Предки-музикознавці

Дідусь і Бабуся сидять на дивані перед телевізором і обговорюють переваги та недоліки різних музичних інструментів стосовно навчання онука.

Дійові особи:

Дідусь – у віці, у домашньому одязі та капцях, з телевізійним пультом управління в руках. Періодично спрямовує пульт вперед і натискає кнопки.

Бабуся – у віці, в домашньому одязі та капцях, зі спицями, в'яже.

ДІДУСЬ. Ну що, матусю? Чайник закипів?

БАБУСЯ. Ні, ще не кипів. Дивись свій серіал. Я заварю, коли закипить.

ДІДУСЬ. А що, донька заходила? Що в них там?

БАБУСЯ. Ні, не заходила – дзвонила нещодавно. Каже, віддають Андрійка до музичної школи. На клас фортепіано. Тільки не вирішили ще остаточно, до якого викладача – до Людмили Михайлівни чи ще до когось.

ДІДУСЬ. Ох, не розумію я їх, отих піаністів! Понавивчаються грати на таких важких інструментах, на фортепіанах. А потім самі ж і страждають. Ну, куди ж ти його, цей рояль? Ану, як на п'ятий поверх, та ще й без ліфта? Будь-який вантажник упариться. От якби ж щось простіше, легше, не таке важке – гітарку там чи баян… Ось, знову ж таки, дудку якусь – було б дуже добре. І слухати приємно та й носити легко. Онде я бачив у одного знайомого музиканта дудку – маленька така собі, зручна, в кишені вміщається. Так у нього їх ще й декілька, одна – дудка, а інший – дудук. Вірменський якийсь. Говорить, що звук йому дуже подобається. Що ж вдієш, коли подобається?

БАБУСЯ. Ну що то таке, дудка? Дудка свистить! Свистить, та й годі. Несерйозний інструмент. Тільки щоки від неї й болять. Та й чи мало ти чого бачив у когось. У твого знайомого всяке буває. Он і баян у нього теж є. Сам не може зрозуміти – баян чи акордеон, то так називає, то інакше. Несерйозний він якийсь. І інструмент, і хазяїн.

ДІДУСЬ. Чого ж це він несерйозний? Он шансон французький – тільки так ... Жалісно виходить ...

БАБУСЯ. А ось несерйозний, та й усе тут. Годі й казати. Серйозні інструменти це ті, що зі струнами. Чим більше струн, тим краще, дзвінкіше. Ну, хоч би арфа чи бандура.

ДІДУСЬ. Бандура!? Бан-ду-ра – Ду-ра. Тринь-бринь. А арфа ще й того дужче. Той самий величезний та ще й страшенно важкий рояль, тільки вид збоку, без корпусу та вертикально. Бачив я по телевізору – дамочка така тоненька, така собі інтелігентна, сяде біля тієї арфи, пограє-пограє, а перенести її самотужки вже й не може. Дарма, що струн багато, а «під пахву» не візьмеш. Ані в метро, а​​ні в таксі... І на корпоративчику не злабаєш. Ех…

Хороший інструмент – це той, який можна покласти у футляр та з ним на халтурку. У підземний перехід. Там на інструменті граєш, а у футлярчик слухачі грошики й кидають. Це тобі – і типу «капелюх», і типу «гаманець». Футляр, він – годувальник для тямущого музиканта!

БАБУСЯ. Ну, що ж халтура? Серйознішим треба бути… сучаснішим… у світовому масштабі… Ось ще хороший інструмент – саксофон. Президентський! Можна збацати джаз. Та й Моніка якась, знову ж таки, увагу зверне. Якщо хочеться влаштувати якийсь секс-скандал, тоді саксофон – найкращий інструмент і є. Сексофон!

ДІДУСЬ. Ну, матусю! Адже мова зараз про онука. Який скандал? Навіщо нам це? Треба, щоб навчився грати хоч на чомусь. Та й джаз, він все ж таки не наш – американський. Он наші інструменти є хороші, народні! Балалайка, наприклад.

БАБУСЯ. Балалайка!? Ба-ла-лай-ка – ба-ла-бол-ка! Оце вже точно тренькалка несерйозна. За кордон із нею аж ніяк. З нею можна самі лише простенькі народні пісеньки... кантату не зіграєш.

Ось орган – найбільший інструмент. Майже фортепіано, тільки ще ... (Розводить широко руки.) більше! На ньому і ногами грати можна… Авторитетно!

ДІДУСЬ. Так, орган – це великий інструмент. Гучний. Але ж грати на ньому можна лише у соборі. Де це ти в нас собори бачила? А ось скрипка – саме те, найкраща річ. І невелика, і футляр, знову ж таки, є. З погляду сопромату скрипка – найміцніший інструмент. Її пиляють-пиляють, пиляють-пиляють – але ніяк не перепилять. І звук такий жалісливий, циганський…

БАБУСЯ. Так, у сопроматі ти сильний був у молодості, пам’ятаю. Не посперечаєшся. Ось про свої залізяки й теревенів би, десь там, з чоловіками у гаражі. А про музику тобі краще помовчати, якщо не розумієш нічого.

ДІДУСЬ. Так воно так! Та тільки й ти консерваторій не закінчувала. Тільки подивіться на неї, яка розумна! В'яжи вже свої шкарпетки, не патякай зайвого!

БАБУСЯ. Отакої! Ти сам на себе поглянь, поціновувач симфоній! Заперечує, ніби розуміється на чомусь. Я музику слухати люблю, не те що...

ДІДУСЬ. А що? Може, я й не сильно на симфоніях знаюся, але свою думку маю!

БАБУСЯ. Фортепіано! Без варіантів!

ДІДУСЬ. Скрипка чи гітара! Не сперечайся!

БАБУСЯ. Фортепіано! Однозначно!

ДІДУСЬ. Скрипка! Кажу тобі!

БАБУСЯ. Фортепіано! І я оплачу вантажників на п'ятий поверх!

ДІДУСЬ. Скрипка!... Заварюй чай! Он уже чайник закипів.

БАБУСЯ. Ну, дякувати Богу, не нам вирішувати – нехай донька вирішує…