20

З кожним кроком Ніна відчувала катастрофу, яка насувалася на її свідомість. Коли проходила через хол телеканалу, ледь стрималася, щоб не схлипувати. Ледь вичавила із себе слова прощання. На східнях будівлі стояли, якісь невідомі їй люди, які, їй так видавалося, осудливо дивилися на Ніну. Наростало відчуття, що про це уже усі знають і осуджують Ніну. Вважають, що вона не достатньо боролася із ґвалтівником і це взагалі було не зґвалтування, а за згодою. Лише вона лиш трішки пручалася. Навіть місяць і той осудливо дивився. Ранньо  - пожовкле вишневе листя вздовж тротуару також обвинувачує у цьому Ніну. Вона брела схлипуваннями рахуючи кроки і довершеною пусткою у душі і відчуттям останньої із хвойд. Брудної і хтивою сучки, яка готова на все заради вигоди. Вона картала себе тим, що потрібно було кричати, вити, гризти ту руку, якою він закривав її рота. Бити його руками, ногами. Стулити ноги так, що він не проник у неї.

• А хіба, я так не робила? Я ж не могла поворухнутися! Як я могла його бити, коли він навалився на мене усією своєю вагою!- Ніна не могла зрозуміти як це сталося.

З одного боку Ніна вважала, що вона довершена жертва зґвалтування. З іншого, що вона не зробила усе, щоб врятуватися у цій ситуації. По відчуттях вона була знищена. Із розірваною свідомістю і розумінням оточуючої ситуації. Вона ж може піти у поліцію, виникали думки. Розповісти про це. Буде слідство, його накажуть.

• А які докази?- працювала свідомість логічним питанням.

Доказів не було. Був лише п’яний Аркадій і сп’яніла Ніна. Вони колеги. І хто засвідчить! Ніхто! Ніна розуміла, що вона приречена ковтнути цю ситуацію. Але і лишатися тут вона не зможе. Вона відчула, як розуміння втрати заполонило її душу. Вона втратила моральну цнотливість перед своїм коханим чоловіком і можливу прекрасну кар’єру. Пустка у душі озвалася риданнями Ніни, які сколихнули ранньо – осінню нічну околицю столиці. Ніна впала коліньми у клумбу поряд тротуару. Її рвало. Ніна здригалася усім тілом і разом з тим схлипувала. Тяжка і скорботна вона піднялася із колін і пішла далі по тротуару. Було одне бажання – заховатися від людей, від осіннього місяця, осіннього листя. Від думок, які чітко формували у ній те, що вона не боролася за себе, що вона цьому інтуїтивно не опиралася, бо боялася наслідків. Боялася втратити кар‘єру і можливості. Саме ці думки перемогли у її свідомості. Ніна прийняла себе такою.

• Дайте мені банну губку, жорстку будь – ласка!- промовила до продавчині нічного кіоску.

Ніна винайняла номер у дешевому мотелі  поряд із телеканалом. На рецепції вона не викликала якихось здивованих поглядів адміністратора. У таких закладах вони звиклі до такого вигляду жінок і різних життєвих ситуацій. Не просили паспорт чи інші документи, розрахували готівкою.

• Ви чогось потребуєте,- ввічливе запитання.
• У вас є гаряча вода?- запитала Ніна.
• Так, цілодобово!- промовила у відповідь дівчина із рецепції.

Ніна побрела східцями на другий поверх до номеру №7. Який нарешті заховає її гвалтоване тіло від осуду всесвіту. Номер виглядав саме так, як Ніна себе почувала – паскудно. Брудні фіранки, штори і простирадла на ліжку нагадували Ніні її саму. Вона пройшла у ванну відкрутила кран із гарячою і холодною водою. Дзюркотіння води ледь приглушувало волання Ніни. Вона ревла і кричала, била об дешеву плитку маленькими кулачками, качаючись по підлозі ванної. Потім піднялася сіла в гарячу воду і почала себе дерти жорсткою банною губкою, не милячи її. Ніби наказувала своє тіло за зраду свідомості, за зраду ідеалам і коханню. Гіршою людини на планеті у той момент не існувало.

Ніна голою вийшла із ванної і лягла у ліжко. Дістала із сумки мобільний. Зверху екрана миготіло непрочитане повідомлення від Сергія, вона відкрила його «Кицю,ти де люба! Я хвилююся. Передзвони, мила!». Знову задушливі мовчазні ридання – схлипування трясуть Ніну. В думках:

• Треба дзвонити Сергію!

Ніна набрала його номер як тільки відчула, що зможе говорити не схлипуючи. Сергій із першого гудка підняв трубку.

• Алло, любий, привіт! Я лишусь у Жені ночувати, завтра із самого рання на студію,- вдавано веселим і сп‘янілим голосочком почала розмову,- ти ж не сердишся, любий? Ні?
• Ніно, усе добре, ти якась схвильована?- запитав Сергій.
• Так, я у Ніни буду.  Тут стільки новин у мене. Я тобі усе завтра розповім,- поклала трубку Ніна, ледь стримуючи ридання, аж до спазмів шлунку.

На телефоні було ще одне повідомлення, яке певно прийшло під час розмови із Сергієм. «Ніночко, крихітко, тепер усе буде добре! Ти перемогла!» повідомлення було від Аркадія.

Ніна вила, як поранена вовчиця, яка попала у капкан, спокусившись на велику не обгризену кістку. Пурпурове небо у вікні відносило Ніну у неспокійний сон.

• Ах ти ж хвойдо. Шлюха,- промовляв Сергій, виштовхуючи її на майданчик поверху із їхньої квартири.

Ніна вже вдесяте прокидається від одного і того ж кошмару.

У вікно заглядав погожий ранок нового дня. Ніна підвелася із ліжка.