Післяказки

Казка третя. Неврахований фактор

Дракон був старим. Не беззубою розвалиною, що забула власне ім’я, але без внутрішнього вогню. 

Лицар, з іншого боку, лише нещодавно почав голитися. Але юність не заважала йому розмахувати мечем, навпаки. Молодий нахаба навіть відмовився від лат, все заради того, щоб зберегти оту пружність та швидкість – єдиний дієвий захист від ударів ящера. 

Але ж старість - то не тільки ревматизм у хвості, а ще й мудрість. Чи підступність. Кому що більш до вподоби.

Лицар ухилився від хвоста та сховався за великим каменем. Дракон відхекався, прочистив горло та покликав:

- Гей, юначе!

- То ви мені? – поцікавилися з укриття.

- А кому ще? 

- Тоді не юначе, а сер Ігвейн, Переможець Драконів!

Від такого зухвальства стара рептилія подавилась повітрям. Отакої! Цей нахаба, мабуть, вже планує, де саме повісить трофейну голову!

- Що ж, сер Ігвейн, скажи, чого ти приперся до моєї печери?! Добі що, робити нічого?

- Я прийшов визволити Прекрасну Ізольду, найчарівнішу принцесу королівства!

- Так, мій лицарю! – вигукнуло дівчисько з печери. Єдиний прохід завалений каменюкою, то ж вона могла лише безсило спостерігати за бійкою. – Врятуй мене! Вбий тварюку! 

- Обов’язково, кохана!

Голова юнака з’явилася над укриттям, Дракон ледь втримався від того, щоб спробувати знести її хвостом: минулого разу цей фокус не вдався, а двічі тих же самих помилок ящір не повторював. 

- А що далі? – запитав він замість удару. – Чи вивчав ти, юначе, всі хитрощі драконовбивчої діяльності? Чи достатньо в тебе знань, щоб не отримати прокляття?

- Що ти верзеш? Яке, до біса, прокляття?!

- Подивись на мене! – Дракон рикнув так, що земля задрижала. – Думаєш, я народився рептилією?! Ні! Всього кілька років тому я був таким же молодиком, як ти, з гарбузом замість голови та самовпевненістю павича! Я теж думав, що достатньо зрубати голову – і довічна слава в кишені! Дурний я поїхав на битву й переміг. Та варто було вбити тварюку, як моє тіло почало змінюватися. Шкіра покрилася лускою, з дупи виріс хвіст, а зі спини - крила. А слава... Кохана, друзі та побратими – всі відвернулися та втекли. Мене забули! О, доля вигнанця, яка ж ти гірка!

Дракон змахнув уявну сльозу та продовжував:

- Пам’ятай, юначе: переможець сам перетворюється на тварюку! 

- Не може бути! Як це жахливо! – одночасно вигукнули Лицар та Принцеса. 

- Це правда! Прокляття наклав Кадм на весь наш рід! Але я не бажаю такої долі тобі, юначе. То ж вийди та обійми свою кохану та живіть довго та щасливо. А я… я буду щасливий, дивлячись на вас.

Одним могутнім поштовхом Дракон посунув каменя, випускаючи дівчисько на волю. План йшов як по нотах: принцеса вибігла надвір, а сер Ігвейн кинувся їй назустріч, забувши все на світі. Сер Роззява. Те, що треба. Один швидкий рух, блискавичний укус - і нахаба перетворився на сера Мертвого Лицаря Без Половини Тулуба.

- Ні! Ні-ні-ні! – кричала дівчина. - Підступна тварюка, це тобі так не минеться!

Та Дракон не зважав. Що може дівчисько? Кого цікавить її думка? Головне, план спрацював, можна й відпочити. Дивна слабкість скувала його старе тіло. Але ящір не злякався, навпаки, він спостерігав за відчуттями, терпляче очікуючи результату. В очах почало двоїлося, в роті пересохло, ще мить – і Дракон провалився у темряву. 

Коли зір повернувся, перше, що він побачив - огидні рожеві руки. Його руки. Інші частини тіла теж піддалися трансформації. Задні лапи стали ногами, міцний тулуб – якимось м’яким непорозумінням. «Переможець дракона стає драконом, а переможець лицаря - лицарем». Стара вигадка, легенда виявилася правдою. Ящір оглянув руки, торкнувся обличчя, голови, волосся, звикаючи до нового тіла. Людського, молодого тіла. Він вже забув, як це, коли нічого не болить...

Вдалося! Радість переповнювала Колишнього Дракона. Після безлічі спроб він знайшов спосіб стати молодим!

І багатим. До речі, що там за принцесу дають? Півцарства? Мало, треба торгуватися. Три чверті як мінімум. З цією думкою він спробував піднятися.

- Вітаю, мій лицарю, - крижаний голос роздався ззаду.– Начувайся, тварюко!

Дракон обернувся та встиг лише побачити чавунну пательню, що летіла йому прямо в лице. 

Так лицарка Ізольда Драконяча Смерть здобула свій перший трофей. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше