Птиця Сирін

ч. 4

«Бум», пусти звоном озвалось десь на головою. І тільки зараз я зрозумів, що стояв ледь не на порозі церкви, і прогудів відв’язаний дзвін на не високій дзвіниці. Митю пригадались слова жінки, імені якої я навіть не спитав. Ховатись в церкві. Ну це було логічно. Кинувся до дерев’яної громади, шарпнув двері, і тільки тоді помітив замок. Старий, іржавий, і не дуже надійний в місячному світлі, але він чинив мені перепону.

За спиною почулось гарчання. Близьке, воно опалило мене наче жар з печі, змусило стиснутись живіт, а горло перехопити істеричним спазмом!

Я знову смикнув двері церкви, які очікувано не піддавались. Я замолотив по замку своєю тростиною, вже не розбираючи що і навіщо роблю. Паніка охопила мене і унесла залишки розуму. В усі боки полетіли щепи, замок відлетів на землю, я смикнув знову двері, і зрозумів, що не можу зроби й кроку. Нога ніби опинилась в капкані.

Повільно, недовірливо я перевів погляд вниз. Виявляється, поки мною володіла істерика, гарчання підкралось зовсім близько. Прямо біля моїх ніг було воно… чудовисько з найстрашніших кошмарів. Блискуча біла лисина, одутлі щоки, палаючі немов дві жарини очі,  і рот визвірений гострими іклами. Гротескне, ніби зламане тіло, що нагадувало людину, з неприродно довгими руками, що зараз гострими пазурами впивались в мою гомілку. Дивно, що я не відчував болю!

Воно не кидалось на мене, тільки дивилось своїми блимкалками, і не то важко дихало, не то загрозливо гарчало. Зуби, в виблискуючій слині, наближались до мене надзвичайно повільно.

Дикий страх змусив все волосся на моїй голові стати дибом, я не буду цього приховувати, заверещав як свиня біля колія, і рвонув в церкву. Зуби клацнули біля моє ноги, тільки ухопивши шматок тканини від штанів.

Я розпластався в притворі, відчувши, що йти не можу. Нога дивним чином заніміла, і перестала мене слухатись. Але бажання врятуватись було сильнішим за тимчасові незручності, тому я повз до алтаря зціпивши зуби.

Це була найстрашніша ніч в моєму недовгому житті. Навколо церкви ніби зграя дикого звіру ходила. Щось гарчало, шкреблось об стіни, бухкало і бамкало. Над мною час од часу гудів дзвін, коли вітер розкачував било. Дерево скрипіло  і стогнало, не даючи зосередитись на своїх думках.

Та і думок тих було не багато. Де Олешка, і що то за чудовисько на мене напало. Якщо це якісь звірі, то в вочевидь вони роздерли мого кучера. Сумніви і провина стискали мою душу. Це мій триклятий егоїзм призвів до того, що добродушний хлопець загинув.

За кілька годин прийшов біль. Ногу пекло, то кидало в холод, до знову як окропом обливало. Смикало і шарпало, наче хотіло вивернути її назовні. Від тої болі на очах закипали сльози, мене почало всього трясти, як в лихоманці. Бажання вийти на свіже повітря раптом стало нестерпним! Запах ладану, що в’ївся в старі дошки доставляв мені фізичний біль. Я задихався, як справжній одержимий, і ловив себе на тому, що вже повзу назад до дверей.

Нарешті крізь щілини забитих ставень в мій прихисток проникло світло. Бліді ранкові промені вистрілили сліди крові на підлозі, розпухлу багрово-лілову мою ногу, до якої було навіть страшно торкатись. На вулиці був ранок. І тиша.

Не така, як була перед нападом невідомих чудовиськ. А звичайна, розслаблююча тиша перед тим, як птахи і комахи почнуть вітати новий день. Було очевидно, що можна вийти на вулицю, і так як і казала відьма, нічого вже там не зустріти. Треті півні вже співали. Нечисть згинула.

Світло різало очі. Вочевидь рана на нозі запалилась, і від лихоманки все тіло ломило, а  очам хотілось темряви. Крізь пелену сліз важко було розібрати деталі села. Та я тік вже знав, що побачу запустіння. Село було покинутим, як одне з тих, що буває перед спаленням після чуми. Але мору давно не було в цих краях.

Бур’ян в огородах, хміль обвив дерева і тини, стелиться під ноги. Навколо церкви земля перерита, як наче цілий табун ходив всю ніч кругами і від безсилої злості рвав кігтями комки землі з дерном.

Моя карета була розтрощена вщент. Ніде не було ані слідів кучера чи коней. Я не знав куди йти. І як на довго вистачить моє ї витримки, але якимсь краєм свідомості розумів – залишатись тут вірна погибель. Не довго думаючи, вирішив повернутись до одинокої хати де мене нагодували вечерею. Це видавалось мені найпростішим. Судячи по запаху трав жінка, що там жила розумілась на знахарстві. А мені терміново треба була допомога. Звісно, краще б лікаря, тільки де його в цій глушині узяти?

Я кульгав цілий день. То втрачаючи свідомість, то знову піднімаючись, і тільки страх реально бути загризеним звірами підганяв мене і змушував рухатись. Ту відстань, яку б здорова людина подолала за пів дня, я ледве живий проповз до сутінків. Помітивши одиноку хату,  з димаря якої віявся білий димок я  розплакався від радості. Пришвидшив крок, пам’ятаючи про історію лісоруба, я раптом повірив, що після того як сонце сяде в хату мене вже не пустять!

Жінка сиділа на призьбі. Намітка з очіпком надійно ховала її біле як льняна куделя волосся. Ніж брів пролягла зморшка.

- Які люди, - хмикнула вона, коли я перевалився через тин і поліз до її ніг рачки.

- Допоможи, - голос мене не слухався. Пити хотілось нестерпно, здається якби я вихлебтав цілий ставок, то не напився б!

- Чим? – сьогодні мене не поспішали заводити в хату. Стало гірко від відчуття, що я брудний і недостойний бути її гостем. – Бачу, що вони тебе ледь не впіймали. Моє знахарство тут безсиле. Рано чи пізно той жар спопелить  тебе,  і перетворить на такого ж як вони. Вічно голодного, ні живого  ні мертвого, не знаючого свого роду-племені звіра.

- І з графом те саме було? -  я хрипів, не знаючи що саме мені треба зараз. І все ще тримав надію на допомогу.

- Ні. Граф знайшов спасіння, - нарешті помітивши мій стан жінка встала і хутко обернувшись вийшла з кухлем води.

- Як він спасся? - проливши тремтячими руками більшу половину води собі на груди, і промочивши горло тільки кількома ковтками. Я не вірив в ці легенди! Не вірив в її байки! Але чомусь мав знати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше