобою?

- Я не квапитиму, - пообіцяв Богдан.

- А якщо я стала маніячкою? Алкоголічкою або що?

- Маячня, - фиркнув Богдан. – Ти не змінилась.

- Звідки така впевненість? – закипала Марія. Богдан лагідно при підняв ліву руку дівчини, де висів його браслет. Повільно погладивши її зап’ястя, залишаючи дрібних мурашок на її шкірі, він промовив:

- Не змінилась.

Цілий вечір Богдан сипав запитаннями стосовно Марійчиного життя. Вона клялась собі, що місцями було схоже на допит, так ретельно він вивідував буденні факти. Богдан же хотів надолужити згаяний час, що вдавалось йому на відмінно. За декілька годин хлопець немов нашвидкуруч прокрутив плівку, наповнену спогадами Марії, а вона – його. І неначе зникла та прірва, що так довго розділяла їх.    

- Ти казав, що шукав мене, - хотіла дізнатись більше Марія.

- Коли пошук у соціальних мережах дав збій…

- Так, я не залишаю справжнє ім’я в Інтернеті, - перервала Марія, за що прикусила кулак.

- Так от тоді я й вирішив звернутись в детективне агентство.

- Справді? Вони існують? – шокувало дівчину.

- Авжеж, - підтвердив він. – Я мав зустрітися зі своїм агентом, коли випадково зіштовхнувся з тобою.

- Ну знаєш, може, й не випадково, - здвинула плечима дівчина.

- Може, - і не повів бровою Богдан.

Вони спілкувались ще десь з півгодини, та час їх обмежував. Згодившись розходитись, Богдан галантно відчинив перед дівчиною двері. Та перед тим, як вийти слідом, він затримався, запідозривши бармена, що змішував інгредієнти для коктейлю.

- Що з тобою? – не зрозуміла затримку Марія.

- Бармен здається мені знайомим, - поділився сумнівами Богдан. - Пусте, не звертай уваги. Ходімо, таксі під’їхало.

Після побачення (як про себе вечір з другом прозвала Марія) дівчина боялась, що всі слова щодо «хотів знайти», «заберу з собою», «не покину», стануть подібно видінню, проте все виявилось навпаки. Теревені телефоном, доки Маша була вдома, листування доки була на роботі. Відправлення селфі на питання: «Що поробляєш?». І це лишень за два дні. У п’ятницю, перед чи не найочікуванішими вихідним року, Богдан запропонував покататись річкою на яхті: бокал шампанського, соковитий виноград, розмочений вітерець та таємничі вогні міста. Дівчина так підганяла п’ятницю, що й сама спішила. Все валилось з рук, і заспокоїти серце, що калатало незліченно часто, виявилось тяжко. Як результат – зламаний каблук (застряг в промежині між ліфтом та поверхом) – пік невдач.  Кросівки – змінна пара, що залишилась в худорлявій шафі. На роботі вона хотіла перепросити за свій непрофесійний вигляд, але Яна лише досадно прокоментувала:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше