Прямісінько у пастку

4

Я невіряче дивилася на Сергія. Той був задоволений, він добре розумів: ми не завдамо йому шкоди через інформацію, якою він володіє.

- Розповідай, - я подивилася прямісінько в очі Сергія, він, на моє здивування, погляд витримав.

- Добре, але за однієї умови. Ви відпустите нас. Тим паче, навіть якщо ви нас уб’єте, мій батько найме когось, щоб вони покінчили з вами, з усіма. Куди ми поїхали він знає. Але якщо ви нас відпустите, клянусь - він приклав праву руку до серця, - його пошуки припиняться. Ми скажемо, що нічого не знайшли тут, а розповідь Андрія про мавок й інших лісових тварюк, - при цих словах Ліна шумно втянула повітря, - всього-на-всього байка старого, хворого на голову чоловіка. Ми домовились?

- Домовились.

- Тоді, я маю надію на вашу чесність.

Аякже, має він надію. У цього слизня точно є якийсь запасний план, але який…

- Мій батько… доволі ексцентрична людина. Він завжди вірив в існування таких от як ви, - він кивнув на Ліну. - Нічого такого, здавалося б, диваків на землі багато ходить, але вся сіль у тому, що мій тато заможний, дуже заможний, - він витримав паузу. - А коли у диваків з'являються гроші, у них є можливість здійснити всі свої ідіотські задуми. Так от, татові люди почули про якогось божевільного, який весь час говорив про мавку, і як він збирається помститися їй.

- Помститися? - я викрикнула трохи голосніше, ніж хотіла, але про яку помсту він говорить. Якщо хтось і має право на посту, то це я і Ліна.

- Так. Він говорив, що мавка напала на нього у лісі, розмазала йому голову о камінь. Він втратив око. Ну і, затаїв образу.

- Втратив око? - мертва сірувата шкіра Ліни, здалося зблідніла іще більше. - Я не знала… Останнє, що я про нього чула, це як він квапився втекти із села.

- Андрій розповів батькові все, що знав, а взамін попросив, - Сергій лячно посміхнувся, - привезти мавку, тебе Ліно, щоб він власноруч скрутив тобі шию.

Ліна дивилася на Сергія, очі її були широко розплющені, ніби перед нею сидів Андрій. Вона вдивлялася в нього і зойкнула.

- Ліно, що таке? - я добряче розхвилювалася за мавку, такою наляканою я її іще не бачила. Боюсь уявити, як на неї вплинула б зустріч із самим Андрієм.

- У-у нього н-на шиї, - нижня губа її затремтіла.

- Впізнаєш? - глузливо запитав Сергій.

 

- Як там життя у вас - людей? - Ліна сиділа в обіймах Андрія і дивилась як сонце ховається за горизонт.

- Нічого нового, старіємо, - хлопець поцілував її у макушку. Ліна залилась сміхом.

- Я ж серйозно, а ти все жартуєш!

- Хіба не моє неперевершене почуття гумору закохало тебе в мене?

- Ти вгадав. Почуття гумору і ці неймовірні очі.

Ліна наблизилась до губ хлопця.

- До речі, - сказав він, коли коли між їхніми губами залишилося декілька міліметрів, - коли йшов до тебе через ліс, декілька разів ледь не потрапив у пазурі місцевих чудовиськ. Вони з'являються нізвідки. Як би я не старався обходити їх, все одно знаходять мене.

- Для них ти - чужак, як я для людей…

- З цим можна щось зробити? Бо боюсь одного разу я просто не вийду живим з лісу.

- Взагалі, є один варіант, - Ліна піднялась. - Як же я раніше не подумала?

Мавка поглянула навколо себе.

- Мені потрібне щось гостре.

- Це підійде? - Андрій дістав із чобота ніж.

- Для чого тобі ніж?

- Я ж в ліс іду, пам’ятаєш, чудовиська різні.

- Боюсь тебе засмучувати, але ця штукенція мало чим допоможе проти лісових духів.

Ліна наблизила ніж до зеленого волосся і відрізала невелике пасмо. Далі у долонях почала крутити його у кульку. Андрій із здивуванням помітив як волосся перетворюється у камінь. Мавка щось прошепотіла і піднесла камінь до річки. З гладкої смарагдової поверхні стікали великі краплі води.

- Тримай. Тепер ти - мій гість, і ніхто не посміє тебе чіпати.

Андрій зачаровано підніс камінець до очей. Ось він - його пропуск у ліс і гарант, що він вийде з нього живим.

 

- Звідки у тебе цей камінь? - розгубленість Ліни змінилася злістю. Я не розуміла, що сталося.

- Ти і сама знаєш.

- Андрій не віддав би камінь.

- Я ж казав, що він ду-уже сильно хоче помститися тобі.

Тепер я все зрозуміла. Погляд зачепився за зелений камінець, обмотаний чорним шнуром на шиї у Сергія. Такий же камінь маю і я. Як колись Ліна зробила пропуск мені, так само і змайструвала його для Андрія - мого батька.

- Ви думаєте, що полюєте за злом, але Андрій тут справжній монстр! - я не вірила, що ця людина, після всього того, що накоїла, знову хоче зіпсувати життя Ліни. Хоч вона не моя рідна мати, але вона мене виростила, дала материнську любов, врятувала, врешті решт, від недоумкуватого “батька”. Не дозволю комусь нашкодити їй.

- Люба, мені все одно хто тут монстр. Батько просто платить мені за роботу, а перевіряти людські якості кожного з ким співпрацюю я не збираюсь.

Я замислилась. Занадто багато речей відбулось. Ніяк я не очікувала колись ще почути про батька, надіялась він назавжди покинув селище. Навіть будучи далеко він примудряється робити Ліні, а разом з нею і мені, підлянки.

- Зараз!

Із роздумів мене вивів голос Сергія. Я занадто відволіклась на думки, а про друзів Сергія взагалі забула. За його командою Ярослав дістав із кишені якусь річ (схоже він якимось чином вивільнився із лозів), кинув її у бік, де стояла Ліна і я. Всього за мить навколо нас заклубився дим, навколо все почало танути. 

- Ти питала мене про план? - голос був Сергіїв, але звучав він дивно, ніби той знаходився далеко, хоча я бачила його блідий силует недалеко від мене. - Ось він! Цей дим створено спеціально для лісових духів, - він повільно обійшов нас і картинно махав руками, - на людей він, звичайно ж, теж діє.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше