Глава 6

Світ навколо потроху набував виразних ліній. Марія відчула м’яку подушку під головою і противний запах спирту під носом. Відмахуючись від смороду, вона прийшла до тями, фокусуючись на постаті колеги та жінки у білому халаті.

- З поверненням, - прошепотіла Яна. - Ану, яка відмінна риса годинників лінії «Paco Time» бренду Paco Rabanne?

- Колекція створена як доповнення до нової колекції одягу "Рaco", - напружилась Маша, потираючи лоба, - Корпус з нержавіючої сталі, оригінальної форми. Більшість годинників з водонепроникністю в 10 АТМ, що дозволяє вільно плавати і пірнати.

- Відмінно, - посміхнулась Яна, а потім запевнила лікаря:

- З пам’яттю все гаразд.

Марія насилу прийняла сидяче положення не без допомоги консультанта. Дівчина знаходилась в «00:00», видно, хтось переніс її сюди. Яна підсунула склянку з водою, а лікар подала ложку з краплями. Проковтнувши ліки, Марія стала розпізнавати більше: ще один медик м’явся на порозі, один поліцейським допитував якихось людей, інший – тримав хустку для Олесі. Пані Людмила втішала вагітну жінку, сльози якої не припиняли текти, а коли дівчина взріла отямлену Машу, вигукнула:

- Ти жива!

Вона кинулась Марійці на шию, заливаючи слізьми сорочку дівчини:

- Ти врятувала мене! Дякую, дякую, дякую!

Не встигла Маша й втішити дівчину, як втрутився офіцер поліції:

- Вибачте, що руйную сердечний момент, мені треба поставити декілька запитань потерпілій.

Яна підняла Олесю й відвела до кімнати відпочинку, захищаючи від ще більшої порції стресу. Пані Людмила випроводила лікарів швидкої і стала пильнувати Марію, щоб ще чогось часом не сталось. Біля вітрини стояла та сама сумка Олесі:

- То мені вдалось? – виглядала спантеличено Марія.

- Зі слів свідків опісля сутички грабіжник залишив сумку й втік до парку. Всі райони розшукують описаного перехожими чоловіка, але безуспішно. Ви можете пригадати, хто це був, щоб ми встановили справжню особу?

Марія збирала до купи рядки, які проказав черговий поліцейський. Його напарник записував щось до паперів. І в ньому було щось втрачене знайоме, і вона крутилось на язиці, аж поки:

- Назаре?

- Ім’я крадія? Тобто, нападник – ваш знайомий? Допоможете скласти фоторобот?

- Що? Ні. Назар – він, - вказала на іншого поліцейського Маша.

- Давай я, - попрохав Назар, присівши біля дівчини. – Так, я тепер слідчий.

- Якби ти не був таким відморозком, я б тебе привітала.

- Слушно, проте зараз мені потрібно, аби ти охарактеризувала грабіжника. Ми майже впевнені, що він причетний ще до кількох крадіжок.

- Я гадки не маю, які в нього очі чи ніс, - стверджувала Марія. - Він був в масці. Це все, що я пам’ятаю.

- Добре, не хвилюйся, - промовив Назар, коли дівчину почало ледь-ледь трясти. – Якщо пригадаєш щось, подзвони. Номер я залишив директорці магазину.

Пані Людмила швидко опинилась біля дівчини, притримуючи за плечі, підсуваючи ще одну склянку з водою.

- Дістала ця епідемія, п’ятий місяць мусолиться, невже так важко дотримуватись правила: «захворів сиди вдома»? Як нам злочинців саджати за ґрати, коли ми їх впізнати не в змозі через ці дурнуваті маски? – жалівся Назар напарникові, а потім повернувся до діалогу зі свідками, які через фразу викрикували: «Ще й посеред білого дня!», поки його напарник копирсався в паперах.

В магазині з’явився відвідувач, проте новим покупцем він не був. Шокований Богдан не міг второпати, що відбувається.  

- Що трапилось? – сполохався Богдан, вгледівши зблідлу Марію.

- Викрали сумку у вагітної дівчини, пані Марія наздоганяла грабіжника, він її вдарив, вона втратила свідомість, крадія шукаємо, - коротко проінформував Назар.

- Ти? – впізнав шкільного забіяку хлопець.

- Веду справу, - пожав плечима він.

- Ні, - не міг повірити Богдан. – Ти ж, ти ж заклятий драггер.

- Все в минулому, я служу законові.

- Знаю я закони в цій країні. І ти живий цьому доказ, - злився він.

- Я змінився.

- Люди не змінюються, - відрізав Богдан і присів навпочіпки напроти Марії, погладжуючи її коліна.  

- Лікар радив відпочивати, дихати свіжим повітрям і ще раз відпочивати, - пояснила пані Людмила хлопцеві.

- Безперечно, - запевнив він. – Наш шанс відвідати бабусю у селі. А там і відпочинок, і чисте повітря, і свіже молоко.

- Ні-ні, не хочу бути тягарем, - захникала Марія.

- Щойно я позбавив тебе права голосу, - констатував Богдан.

Хлопець зоставив Марію на годину вдома на самоті, щоб та змогла спокійно зібратися до поїздки. Дівчина була позбавлена сил сперечатись. В іншому випадку без перепалки не обійшлось би. В голові добряче шуміло, тому Маша збільшила добову норму пігулок – терпець увірвався. Окрім цього її мучила совість, Надії телефоном вдалось розмито обмалювати стан подій, чим вона несказанно була незадоволена. Хто ж сумнівався, що за півгодини вона вже закидуватиме питаннями подругу, доки Марія вкладатиме зубну щітку, піжаму та рушник: